З життя
Очікую дружину в аеропорту: рейс затримується
В один чудовий день я стою в аеропорту Києва, чекаю на повернення дружини з Італії. Літак затримується вже годин на три, за повідомленнями, і через це я вже помалу нудьгую. Поряд в очікуванні стоїть ще один чоловік інтелігентного вигляду: окуляри, капелюх, валізка… Підходить до мене, весь такий зніяковілий, і просить доглянути за його валізою на кілька хвилин, поки він сходить до вбиральні. Я людина доброзичлива, тому погодився і стою. Пів години. Годину. Півтори. Я вже не просто знервований — я розлючений!
Зрештою, підходжу до сержанта аеропортової служби і пояснюю ситуацію з валізою. Він просить мене пройти з ним. Заходимо до їхньої кімнати, починаємо оформляти справу: протокол, мої паспортні дані, опис ситуації. Нарешті дійшли до опису вмісту валізи.
Відкриваємо…
Боже ж мій! Щоб мене грім побив! Валіза до самого верху наповнена великими євро-купюрами в банківських упаковках! Я мало не проковтнув бороду від усвідомлення того, що не захопив це з собою! Почуваюся повним дурнем, немає навіть сил на себе сварити! Гляну, а протокол так тихенько зім’яли люди в формі і сором’язливо переглядаються між собою і валізою… Тут їх ніби підмінили, кинулися до неї і почали напихати ці пачки у всі кишені, а я лише стою, ковтаю слину… Але сержант змилостивився і каже:
— Що стоїш, годувальнику наш!? Бери собі, що ж ми, зовсім вже?!
Кинувся я до валізи, забувши власне ім’я, й почав теж набирати собі гроші…
Набираю, набираю, набираю, набираю…
Прокидаюся — все простирадло в труси заправлене.
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.
Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....
That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.
When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...
That Night I Stepped Onto the Street, I Had No Idea Where My Path Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stones, Yet I Clutched It Like It Held My Freedom.
That night, when I stepped onto the street, I had no idea where the road would take me. My suitcase...
On the Importance of Me-Time: A Personal Reflection
**A Note on Me-Time** Recently, a friend popped over for coffee, and as we sat chatting about life, I mentioned,...
On the Margins of Me-Time: Reflections on Personal Space and Self-Care
**On the Margins of Me-Time** Not long ago, an old mate came round for a cuppa, and we sat nattering...
Leave Her Here to Die in the Snow!” They Said, Abandoning the Old Woman. Little Did the Monsters Know, the Boomerang Would Soon Come Back.
“Leave her here, let her die!” they muttered, dumping the old woman into the snow. The fools didnt realise the...
Leave Her Here to Die in the Snow!” They Cried, Abandoning Grandma. Little Did Those Monsters Know, the Boomerang Would Soon Come Back Around.
“Leave her here, let her die!” they muttered, dumping the old woman into the snowdrift. The fools didnt realise the...
A Wealthy Woman Visits Her Son’s Grave and Finds a Weeping Waitress Cradling a Baby — The Shocking Truth That Altered Their Lives Forever
A Wealthy Lady Visits Her Sons Grave and Finds a Weary Waitress Holding a Baby What She Learned Changed Everything...