Connect with us

З життя

Незваний гість на святі невістки

Published

on

У малому містечку під Києвом, де осіннє листя шелестить під ногами, моє життя у 58 років перевернулося з ніг на голову. Мене звуть Ганна Іванівна, і я завжди вважала свою родину опорою. Але недавній день народження моєї невістки, куди я прийшла без попередження, відкрив мені гірку правду, яка тепер не дає мені спокою.

Мій син Андрій та його дружина Ольга — моя гордість. Андрій, мій єдиний син, виріс добрим і працьовитим. Коли він привів Олю, я одразу прийняла її як рідну. Молода, гарна, з легким сміхом — вона здавалася ідеальною парою для мого сина. Вони одружилися п’ять років тому, і з того часу я намагалася бути ненав’язливою свекрухою. Приходила лише за запрошенням, допомагала з їхньою донечкою Софійкою, приносила домашні пироги. Я думала, що ми — одна велика родина, де панують любов і повага.

Ольга завжди була ввічливою, але трохи відстороненою. Я списувала це на її зайнятість — вона працює дизайнером, а Андрій — інженером на заводі. Їхнє життя кипить, і я намагалася не лізти не в свої справи. Але глибоко в душі мені хотілося бути ближчою, відчувати себе потрібною. День народження Олі став для мене шансом показати, як я її ціную. Я вирішила зробити сюрприз.

У неділю, в день її святкування, я прокинулася з усмішкою. Купила коробку її улюблених цукерок, вдягла найкращу сукню й, нічого не кажучи, пішла до них. Я уявляла, як Оля зрадіє, як ми посидимо за чаєм, посміємося. Увійшовши до під’їзду, я почула музику й гомін голосів з їхньої квартири. «Святкують», — подумала я, і моє серце зігрілося. Я подзвонила у двері, очікуючи теплої зустрічі.

Двері відчинила Оля, і її усмішка миттєво згасла. «Ганно Іванівно? Ви… як тут?» — пробурмотіла вона, явно збентежена. Я увійшла й завмерла. У вітальні було повно гостей: друзі, колеги, навіть батьки Олі. Стіл ламався від угощень, усі сміялися, а Андрій розливав вино. Але ніхто не чекав на мене. Мій син, побачивши мене, побліднів. «Мамо, ти ж не казала, що прийдеш», — промовив він, і в його голосі я вловила ніяковість.

Я намагалася триматися, усміхалася, вітала Олю, але всередині все стискалося. Чому вони не запросили мене? Чому не сказали, що буде велике свято? Я почувалася чужою серед чужих людей. Гості перезиралися, а Оля швидко пішла на кухню, наче оминаючи мене. Андрій намагався розрядити обстановку, але його жарти звучали ненатурально. Я пробула там півгодини, вручила цукерки й пішла, посилаючись на справи. На вулиці я розплакалася.

Дома я перебирала той вечір знову і знову. Невже я так мало для них значу? Оля завжди була стриманою, але я думала, що це її характер. А тепер я зрозуміла: вони не хотіли мене на цьому святі. Андрій, мій хлопчик, якого я виростила з такою любов’ю, не знав потреби покликати свою матір. Їхня таємниця — їхнє небажання бачити мене — була як ніж у серце. Я почувалася відкинутою, непотрібною, зайвою в їхньому житті.

Наступного дня Андрій подзвонив. «Мамо, вибач, ми не хотіли тебе образити. Просто Оля планувала своє свято, і ми… не подумали». Його слова звучали порожньо. Не подумали? Про власну матір? Я намагалася запитати, чому вони приховували від мене вечірку, але він ухильно відповів: «Так вийшло». Оля навіть не подзвонила. Їхня мовчанка кричала голосніше будь-яких слів: я не частина їхнього світу.

Я згадувала, як завжди намагалася бути гарною свекрухою. Не лізла в їхнє життя, не нав’язувалася, приносила Софійці подарунки, допомагала, коли просили. Але, схоже, для Олі я — лише тінь із минулого, яку треба терпіти. А Андрій, мій син, обрав її бік. Ця думка розриває мені серце. Невже я втратила його? Невже моя любов і турбота нічого не значать?

Я вирішила, що більше не прийду без запрошення. Якщо вони не хочуть бачити мене на своїх святах, я не буду нав’язуватися. Але як важко це прийняти! Софійка, моя онучка, — моя радість, і думка, що я можу стати для неї чужою, нестерпна. Я хочу поговорити з Андрієм, але боюся почути правду. А що, якщо він скаже, що Олі я не важлива? Що, якщо я дійсно зайва?

У 58 років я мріяла про теплі родинні вечори, про сміх онуки, про вдячність сина. Натомість я отримала закриті двері й холодну мовчанку. Але я не зламлюся. Я знайду сили жити далі — для себе, для друзів, для тих, хто мене цінує. Може, почну подорожувати чи візьмуся за щось нове. Я не знаю, що буде, але знаю одне: я гідна поваги.

Ця історія — мій крик про справедливість. Андрій і Оля, можливо, не хотіли мене образити, але їхня таємниця розбила мені серце. Я віддала синові всю себе, але тепер почуваюся чужоюЧас зцілює рани, але справжнє щастя — це коли ті, кого ти любиш, обирають бути поруч без таємниць.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять + 8 =

Також цікаво:

З життя51 хвилина ago

Darling, could you pick me up from work? – She called her husband, hoping to avoid a tiring forty-minute journey on public transport after a long day.

**Diary Entry** *15th May 2023* Love, can you pick me up from work? Emily called her husband, hoping to skip...

З життя1 годину ago

Listen, Mum,” Victor said softly when they were alone in the kitchen, “I’ve been thinking for a long time about whether to tell you this.

“Katie, Mum,” Victor began softly when they were alone in the kitchen, “I’ve been meaning to talk to you about...

З життя2 години ago

Get Out of Here, You Ugly Old Man!” They Yelled, Chasing Him from the Hotel. Only Later Did They Discover Who He Really Was—But It Was Too Late.

“Get out of here, you filthy old man!” they shouted after him as they threw him out of the hotel....

З життя2 години ago

You Can Think Whatever You Like About Me, but You’ll Never Prove a Thing” — Mother-in-Law Threatens, Forcing Her Daughter-in-Law into an Impossible Dilemma

“Think what you like about me, but youll never prove a thing,” the mother-in-law hissed, cornering her daughter-in-law with a...

З життя2 години ago

When the Roar of the Mercedes Engine Faded into the Trees, the Silence Weighed on Me Like a Heavy Blanket

**Diary Entry 12th October** When the rumble of the BMWs engine faded into the trees, the silence pressed down on...

З життя3 години ago

Why Did I Agree to Let My Son and Daughter-in-Law Move In with Me? I Still Don’t Know.

Why did I agree to let my son and his wife move in with me? I still dont know. Im...

З життя3 години ago

When I Stepped Out of the Shower After Standing Under the Water for Ten Minutes, Numb to Heat or Cold, He Was Already on the Couch Scrolling Through His Phone

When I stepped out of the showerwhere Id stood under the water for at least ten minutes, numb, not feeling...

З життя4 години ago

The Story Continues

The story continued. Weve decided it would be better if you lived separatelyDenis murmured at last, as though afraid of...