З життя
Невисланий лист: Історія самотності та материнських переживань
Одна жінка вирішила написати листа своїй доньці. Вона образилась, бо донька не телефонувала і рідко приїжджала. Це сталося давно, тоді ще не було ані інтернету, ані мобільних. Була пошта. Біля пошти стояла синя поштова скринька.
От в цю скриньку розлючена і ображена мати всунула конверт з листом.
Вона висловила все, що думала. І ще додала, що донька нареветься. Що у неї також діти виростуть і покинуть її. І чоловік піде, і все таке. Таке ж трапляється. А ще можна захворіти, а до тебе нікому діла не буде. І тоді невдячна донька зрозуміє, що не можна залишати своїх рідних. І хоча б з днем народження треба вітати! Загалом, багато образливого і неприємного написала мати доньці.
А все чому? Тому що був день народження. І одна сусідка по дачі спершу запитувала, чи вітала донька жінку? Надіслала переказ або посилку? А може, приїде на ювілей? Ах, невідомо? Дивно. Як це рідну матір не провідати? — все таке казала сусідка.
Так ось, жінка в тумані образи написала й відправила гнівного листа. А потім прийшла до тями. Навіщо вона це зробила? З розуму зійшла? Навіщо написала образливі і злі слова?
А на пошті лист не повертають. Кажуть: мовляв, лист пішов. Жінка тільки вранці здогадалася до пошти піти. Але вже пізно було. Немає листа. Летить з вітанням до доньки в столицю. Мамине побажання та образливі слова, отак!
Так ця мати сіла на потяг і за добу дісталася до столиці. Витратила купу грошей, довелося купити квиток у перекупника. Дісталася і дізналася, що донька лежить у лікарні, а зять з двома дітьми метушиться й турбується. І просто не хотіли хвилювати матір, вирішили, що потім повідомлять. Справа серйозна, – і зять не зателефонував, не привітав, так вийшло. А донька і не могла подзвонити.
Зять зрадів, що теща приїхала. Навіть сказав про провісне материнське серце. “Ви відчули, Марія Миколаївна, що з Надійкою справи погані. І приїхали допомагати, дякую вам, я тут ледве утримуюсь! Це Надійка просила вас не хвилювати!”.
Провісне серце, ну треба ж. Марія Миколаївна ледь не плакала від сорому, але відразу зайнялася онуками і прибиранням. І щодня вибігала на перший поверх до поштових скриньок. І отримала власний злий лист. Навіть руки затремтіли, сльози навернулися, коли вона перечитала гидоти, що написала рідній донечці. Надійці…
Лист Марія Миколаївна спалила. І подумки попросила прощення за такий вчинок. Вона робила все, щоб допомогти зятеві, доглянути за дітьми, обід приготувати і вечерю… І подумки розмовляла з Надійкою. У лікарню до доньки не пускали…
Донька одужала. І щиро дякувала матері за допомогу, за те, що мати відчула і приїхала. Марно вони з чоловіком хотіли приховати хворобу. “Що б я без тебе робила, матусю?” – такі слова казала донька, а зять теж хвалив і дякував.
І все добре закінчилося.
Бо так розпорядилася доля. Але краще ніколи не писати і не відправляти листи у гніві, в миттєвій образі. Зараз такі повідомлення приходять миттєво, – іноді вже нічого зробити не можна.
**”I See You, Don’t Hide. What Are You Doing in Our Stairwell?” – The Cat Gave a Guilty Look While Silently Shaking Its Frost-Clumped Paws by the Puddle of Melted Ice from Its Fur.**
“I see you, don’t hide. What are you doing in our stairwell?” The cat looked up guiltily, silently shuffling its...
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke slumped at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.
**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...
The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet
A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.
Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....
That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.
When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...
That Night I Stepped Onto the Street, I Had No Idea Where My Path Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stones, Yet I Clutched It Like It Held My Freedom.
That night, when I stepped onto the street, I had no idea where the road would take me. My suitcase...
On the Importance of Me-Time: A Personal Reflection
**A Note on Me-Time** Recently, a friend popped over for coffee, and as we sat chatting about life, I mentioned,...