Connect with us

З життя

Новий мешканець заселяється у квартиру № 23: троє чоловіків заносять речі.

Published

on

У квартиру № 23 заселявся новий мешканець, троє чоловіків знесли небагато речей. Досвідчена Лариса Матвіївна одразу визначила, хто з них вантажник, а хто господар. До господаря вона і підійшла.
– Ласкаво просимо, я тут місцевий домком, – представилася вона. – Майже голова ОСББ. Ви до нас надовго чи ні?
– Як вийде, – відповів чоловік. – Поки що взяв квартиру в оренду, але мрію пізніше її викупити. Дозвольте представитися: Євген Ілліч Ковальчук.
Лариса зауважила, що серед речей Євгена немає нічого дитячого і жіночого. Значить, чоловік без родини. Це насторожує. У одинаків тиша і порядок зазвичай не на висоті. Шум, гулянки, жінки…
– Мене звуть Лариса Матвіївна, – сказала вона. – Прізвище моє – Соколова, але не плекайте ілюзій. У мене не пошалиш. Ви п’єте?
– Так! – відповів чоловік. – Як портовий вантажник!
– Курите?
– Так!
– Вночі скандалите?
– Обов’язково!
– Непристойних жінок у дім водите?
– Звісно! Як без них?
– Просто камінь з душі зняли, – сказала Лариса Соколова. – Нарешті нормальний мешканець.
Вантажники засміялися, Євген також.
– Будуть питання – звертайтесь, – додала Лариса. – Я живу двома поверхами вище. І пам’ятайте, що у нас будинок передовий. Квіти, суботники, прибирання… не даси дарма часу. Я долучатиму вас до громадських робіт!
На подив, Євген Ілліч виявився цілком спокійним мешканцем. Десь працював позмінно, вихідні частіше проводив вдома. Підозрілих гостей не приводив, музику на повну потужність не вмикав, у стіни перфоратором не стукав.
Бачачи, що Ковальчук – чоловік серйозний, Лариса трохи розв’язалася. Увечері вона з групою таких же жінок-активісток бігала по будинку, вирішуючи безліч необхідних справ. І якщо актив дому терміново потребував чоловічої сили, Соколова, пробігаючи повз, без зайвих питань стукала у двері під номером 23.
– Євген Ілліч, відгукніться! Мені вас треба!
– А мені вас! – відгукувався у тому ж тоні Ковальчук.
Зайнята громадською роботою, Лариса навіть не помічала двозначності такого привітання. Переживши два розлучення, вдома виховувала двох дітей, особисте життя давно було забуте в дебри життєвих справ. Уся жіноча енергія і весь вільний час йшли на керування домом.
– Євген Ілліч, мені вас треба!
– А мені вас, Лариса Матвіївна!
– В електриці випадково не розбираєтеся? Щиток на сходах дивно гуде!
– Випадково розбираюся. Зараз візьму інструменти.
– Євген Ілліч, мені вас треба!
– А мені вас!
– Рятуйте! На козирок під’їзду хтось закинув котенятко.
– Зараз візьму драбину, допомога вже близько.
– Євген Ілліч, мені вас треба… Євген Ілліч…
А потім до Ковальчука стала приходити жінка. Лариса Матвіївна зловила цю гостю принаймні двічі. Гостя піднімалася в квартиру номер 23, Євген відкривав двері і впускав її. Соколова особисто це бачила з верхнього майданчика.
Здавалося б, що тут дивного? Незнайомка приходила з легким вантажем, на високих підборах, у короткому платті, уся з себе така, дуже красиво нафарбована… і цим вона категорично не сподобалася Ларисі. Хоч убий – не сподобалася!
На столі чекали купи паперів з планами громадської діяльності, кошторисами, афішами, квитками й проектами з розвитку будинку. Завжди Лариса Матвіївна працювала з ними із задоволенням, але… цей вечір вони раптом здавалися їй зайвими.
Сусід Євген Ковальчук знайшов собі нафарбовану красуню в міні-спідниці. І це якось несправедливо. Неправильно це. Чому? Господь його знає.
Лариса стояла перед дзеркалом і розглядала свої сорок два роки.
– Що він у цій заразі знайшов? – раптом запитала вона себе. – Мене штукатуркою не обманеш, я досвідчена. Так вона мене лише на три роки молодша. Або навіть менше!
Лариса опустила очі на свої ноги, втягнула животик, повернулася сюди й туди.
– Міні-спідниця, каблучок? Ха, бачили ми таких… молодих! Я теж можу дозволити собі міні! Ось візьму і надіну прямо зараз! Просто так, щоб знали!
Хто про це має знати, Лариса не уточнила, але з квартири вийшла в платті з відкритими колінами, зачісці і підфарбована. У руках тримала важливі папки і домові папери.
Цокаючи туфлями, Лариса спустилася по сходах. Стучати до Євгена вона не збиралася, навіщо відволікати людину від приємної незнайомки. Але Ковальчук сам відкрив двері – він виносив сміття.
– Лариса Матвіївна? – здивувався він. – Добрий вечір. Яка ви сьогодні чудова! Ви до мене?
– Ні, Євген Ілліч, – байдуже зауважила Соколова. – У вас вечірка і гості, не хочу турбувати через дрібниці.
– Гості? – перепитав Ковальчук. – Ви про мою колишню дружину? Вона вже пішла. Їй потрібно було підписати папери про відсутність майнових претензій та правила відвідування дитини.
«Колишня? Слава Богу!» – подумала Лариса Матвіївна.
Чи вона сказала це вголос? Вона прихилилася до перила і чомусь одразу забула, куди йшла з своїми паперами, нарядна і в гарному платті.
– Ви шикарна жінка, Лариса, – сказав Ковальчук, дивлячись на її наряд. – Вас квітами треба зустрічати, а я тут зі сміттям ходжу.
– Смішно виглядаю, так? – запитала Лариса. – Ні вдень, ні вночі від мене спокою нема, зовсім на офісну мишу перетворилася.
– Не беріть до серця, – сказав Євген. – Мені вас треба.
– А мені вас, – сказала Лариса.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 + один =

Також цікаво:

З життя12 хвилин ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя1 годину ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...