О сьомій ранку я прокинулася від шаленого гавкотіння мого собаки, який намагався мене розбудити, і побачила щось жахливе

О сьомій ранку мене розбудив шалений гавкіт моєї собаки, яка всіляко намагалася мене збудити, і я побачила щось жахливе.
Цього ранку зі мною трапилося те, що я не забуду ніколи.
Було майже сім. На вулиці ще стояла тиша ранкової зорі, а я насолоджувалася рідкісним для себе вихідним. Зі вчорашнього дня я була вичавлена, як лимон сил не лишилося навіть на звичний ранковий вигул із собакою. Я спала, ніби мене неживу вкинули в ліжко, і вві сні все було мирно та звично.
Раптом я відчула, що щось важке тисне мені на груди. Крізь сон я приплющила очі переді мною стояв мій пес. Він уперся лапами в мене і пильно дивився у вічі.
Ну, що тобі? пробурмотіла я і знову заплющила очі, подумавши, що він просто голодний або хоче на вулицю.
Але він не пішов. Навпаки почав настирливо тупцювати лапами, облизувати мені щоку й тихенько скуглити, немов кликав. Я все ще не розуміла, навіщо він так надокучає. Коли я проігнорувала його, він раптом гаркнув прямо в вухо, потім стрибнув на ліжко й почав гавкати ще голосніше, різко, з якоюсь тривожною напругою.
У цю мить я знову відкрила очі і помітила щось дивне. Тоді-то я нарешті зрозуміла, чому мій пес поводився так незвично.
Я відкрила очі і відчула різкий, неприємний запах. Не відразу збагнула, що це. Але за кілька секунд мозок ніби клацнув: паліть. І вона ставала все сильнішою.
Я рвонулася, серце закалатало так, що відлунювало у скронях. Скочила з ліжка, босоніж вилетіла в коридор і завмерла.
З коридору валив густий сірий дим, який уже підбирався до моєї кімнати. А в вітальні полумя жерло півкімнати воно тріщало, розкидаючи іскри.
Пес стояв поруч, гавкав на вогонь, потім знову дивився на мене, немов підганяв: «Швидше!».
Я схопила телефон, тремтячими пальцями набрала «101» і, не гаючи жодної секунди, вибігла з ним із квартири.
Тільки на вулиці, коли ми вже були в безпеці, а я намагалася віддихатися, мені дійшло: якби не він, я б і далі спала і могла б просто не прокинутися.
Пізніше зясувалося, що ввечері я прасувала речі і, смертельно втомлена, забула вимкнути праску. Вона залишилася лежати на одязі. Саме це й стало причиною пожежі.
Я нічого не памятала. Але мій пес відчув запах диму раніше за мене і зробив усе, щоб мене збудити.
Якби не він зараз я б, можливо, не розповідала б цю історію.