З життя
Невеликий сільський куточок.
В українській невеликій, майже хуторі, розкинулось селище на пагорбі серед моху та журавлини. У селі всього чотири двори, дахи яких від дощів стали сірими, криті дранкою, притулилися під могутніми дубами, через що й назвали село Дубки.
У Дубках жило лише одинадцять душ. Люди тут жили завдяки господарству, полюванню та рибальству. Найзаможнішим в селі був Іван Трохимович. Він був скупий і роботящий чоловік. Йому вже під шістдесят, але сили ще в ньому є. Цієї осені назбирав п’ятнадцять пудів журавлини, звісно, не сам, а з Петром. Це його син. Петро — молодший, йому вісімнадцять. Двоє старших синів живуть у Києві і вже три роки не були вдома. Петро поки що в місто не тягнеться, але й до сільської праці не дуже пристосований. Одного ранку, прийшовши додому, Петро сказав батькові: — Засилайте, батьку, сватів в Озірці. — Куди саме? — похмуро запитав Іван. — До Дем’янових, до їхньої Павлинки. І знаючи сувору вдачу батька, додав: — Якщо не пошлете сватів, піду з нею в місто до братів. Не знайшлось Івану відради від молодшого. Він не дурень, легковажний. І господар з нього ніякий, але ж останній він. Піде в місто, а залишуся я на самоті з господарством. Марфа, стара його, зовсім слабка стала, хвороба її звела. Василь Дем’янов сам собі п’яниця та ледар, а дівчина у нього красуня. Бачив її Іван влітку на косовицях. Висока, статна, руса коса до пояса. Величезні сірі очі. І що ж вона знайшла в Петрі? Так!
Дівчина така будь-яку хату прикрасить, і Марфі давно помічниця потрібна. Довго чи коротко, але на Покрови справили весілля. А ще через місяць у Дубки приїхав представник і забрав Петра в армію. На проводах Павлинка плакала за Петром, як за покійником. З від’їздом Петра життя Павлини в Дубках стало нестерпним. Свекор перестав її пускати. Спочатку, ніби жартуючи, то ущипне, коли йде повз, то спробує обійняти, коли вона доїть корову. А як мила підлогу у світлиці, нахабно заліз їй під спідницю. Вона нічого не могла відповісти, їй було соромно перед свекрухою, яка лежала за ширмою. Якось, коли набирала сіна на сіннику, Іван підкрався до Павлини ззаду, повалив її в сіно і ліз цілувати, дихнувши на неї часниковим перегаром. Колючий, мохнатий бородатий закрив усе її обличчя, не даючи крикнути. Павлина стала задихатися, а свекор копирсався під її спідницею. Як їй вдалося вибратися з-під важкого Івана, вона не пам’ятає, але вибравшись, схопила вила, націлила їх у груди свекра і важко дихаючи прошипіла: «Заколю! Кобель старий! Прости мене, Господи!»
З цього дня свекор перестав чіплятися до Павли, але став обзивати її за кожну дрібницю: то не так вона робить, то це не так. Врешті-решт життя у дівчини стало нестерпним. І плакала Павлина і жалкувала. Ходила в Озірці до матері, скаржилася їй. А що мати? Пожаліла, поплакала і відправила назад. «Терпи», сказала. «Прийде Петро, все налагодиться». Перед поверненням у Дубки Павлина зайшла в сільский магазин, щоб купити сірники і приправи для кухні. Взяла лавровий лист, червоний перець, порошок гірчиці — свекор наказував. З малою охотою пішла в Дубки. Павлина йшла, скриплячи валянками по снігу, і роздумувала над своєю нелегкою долею. Вже третій місяць, як поїхав Петро.
