Connect with us

З життя

Ніколи не рахуй чужі гроші

Published

on

Не рахуйте чужих грошей

– Ти знову марнотратиш!

Галя зітхнула. З таких чи приблизно таких криків починалася майже кожна її розмова з чоловіком останнім часом, як тільки вона показувала щось зі своїх нових придбань. Останніми днями Галя взагалі перестала хвалитися перед Іваном будь-яким – чи то новий светр, туфлі або сумочка. Але чоловік, звісно ж, не міг не зауважити обновок у її гардеробі. І посваритися.

Хоча об’єктивно звинувачувати Галю було не в чому. Вона заробляла нарівні з чоловіком, і внесок у сімейний бюджет обоє робили порівну. При всьому бажанні Іван не міг сказати, що годує дружину або витрачає на загальні витрати більше за неї. Але чомусь кожна нова покупка, здійснена Галею для себе, нещодавно почала викликати у чоловіка обурення.

Галя не могла зрозуміти, в чому річ. Сім’я не знедолена – вони спокійно виплачували кредит на житло, могли собі дозволити гарний літній відпочинок, і вільних грошей після всіх щомісячних витрат залишалося більше ніж достатньо на різні невеликі приємності на кшталт нової одежі. Але звідкись у чоловіка раптом з’явилася ця несподівана жадібність. Галя довго гадала, в чому може бути причина. З Іваном вони були знайомі багато років – познайомилися ще на першому курсі університету, симпатія переросла у закоханість, а потім у міцну прив’язаність і, нарешті, в любов. Одружилися одразу ж, як закінчили навчання. І ось вже п’ять років вони у шлюбі. Цілком щасливі – до нещодавнього часу.

Іван працював у юридичній фірмі, займався цивільним правом і подавав великі надії – його обіцяли колись зробити партнером. Галя трудилася у великому агентстві з нерухомості, вела бухгалтерію. Графік роботи обох поки що не дозволяв задуматися про те, щоб завести малюка – хоча подружжю було вже по двадцять дев’ять років. І батьки обох неодноразово натякали, що пора б і про дітей подумати.

– Галинко, не тягни, – казала доньці Ольга Миколаївна, струнка, спортивного виду жінка. – Пізно народжувати – ризик великий, дитина може нездоровою на світ з’явитися.

Сама Ольга Миколаївна народила Галю у тридцять три, про що донька їй регулярно нагадувала, вказуючи, що ніяких вад розвитку або вроджених хвороб у неї немає. На що Ольга Миколаївна тільки розводила руками:

– Пощастило. Але ти не тягни, мені ось пощастило, а тобі може й не пощастити! Випадок – річ примхлива.

Тут вона зазвичай забобонно шкреблася через ліве плече або хрестилася. А Галя зітхала – про себе. Бо переконати маму не було жодної можливості.

Батьки Івана теж не відставали – в два голоси переконували сина, що їм пора б вже і внучків поглядіти. Двох, а краще – трьох.

– Все ж є, – починав Димин батько свою шарманку, – квартира, машина, робота. Гроші є. Давай, саджай свою Галинку вдома і нехай народжує! Жінки, вони для того і є.

– Ой, та не тисни! – підхоплювала, нібито обурюючись, його дружина. – Жінки – вони на багато що здатні! Але ти, Іванчику, звісно, давай, поспішай, все ж внучків потішити хочеться нам із твоїм татом!

Так йшов час. І Галя, і Іван вже потроху звикали до цих розмов, змирюючись із ними як з неминучістю. Але батьки, само собою, і не думали заспокоюватися. Бачачи, що прості умовляння ні до чого не приводять і молоде подружжя як і раніше не поспішає обзаводитися потомством, вони перейшли до більш активної тактики.

Галина мама, цілком бодра, весела й активна, несподівано стала “хворіти”. Покинула свою улюблену скандинавську ходьбу і басейн, а при кожній зустрічі з дочкою не упускала можливості розповісти про те, як важко їй стало займатися навіть домашньою роботою. Чоловік Ольги Миколаївни все більше мовчав, відкриваючи рота лише тоді, коли дружина зверталася до нього за підтвердженням її слів. Тоді він коротко кивав, дивлячись у підлогу, і тут же відвертався, наче розмова була йому неприємна.

Галя прекрасно розуміла, що це все — обман і маніпуляції. Ніяких серйозних хвороб, крім трохи підвищеного тиску, у її матері не було. Ольга Миколаївна взагалі відзначалася на диво міцним здоров’ям. З молодості була спортсменкою, навіть брала участь у обласних змаганнях, вигравала призи. І до шістдесяти з лишком років не втратила форму. Галя не пам’ятала, щоб її мама хворіла чимось, крім банальної застуди, і та зазвичай протікала легко.

Тож постійні розмови про нібито жахливе самопочуття були обманом. Галя чудово бачила, що мама виглядає здоровою, з апетитом їсть, з’їдаючи за обидві щоки свої улюблені пряники та овочеві салати. А до приїзду доньки на столі завжди стояв м’ясний пиріг і якийсь складний суп — страви, які вже точно не змогла б приготувати тяжкохвора, знесилена жінка.

Іван, слухаючи від Галі скарги на мамині невмілі спроби маніпулювати, тільки усміхався.

