Ніхто не захотів взяти цю кішку: гарна, але зла та недружня!

Ніхто не хотів брати Асю… Вредлива, гостра на чужих кішка, хоча й красуня! Чужими для Асі були всі, окрім Дарини, яка регулярно прибирала клітку Асі, змінювала корм, воду і наповнювач. Її царівна-несміяна терпіла. Лише відверталася спиною й постукувала хвостом, поки дівчина прибирала в її “номер”. В оборону Асі варто сказати, що волонтери не знали точної її долі до потрапляння в притулок. Кішку знайшли на вулиці в незвично морозний для Криму день. Було майже -20! Худюща кішка привернула увагу двірника Остапа. Він виходив на маршрут прибирання рано, ще до шостої. Так йому подобалося. Тихо, машини майже не їздять, ніхто не відволікає.

Кішка, яку він зачепив мітлою, навіть не пробувала втекти, і він був здивований! Нахилився і зрозумів, що кішка примерзла шерстю до тротуару. Лід під нею був темним від крові. Остапа аж затрясло! Молодий хлопець, він був глибоким інтровертом через невелику розумову відсталість, але дуже добрим! Бог відміряв Остапові співчуття за трьох. А вже звірят Остап обожнював! Відомо, що тварини мають чисту душу, як же їх не любити? А кривдити їх – великий гріх! Остап це твердо знав. Його бабця, яка й виховала Остапа, забравши онука від вічно п’ючої доньки, часто годувала котів на вулиці. І Остап їй допомагав зі змалку. Він пам’ятав зморщену руку бабусі, яка гладила чергового нещасного кошеня і її голос, що казав:

– Адже в них, Остапочку, нікого нема на світі, і захист їм лише Господь… Їм пенсію не платять, як нам із тобою. Потрібно ділитися хлібом насущним.

Остап заперечував лише в тому, що це ж не хліб, а каша з рибою, але бабуся пояснювала значення цієї фрази і додавала, що котики хліб не їдять. Звісно, з голодухи й кірку гризти почнеш, але їжа ця не для хижака!

Остап перервав спогади і всхлипаючи побіг у побутовку гріти чайник… Через двадцять хвилин він обережно відділив кішку від крижаної скоринки асфальту і поніс в побутовку, на тепло. Нещасна тварина мовчала і лише дивилась на парубка змученими очима. Як тільки пробило 8.00 – Остап кинувся до найближчого притулку! Там його знали і приймали, як добровільного волонтера. Остап любив приходити й виконувати чоловічу роботу: дрова рубати для приготування їжі й опалення, вугілля розвантажувати для тих же цілей.

Притулок існував виключно на ентузіазмі та пожертвах. Дарина побачила його скалічену ношу і негайно доставила кішку в клініку, де їм часто надавали допомогу! Молодий двірник вигріб з кишень спецовки всі гроші, які залишались у нього до зарплати. Вийшло 1500 гривень.

– Ось, візьміть для Асі!

– Ти знаєш її ім’я? – здивувалася стояча поруч Дарина.

– Ні, я сам її так назвав, можна? – сором’язливо спитав Остап.

– Господи, звичайно… Лише б вижила!

Операція тривала довго. Або їм так здавалося. Потім лікар вийшов і сказав їм:

– У кішки дійсно дев’ять життів. У всякому разі в цієї! У неї було ножове поранення, уявляєте? Якийсь нелюд штрикнув ножем в бік, і вона, мабуть, змогла дійти лише до того місця, де її знайшли. Впала, а кров швидко примерзла разом з шерстю. Якби пройшло трохи більше часу, довелося б тобі, хлопче, її труп відскрібати…

– Я її поки що в притулок заберу. Коли можна буде, Петре Івановичу?

– Ну, три дні нехай у мене побуде. Уколи будемо ставити. Місце зараз у стаціонарі є.

– Дякую вам величезне!

Лікар махнув рукою і повернувся до себе. Знайшов на полиці затримку, пачку цигарок, де було п’ять штук. Вийшов через “чорний хід” і закурив, жадібно затягуючись! Петро Іванович багато бачив, але досі, стикаючись із жорсткістю по відношенню до беззахисної істоти – втрачав самообладання! Кинути курити він намагався два роки тому…

Ася стала мешканкою притулку “Муркочик”. Історія її появи у цих стінах справила враження – одразу знайшлися люди, бажаючі “удочерити” страдницю. Але Ася не була готова до спілкування з людиною! Вона шипіла, огризалася і точно била лапою, якщо її намагалися торкнутися, показуючи “поганий” характер! Тому було вирішено не поспішати з видачею Асі навіть у дуже добрі руки. Остап навідував кішку. Йому дуже хотілося взяти Асеньку до себе! Тільки куди? Жив Остап у комунальній квартирі, у двох кімнатах після смерті бабусі. Але сусіди були проти будь-яких звірят у приміщенні!

Мусив змиритися з цим і відводити душу, годуючи та гладеючи котів на вулиці. На Остапа Ася не шипіла. Побачивши його, кішка щомиті завмирала і вдивлялася в чоловіка. Смутне спогад прослизало в зелених очах Асі. Вона нюхала повітря і їй здавалося, що запах цієї людини вона вже чула. І він не таїть загрози, навпаки. Але придбана підозрілість брала верх і не давала Асі відгукнутися на ласку. Вона мовчки відходила в куток клітки і слухала, що їй каже цей незрозумілий хлопець.

– Ех, Ася, я так злякався за тебе тоді! А зараз ти така красива, справжня царівна! Шерсть блищить і колір який – ні разу такого не бачив!

Ася була “шоколадкою” – дійсно, досить рідкісне забарвлення. Вона розуміла, що їй кажуть приємні слова, але дивилась недовірливо. Остап йшов, щоб повернутися іншого разу…

Навіть у нашому, наскрізь меркантильному і продажному світі, трапляються дива. Будинок двірника Остапа потрапив під розселення, і несподівано для себе, Остап став власником просторої однокімнатної квартири! Після отримання документів і ключів хлопець пішов не по магазинах меблів, як решта новоселів, ні! Він влетів у двері притулку, пробіг повз Дарину і зупинився біля клітки Асі.

– Асенько, мила! Мені дали квартиру, окрему! Підеш до мене жити, Ася? Я ж за тобою прийшов! Будь ласка…

Ася довгі дві хвилини дивилася на Остапа. І тоді сталося ще одне диво! Вона притиснула голову до решітки і дозволила Остапові себе погладити!

– Ну ось… Дочекалася свого принца наша Ася! – засміялася Дарина, спостерігаючи цю дивовижну метаморфозу. – Готуйся до переїзду, Асенько!

Важко повірити в щирість і доброту після зради і болю, але якщо кішка вибрала вас, щоб виділити вам такий кредит довіри – ви Справжня Людина.