Подобався їй цей веселий, бешкетний хлопець. Хоча в селі були й красивіші хлопці. Але грубі всі, безсоромні, а цей ніжний, грубого слова від нього не почути. Полюбити ж як слід не встигли. А тепер свекор норовить замість сина потішитися. «Не буде цього! Треба відвадити старого зіграча! Але як?» Поглиблена в свої думки, Павла навіть не помітила, як дійшла до Дубків. Свекор зустрів її з бурчанням, що довго ходила і не те купила. Попивши молока, Павла пішла в свою кімнату і замкнула двері на засув. Наступного дня топили баню. Баня стояла далеко від дому, біля маленького ставка. Павлина натягала води, розтопила піч. Потім, коли поралася по господарству, поклала в кишеню фартуха пакетик з червоним перцем. Вирішивши, що цього мало, додала гірчиці. Через деякий час, коли зібралася приби|ратися в бані, натерла полок перцем і гірчицею, щедро насипала адської суміші в тазик з вологим віником. Від запаху перцю і гірчиці в неї защипало в носі. Павла чмихнула і вискочила з лазні. Вискочила вона якраз вчасно, на зустріч уже йшов свекор з вузликом білизни під пахвою. — «Навіщо баню студиш, шмаркачко», — накинувся він на неї. Переступивши з тропи у снег, Павла мовчки пропустила свекра і побігла в хату. Зачинивши за собою двері, вона притулилася до стіни, серце її було готове вискочити з грудей. «Що буде?» Страшно Павлинці і радісно на душі, що вирішила покарати негідника. «Зараз тобі, старий, буде спекотно». «Ах ти, шмаркачка» — подумав Іван. Напевно, погано провітрила баню? Або головешка в каменці ще тліє». Поковирявши з пічкою кочергою і заливши водою тліючий вугіль, Іван виліз на полок і із задоволенням розтягнувся на ньому. Полок був гарячий і трохи обпалював шкіру. Іван пом’явся спиною і задом, звикаючи до спеки, але спека поступово перейшла в печіння.
Нічого не розуміючи, Іван сів на полок. Пробіг рукою по дошках полока. Нічого не знайшов. Інстинктивно почухав, цією ж рукою, своє «господарство» і тут же майже звалився на підлогу. Відчуття було таке, ніби передом вкусила оса, а ззаду накрили кропивою. Вревнувши від болю, як поранений ведмідь, Іван вскочив, як мати народила, з лазні, і плюхнувся в сніг. Печіння трохи вщухло, але сидіти на снігу стало холодно, і він побіг назад у баню. На підлозі, подавляючи ледве стримуваний сміх, качалася Павла. З кута свого вилізла Марфа і здивовано втупилася на Павлу, від якої зі дня від’їзду Петра, сміху не чула.
Марфа давно помічала, що її чоловік чіпляється до невістки, але захистити її сил не було, а тепер Павлина, взяла так і розказала свекрусі, як покарала старого. Марфа спершу насупила молочні брови — стало жаль чоловіка, але потім зі сміхом і сказала: «Так тому кабелю і потрібно». Увійшовши знову в баню, Іван став міркувати, що ж з ним сталося. Може на полок що потрапило? Зачерпнувши ковш гарячої води, він рясно змив полок і заліз на нього. Наче нічого не обпалювало. Піддавши в каменку, Іван взяв з шайки віник і став ганяти ним по спині і зав’язках, але тут у нього защипало в носі і в очах, тіло знову запалало вогнем, а в залі свербило так, ніби він сів у мурашник.
Зкотившись з полока на підлогу, він повзком доповз до дверей і майже вибивши її, викотився з лазні в знайомий сніг. Додому Іван прийшов мовчки, коли вже стемніло, вечері не захотів, одразу пішов спати, але заснути йому не вдалося. Все тіло палало. Він крутився на скрипучій ліжку, як в’юн на сковороді і едва не вив від болю, ледве стримуючи стони. Коли стало нестерпним, він розчинив вікно, зняв кальсони і виставив палаючу задню на мороз. Стало легше, але Івану здавалося, що від його сяїни можна прикурити цигарку. Слава богу ніч, якби хто побачив цю картину: Іван — відлюдний гордій, що сидить на підвіконні з голою задницею, як ворон на сучку, важко сказати, що б про нього подумали.
