Одного разу я запросила дітей на свята і випадково побачила зниклу каблучку на руці доньки.

Я прийняла невістку в сім’ю як свою рідну доньку. Мені було її шкода, адже батько покинув її, коли вона була ще маленькою, і мати самотужки її виховувала. Якось я запросила їх на свята. Випадково побачила на руці Оксани перстень, якого я не могла знайти кілька років…

Я ніколи не розуміла жінок, які згодом ставали злими свекрухами для дружин своїх синів. Невістка в момент одруження стає частиною родини, тому свекруха повинна прийняти її, як власну доньку. Коли мій син був маленьким, я вирішила, що стану найкращою свекрухою у світі. Так і сталося. Я обожнюю свою невістку Оксану. Практично не сваримося, а якщо й трапляються суперечки – вони дружні.

Важливо зрозуміти і, найголовніше, прийняти, що тепер це не стільки ваша сім’я, скільки сім’я вашого сина, це його вибір, і варто його щиро підтримати, тоді все буде гаразд. Мушу визнати, що Оксана досить непроста людина. Можливо, це минуле сформувало її характер, проте, незважаючи на всі життєві перепетії, вона виросла доброю жінкою.

У школі вона була відмінницею, після шкільних занять працювала, склала всі іспити і вступила до університету. Варто брати з неї приклад. Немає нічого дивного в тому, що мій син закохався в таку гарну й розумну дівчину. З матір’ю Оксани у мене також добрі стосунки. Завжди співчуваю сватові, адже вона не мала щастя в шлюбі, фактично не жила з чоловіком і сама виховувала доньку.

Єдине, чого я не розумію, це стосунки Оксани з батьком. Дівчина регулярно відвідує його і допомагає, якщо це потрібно. Вона прагне мати його в своєму житті, проте він ніколи не хотів ніяких стосунків із дочкою. Нічого доброго не дав у житті доньці і, схоже, не дає, адже після кожної зустрічі Оксана йде сумна й пригнічена. Я радила їй подумати про дитину – тоді її життя зосередилося б на маляті, і вона б не переймалася через свого батька. У її житті з’явилося б щастя і людина, про яку вона хотіла б піклуватися. Та це їхнє рішення.

Маю свої проблеми, проте останнім часом маю все більше сумнівів щодо Оксани. Мене здивувала одна ситуація, коли я запросила дітей на свята. Тоді на пальці невістки помітила перстень, який зник кілька років тому. Спочатку думала, що в неї такий самий, але це було неможливо. Це був мій перстень. Я не запитала її, звідки він, оскільки не хотіла здіймати бурю за столом. Не хочу думати, що вона успадкувала погані звички від свого батька. Більше того, я думаю, що Оксана знала, що могла б просто попросити, і я б їй дала цей перстень. Я нічого їй не жалкую, адже вона стала для мене, як донька, але почуваюся незручно.

Не знаю, що робити в такій ситуації. Не хочу питати її про перстень чи звинувачувати, що вона його забрала. Можливо, це чиста випадковість. Можливо, вона знайшла його десь і не знає, що він належить мені…