Connect with us

З життя

Очікуй на нього…

Published

on

**А ти жди його…**

Роса ще не зійшла з трави, туман поволі відступав до протилежного берега річки, а сонце вже викочувалося з-за зубчастої лінії лісу.

Тарас стояв на ґанку, милувався красою ранку і глибоко вдихав свіже повітря. За спиною почулися плескітливі кроки босих ніг. Жінка у нічній сорочці, накинувши на плечі хустку, підійшла й стала поруч.

— Гарно-то як! — зідхнув Тарас. — Іди в хату, застудишся, — ласкаво промовив він і поправив на жінці хустку, яка зісковзнула з білого плеча.

Вона притулилася до нього, обхопила його руку.

— Від’їжджати від тебе не хочеться, — сказав Тарас, голос його став низьким від ніжності.

— А ти не їдь, — голос жінки манив, як спів сирени. «Залишуся, а далі що?» Ця думка протверезила Тараса.

Якби все було так просто, він давно б уже залишився. Але двадцять три роки життя з дружиною не викинеш, та й діти… Оксана, можна сказати, вже відрізаний шматок, частіше ночує у свого нареченого, ніж удома, скоро заміж вийде. А Андрійкові всього чотирнадцять — найскладніший вік.

Водій завжди знайде роботу, але чи заробить тут багато? Зараз він розкидається грошима, дарує дорогі подарунки Марійці. А як буде отримувати вдвічі, а то й утроє менше, чи любитиме вона його так само? Питання.

— Не починай, Марійко, — відмахнувся Тарас.

— Чому? Діти виросли, час подумати про себе. Сам казав, що з дружиною живеться звички заради. — Марійка образилася й відсторонилася.

— Ех, якби раніше знав, що зустріну тебе… — Тарас глибоко зідхнув. — Не сердься. Пора їхати, і так затримався. — Він хотів поцілувати жінку, але та відвернулася. — Марійко, треба вирушати, якщо хочу встигнути додому до вечора. Вантаж на мене чекає, контракт.

— Ти тільки обіцяєш. Приїдеш, збудиш у мені надію — і знову до дружини. Набридло мені чекати. Михайло давно кличе заміж.

— То йди, — Тарас пожав плечима.

Він хотів ще щось сказати, але передумав. Повільно зійшов із ґанку, обійшов будинок і пішІ тоді, коли він уже сів у кабіну, раптом зрозумів, що не зможе більше жити у брехні, але було вже пізно повертатися.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять + 13 =

Також цікаво:

З життя22 хвилини ago

Одна на вирішальному бою

Українських маяків Оксана вперше побачила маяк у книжці, коли їй було п’ять. На малюнку він стояв самотній і високий, а...

З життя25 хвилин ago

Чекаючи на тишу, натрапляю на шум

Чекаю тиші, а отримую галас — Марічко, я ж просила — тільки наша родина! — Оксана, стоячи біля плити, обернулася...

З життя1 годину ago

Непройдений тест на зв’язок

**Щоденник** Я розмішувала молоко у дитячій каші, коли Іван намагався з кубиків збудувати «найвищий у світі ліфт». За столом покхилювала...

З життя1 годину ago

Я посадила дерево замість нас обох.

Вона не встигла посадити дерево. Я зробила це за нас Оксана сиділа за старим дерев’яним столом у вітальні, тримаючи в...

З життя2 години ago

Солодкі і гіркі розчарування

“Торт та інші розчарування” Олена збивала крем на бісквіт, її рухи були точними, як у годинникаря. Торт для Соломії, її...

З життя2 години ago

Непокірна донька

— Оленко, ти знов свою тканинну дурницю в хату принесла? — сердито питала мати, зустрічаючи доньку на порозі. — Це...

З життя3 години ago

Пиріг для порозуміння

**Пирог примирення** — Олеся, клянусь, якщо цей Петро Іванович ще раз постукає у стелю, я подам на нього в суд...

З життя3 години ago

Три жінки, одна кухня і безкрайня суєта

Три жінки, одна кухня й жодної згоди — Гаразд. Понеділок — мій. Вівторок — мама. Середа — Зінаїда Аркадіївна. Четвер...