По-своєму оцінив що відбувається вірний пес Васка, чиї будка стояла під цим вікном. Пес встав на задні лапи і лизнув хазяїна за…. Від несподіваної ласки в Івана в грудях похолоділо і він, розм’якнувши, грюкнувся на підлогу. Від гуркоту встала Марфа, вийшла з своєї кімнати Павла зі свічкою в руці. Від малюнка, побаченого ними, хочеться і плакати, і сміятися. З голою ягодицею, без свідомості, на підлозі лежав Іван, а в відкрите вікно зазирала руда морда Васки. З цього дня Іван перестав чіплятися до Павли, так нічого і не сказавши їй. А незабаром Павла отримала від Петра листа і поїхала до нього, де він служив.
Хоча бабуся Дарина в своєму оповіданні і назвала невістку Павлиною, а я думаю, що це вона про себе. На неї схожий, хоча їй і за вісімдесят, а в очах досі пробігають іскри нечестиві…
How My Mother-in-Law Ended Up Homeless – The Story of Family Drama, Sibling Favouritism, and the Battle Over Who Deserves a Home
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I am quite certain that it was never our duty to support...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? My Mother-in-Law’s Relentless Suspicion, Family Drama, and the Test That Changed Everything”
That’s not your daughter, are you completely blind? Id been seeing my future husband for less than a year when...
You’re Robbing My Son Blind—He Can’t Even Afford a Light Bulb! On Sunday morning, I was curled up on the sofa with a blanket while my husband drove over to his mother’s to “change some light bulbs.” But of course, the real reason for summoning her darling boy was something else entirely: “Son, have you forgotten it’s Igor’s birthday today?” My husband’s the generous type—his salary barely lasts a week. Thankfully, he still gives me cash for the bills and groceries, but the rest? He blows it all on new video games and whatever gadgets go with them. I don’t mind; better my man enjoys his hobbies than squanders his time (and money) in pubs or nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for any man. I’m not telling you this for sympathy, just so you understand why my husband always has empty pockets. I have no such problem—even manage to save. I often lend him money in emergencies, but when it’s for his mum, niece, or sister, I always say no. Naturally, I remembered Igor’s birthday. Last week, I bought his present myself. Before my husband set off, I handed it over and settled down to watch a film. I didn’t go—the mutual animosity between me and my in-laws made sure of that. They think I don’t love him, accuse me of being mean because I refuse to fund their expenses or mind my sister-in-law’s kids. Once, I watched them for an hour, but they picked them up half a day late, making me miss work—when I dared complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, any requests to babysit were met with a firm “no.” Didn’t bother me if my husband watched the kids—he enjoys their company. Not long after my husband left, he returned—with the whole family in tow, nieces and all. His mum barged in, coat still on, and declared: “We’ve decided that, for Igor’s birthday, he’ll get the tablet he wanted—two grand it cost. You owe me a thousand pounds for your share. Pay up.” I might have bought the lad a tablet—but nothing that expensive. Obviously, I refused to hand over any cash. That’s when my husband started guilt-tripping me for being stingy. I turned on the laptop and called Igor over. In five minutes, we picked and ordered a gadget he really wanted—job done. Thrilled, Igor dashed off to his mum, who’d been sulking in the hallway. My sister-in-law always had sticky fingers—nothing in our house was safe. My mother-in-law, meanwhile, ignored my thoughtful gesture and exploded with indignation: “No one asked for your help. You were meant to give money! You’re with my son, and he’s always skint, can’t even buy a lightbulb. Hand me a thousand pounds now—you know full well that money belongs to my boy!” She reached for my handbag on the nightstand. I glared at my husband and hissed, “You’ve got three minutes to get them out of here.” In less than three minutes, he’d grabbed his mother and chucked her and the lot of them out the door. So, yes, I’d rather my husband waste his wages on games than have his mother snatch every penny. At least he spends it on things that make him happy, not on those freeloaders. Sometimes, I genuinely think I’d have been better off marrying an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a lightbulb. One Sunday morning, I was curled up under a blanket...