– Небось каже, що скоро помре, а внуків не встигне поглядіти, так? – Він приобнімав дружину за плечі та цілував у скроню, легенько торкаючись губами шкіри. – Не бери до голови, Галинко. Вони просто поспішають з подіями. А ми з тобою вже все вирішили, правда?

Подружжя дійсно вже прийняло рішення. Галя відпрацює ще рік – щоб отримати достатній стаж, який їй знадобиться, якщо вона після декрету вирішить влаштуватися на місце не гірше попереднього – і звільниться. Займеться своїм здоров’ям, пройде необхідні обстеження, на які зараз їй хронічно не вистачає часу. І вони з чоловіком заведуть дитину. А то, може, і не одну.

Але поки що присвячувати батьків у свої плани вони не поспішали. Ті б напевно підняли крик “чому так довго”, а зайвий раз турбувати і без того збуджених людей ні Галя, ні Іван не хотіли. Тому поки що розмови про майбутнє потомство подружжя вело виключно вдвох.

І все йшло, як-то кажуть, нормально, якщо не брати до уваги нарікань Ольги Миколаївни на тему нібито стрімко погіршуваного здоров’я, до недавніх часів. Поки Іван не почав на пустому місці дорікати дружині за надмірні витрати.

Галя якийсь час просто не могла зрозуміти, в чому справа. Потім сіла і почала переглядати свої витрати в банківському додатку на телефоні. Може, вона дійсно стала більше витрачати на себе чомусь, але сама цього не помічає? А Іван, як дбайливий чоловік і господарський чоловік, її про це намагається попередити?

Проте аналіз витрат у додатку показав, що ті залишилися на попередньому рівні. Галя відклала смартфон і замислилася. Отже, причин для докорів дійсно немає. Може, у Івана щось не ладиться на роботі, і він переживає, що сім’ї почне не вистачати грошей?

Галя вирішила поговорити про це з чоловіком. І у вихідний, коли обоє, зваривши каву, сіли в залі на диван, вона озвучила свої підозри.

Іван похитав головою, відклавши чашку з недопитою кавою.

– Ні, Гальо, на роботі у мене все відмінно. Справді. Можеш не хвилюватися з цього приводу, я від тебе в будь-якому випадку такі речі не став би приховувати.

– То в чому справа? – прямо спитала Галя. – Дивись, я проаналізувала свої витрати – вони не стали більшими.

Вона дістала телефон і показала йому графіки в банківському додатку. Іван перегорнув графіки та насупився.

– Минулого місяця, наприклад, навіть менше витратила, – додала Галя, не розуміючи, чому чоловік насуплюється. – У чому річ?

– Та це все мама, – нарешті неохоче зізнався Іван. – Капає мені на мозок – ось, мовляв, треба заощаджувати, а то у вас на дитину грошей не буде, відкладати треба, а ви все витрачаєте…

– То це вона? – повільно промовила Галя, вже починаючи здогадуватись, що – точніше, хто – стоїть за Івановими причіпками щодо витрат. – Це твоя мама мої гроші рахує?

Чоловік винно кивнув. Галя хотіла було розсердитися, але замість цього засміялась.

– От хитруля! – вона похитала головою. – Ти ж розумієш, що твоя мама вирішила таким чином на нас натиснути? Спочатку змусити мене заощаджувати, а потім прийти з розмовами на тему “от у вас і накопичення є, давайте вже, заводьте онуків”.

– Та розумію, – неохоче сказав Іван. – Тільки я їй це як доведу?

– А ніяк, – знизала плечима Галя. Замислено подивилася на свою чашку з залишками кави. – Іване, а давай їм про наші плани розповімо? Так, волати будуть, що ми тягнемо час, але ми їм ситуацію змалюємо як є. З моїм стажем і з іншим. Думаю, вони зрозуміють. Ну а навіть якщо і ні – гірше ж точно не буде.

– Так, напевно… – протягнув чоловік.

– От завтра якраз неділя, запросимо їх на чай і в сімейному колі все обговоримо. Добре? Я спечу щось. Твої батьки люблять моє пісочне печиво, можу зробити.

– Давай, – Іван обійняв дружину і, як завжди, поцілував її в скроню. – Все-таки ти права – краще відкрито обговорювати, а не за спиною плани будувати.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять + десять =

Також цікаво:

З життя18 хвилин ago

A Mysterious Young Man Kept Appearing at My 83-Year-Old Neighbor’s Door — One Day, I Went Inside and Couldn’t Believe What I SawI stepped inside and froze, as the young man sat calmly knitting a scarf beside my neighbor, who was teaching him to read from a tattered old Bible.

I had known Dorothy almost my entire life, so when a young stranger suddenly began showing up at her house...

ES2 години ago

El folder que mi hijo guardó para hundirme

La tarde que mi vida se partió en dos no tenía nada de especial. Había salido del taller más temprano,...

ES3 години ago

Jude no existe

Siempre fui Hugo, el que arreglaba carros en el taller de su tío en El Paso, no el “quarterback” que...

З життя3 години ago

“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”

**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...

EN5 години ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR5 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...

FR6 години ago

Le phare de la Roche-Noire

La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...

З життя6 години ago

A Fated EncounterHe didn’t know then that this chance meeting would unravel a secret buried for thirty years.

—Mary…—John looked at his wife and let out a heavy sigh.—I’m sorry, but this year’s trip to the seaside will...