Очікуючи дружину в аеропорту: літак затримується

Находжусь якось в аеропорту, чекаю на дружину з Італії. Літак затримується вже години на три, я тихо шаленію. Поруч шаленіє ще один чоловік інтелігентного вигляду: окуляри, капелюх, кейс… Підходить до мене, весь знервований, і просить постерегти його кейс на кілька хвилин, поки він в туалет збігає. Я людина по натурі доброзичлива — погодився, і от стою. Півгодини. Годину. Півтори. Я вже не просто роздратований — я в люті!

Нарешті, звертаюся до сержантика з аеропортової служби і розповідаю ситуацію з кейсом. Він просить мене піти з ним. Приходимо в пункт охорони, починаємо оформляти кейс: протокол, як годиться, мої паспортні дані, опис ситуації. Нарешті дійшли до опису вмісту кейса.

Відкриваємо… Боже ж мій! Щоб я провалився! Кейс доверху набитий крупними євро-банкнотами в банківських упаковках! Я мало не з’їдаю свою бороду від усвідомлення, що не прикарманив це! Відчуваю себе останнім дурнем, сил навіть лаяти себе немає! Дивлюся, а протоколчики так тихенько зм’яли люди у формі і сором’язливо переглядаються між собою і кейсом… І тут їх як зірвало, кинулися вони до нього і почали запихати ці пачки в усі кишені, а я стою, як слину ковтаю… Але сержантик пожалів мене і каже:

— Чого стоїш, годувальнику наш!? Бери собі, що ж ми, зовсім вже?!

Кинувся до кейса, забув як мене звати, і почав теж набирати гроші…

Набираю, набираю, набираю, набираю…

Прокидаюся — вся ковдра в труси заправлена…