Несправжній батько

Ой, слухай, я тобі розповім одну історію.

НЕРОДНИЙ ТАТО.

Соломійка змалку знала, що її мама принесла її “у спідниці”. Добрі сусідки, які, здавалося, жили на лавці біля підїзду, їй пояснили.

Соломійка уявляла, як її тендітна, невисока мама Олеся несе в подолі святкової сукні невідомо звідки взявшуся дівчинку.

“Це тому, що в тебе тата нема!” важливо пояснила їй Марянка, яка жила над квартирою, де мешкали Соломія з мамою. “Ти безбатченко!”

“Як це?” здивувалася Соломійка.

“А ось так! Нагуляла тебе мамця! У тебе нема тата! А в мене є!” і Марянка гордо подивилася на подругу.

“Ну, і що?” незрозуміло було дівчинці. “Зате в мене є бабуся й дідусь! А в тебе нема.”

“Ха! Бабуся з дідом це не головне! У жінки має бути чоловік! Без чоловіка вона неповноцінна! Так моя мама каже!”

Ввечері після вечері Соломійка, як завжди, сіла поруч із мамою на дивані. У них була така традиція: ввечері сидіти на дивані, займатися своїми справами й балакати. Мама була майстриня на всі руки. Вона постійно щось робила: шила, вязала, вишивала. Соломійка ж, дивлячись на неї, теж долучалася: плела з бісеру намиста, викладала картини з алмазної мозаїки чи ліпила з пластиліну різних звірят.

“Мамо! А тато обовязково має бути?” запитала дівчинка, прислухаючись до того, що діялося в квартирі над ними. Там починався щовечірній “концерт”, як його називала бабуся Соломійки, Наталка Іванівна. Його влаштовував тато Марянки, дядько Ігор.

За голосами, що лунали зверху, можна було зрозуміти, у якому він стані. Якщо кричав лише дядько Ігор, а жіноча частина квартири поскиглювала, це означало, що чоловік випив. Якщо ж крики лунали з обох боків, значить, дядько Ігор був тверезим, і це його неймовірно злило.

“Ну, раз ми з тобою живемо без тата, значить, він зовсім не обовязковий”, посміхнулася Олеся, гладячи доньку по голові й теж прислухаючись до того, що діялося нагорі.

“А Марянка каже, що жінка без чоловіка неповноцінна…”

“Ну, сонечко, у кожного свої способи самоствердження. Ось ми з тобою хіба погано живемо?”

“Ні”, похитала головою Соломійка. Вони справді добре жили з мамою. Мама працювала бухгалтеркою у великій фірмі, мала гарну зарплатню. Кожні вихідні вони ходили кудись розважитися: у кафе, кіно, театр, парк, просто по магазинах. Кожного літа їздили на море, а кожен Новий рік у село, де жила мамина подруга тітка Галя. У тітки Галі було троє дітей, і щозими їхній тато, чоловік тітки Галі, робив у дворі велику гірку, з якої діти з радістю каталися.

“Концерт” нагорі набирав обертів. Вибірний лайка, яким кричав дядько Ігор, було чути, мабуть, у всьому будинку.

Через півгодини мама, посміхнувшись Соломійці, пішла у передпокій. Концерт наближався до логічного завершення. Зверху грюкнули двері, і почулися поспішні кроки. Олеся відчинила двері, і до них у квартиру ввірвалася тітка Катерина з Марянкою.

“Закривай швидше!” закричала вона Олесі, але та й сама знала, що робити. У двері застукали.

“Олесько! Відчиняй!” заревів пяний голос. “Відчиняй, а то я тобі двері виламаю! Де ця с***? Нехай вийде! Я їй всі ноги поламаю!”

“Якщо ти зараз не підеш я викличу поліцію!” спокійно відповіла Олеся. Вона вже звикла до таких погроз. І сусід знав, що вони не порожні. Олеся вже кілька разів викликала наряд. І в нього була остання попередження. Ще раз і термін неминучий.

“Не треба, Олесю!” у передпокій влетіла Катерина. “Його ж посадять!”

“Давно пора!” Олеся пішла на кухню ставити чайник.

“Та ти що? Як без чоловіка-то?” мотовила за нею Катерина. “Тобі он як добре самій-то бути?”

Олеся зупинилася й подивилася на сусідку. Брудний халат розірваний, волосся розкуйовджене, очі гарячково блищать, під одним із них наливався синяк.

“Я не самотня, Катю. У мене є донька. І нема синяків. І по сусідах я не ночую.”

“Ну, знайшла чим пишатися!” фуркнула Катерина. “Донька твоя безбатченком росте. Хто знає, що з нею буде без чоловічого виховання! А синяки… Бє значить, любить! А взагалі милі свариться тільки тішаться! Ми сьогодні посварилися, а завтра він мене як кохатиме! А ти так і проспиш сама у холодному ліжку!”

Олеся похитала головою. Одна й та сама розмова. Одні й ті ж виправдання.

Соломійка пішла у перший клас, коли в мами зявився дядько Василь. Дядько Василь був невисоким, але кремезним. Мало говорив, був спокійний і серйозний. Спочатку Соломійка боялася, що мама забуде про неї всезнайка Марянка “просвітила” подругу.