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law—Do Whatever You Like!” said the Mother to Her Son Mark was finishing uni and thought it was the perfect time to marry his first love from sixth form, Maddie! Maddie wasn’t just pretty; she was smart and kind, writing her master’s dissertation at the time. The young couple planned to tie the knot as soon as she finished her degree. Mark decided to tell his mum about the wedding, but she wasn’t thrilled. His mother insisted he either marry Amanda from next door—or no one at all. Then she asked what mattered more: his career or love? Mark’s mum dreamed of her son becoming a true success story. Amanda was from a well-off family and had fancied Mark for ages, but he only had eyes for Maddie, whose family background wasn’t ideal. Maddie’s mum had a bad reputation… What would the neighbours say? “I don’t need any other daughter-in-law. Do as you wish!” his mum told him. Mark tried for ages to change his mum’s mind, but she wouldn’t budge. Finally, she said she’d disown him if he married Maddie. Mark lost his nerve. He kept seeing Maddie for six more months, but their relationship slowly fizzled out. Eventually, he married Amanda. She truly loved him, but there was no big wedding—Mark didn’t want Maddie to see any wedding photos. With Amanda’s wealthy background, he moved into her parents’ massive house, and they even helped his career. But true happiness never came. Mark didn’t want kids. When Amanda realised she couldn’t change his mind, she filed for divorce herself. By then, Mark was forty and Amanda thirty-eight. Amanda remarried, had a child and finally found real happiness. Mark always dreamed of marrying Maddie, tried to find her, but she seemed to have vanished. Then he learned Maddie was gone—after their break-up she’d married the first man she met, who turned out to be violent. He beat her to death. After that, Mark ended up living alone in his parents’ old flat, drinking himself to death, staring at Maddie’s photo and never forgiving his mother.
I wont accept anyone else as my daughter-in-law, do as you wish! declared his mother. Matthew was finishing university and...
An Unexpected Inheritance from an Ex-Husband or a Surprising Gift from the Mother-in-Law: How Elaine Ended Up Caring for Her Former Mother-in-Law and Uncovered a Legacy She Never Anticipated
Inheritance from the Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law As something of a parting gift from her alcoholic ex-husband,...
Raised by My Gran: Grateful for Her Care, but Her Love Came with Strings Attached
It was my grandmother who raised me. Of course, Im grateful to her, but in truth, her love had its...
“Two Weeks to Pack Up and Find Somewhere Else to Live: Daughters Offended After Mum Draws the Line”
“Two weeks to pack your things and find somewhere else to live.” The daughters were offended. Sarah lost her husband...
Twenty Years Later, I Recognise My Younger Self in the Boy On the Eve of His Wedding, Arthur Suspected Martha of Cheating—Even Though She Swore She Was Faithful, He Refused to Listen. Two Decades On, He Met Her Son—His Spitting Image… They Shared a Storybook Romance—Passionate, Extraordinary, and the Envy of All Around Them. Just as They Prepared for the Wedding That Never Happened, Martha Revealed She Was Pregnant. Instead of Joy, Arthur Accused Her of Infidelity, Insisting the Baby Couldn’t Be His. Devastated, Martha Gave Birth and Raised the Child Alone, Despite Pleas from Friends Who Saw Her Devotion. Arthur Offered Abortion, but She Refused—and Waited in Vain for His Apology. They Lived Separate Lives. Whenever Their Paths Crossed, Arthur Looked Away, Refusing to Recall the Past He’d Buried. Raising Her Son as a Single Mum Was a Struggle, but Martha Poured Her Heart into It, Working Multiple Jobs to Give Him a Good Life. Her Son, Chris, Became Her Pride and Protector, Earning a Degree, Serving in the Forces, and Finding Work. He Stopped Asking About His Father—He Understood Without Words. At Twenty, Chris Was the Image of Arthur—The Man Martha Had Loved So Deeply. One Day, Their Paths Crossed: Martha, Arthur, and Chris, All Together. Arthur Couldn’t Deny the Likeness and Was Stunned into Silence. Three Days Later, Arthur Came to Martha and Asked, “Can You Forgive Me?” “Long Ago…” Martha Whispered. And So, the Stories of ‘Daddy’ Came Alive—As Chris Met His Father for the First Time.
Twenty years later I see in this boy a spitting image of my younger self. The evening before the wedding,...