Connect with us

З життя

Однолюбка зі Щирим Серцем

Published

on

ОЛЕКСА-ОДНОЛЮБ

Олекса що-вихідних возився зі своїм мотоциклом у гаражі біля хати. Навколо нього товпилися хлопці, присіли навпочіпки біля «залізного коня», немов зграйка горобчиків, і пильно спостерігали, як господар то чистить двигун, то підкручує гайки, то шматком тканини витирає до блиску нікельовані деталі.

— Ого-о, як жару даватиме! — захоплено повторювали хлопці. — Олекса, а нас покатаєш?

— Не можна вас, малі ще, а мотоцикл — справа серйозна, це ж не ровер…

Хлопці зітхали, тоді Олекса м’якшав:

— Ну, може, пару кіл по двору… тільки дуже тихо.

«Горобчики» раділи, а потім мчали на футбольне поле, схопивши м’яч. Олекса повертався додому, мився, а мати лаяла:

— Коли в тебе вже дівчина з’явиться? Ось у Коваленків уже другий син одружився, а вони обидва молодші за тебе. Про що ти думаєш? Уже не хлопчик, щоб у гаражі із залізом копирсатися…

«Залізом» мати називала і дідову стару машину, яку він віддав Олексі, коли той повернувся з армії. Олекса довів її до блиску, поставив на хід і перефарбував — тепер вона сяяла, мов нова.

— Мій «Запорожець» немов заново народився, стільки сил у нього вклав — аби дід тішився. Тепер його й продати б із задоволенням куплять. Та тільки жаль… — пояснював він матері.

— Усе добре, але шостий рік, як ти з армії, а дівчини все нема. Боюся, що залишишся із цим залізом, а щастя ж у сім’ї, сину… — зітхала Ганна Михайлівна.

— Та де ж я дівчину знайду? На танці не ходжу — не подобається ногами дзиґати, у кіно темно — нікого не розглянеш, — сміявся син.

— Авжеж, та й про що з тобою порядндівчина розумна розмовлятиме? — махнула рукою мати, — і це моя провина, каюся: ні книжок ти не читав, окрім шкільних, ні театру в нашому місті нема, а в музеї тебе не затягнеш, тільки залізо в голові.

— Та я ж і працюю з технікою, мамо, — відповідав Олекса, — і повір, мої руки потрібні людям.

— Потрібні, тільки відмити їх неможливо, — усміхалася мати, — усе рушники в мазуті, спеціально темні купую. І яка ж дівчина з тобою про машини розмовлятиме?

— Яка? Та яка полюбить… — Олекса дивився на свої руки.

— Хоч би до музею сходив, підняв би культурний рівень, сину.

— Один? Ні за що, — категорично заперечував він.

— Чому один? У племінника твого Валерка канікули — візьми його, сестра тільки подякує, — наполягала мати, — пройдіться містом, морозива поїсте, ось тобі й культурний вихід.

— Розвідка щодо панночок? — сміявся Олекса.

Минуло кілька днів, і мати оголосила за вечерею:

— Завтра субота. До нас Валерко прийде.

— І що? — не зрозумів син.

— Я обіцяла йому, що ви до музею підете, — нагадала вона, — він радий і чекає. Прийде в святковому.

— А… — згадав Олексій, — ну, добре, підемо, раз обіцяли.

Погода видалася чудовою. Спочатку вони зайшли в кав’ярню з’їсти морозива, а потім вже, як обов’язок, — до музею.

Касирка сказала:

— Поспішайте, екскурсія вже почалася, доженете групу в першій залі!

Валерко пройшов уперед, щоб краще чути, а Олекса, навпаки, ховався за людьми, немов соромився.

Та він добре бачив дівчину-екскурсовода й не пропускав жодного її слова, бо як тільки побачив її — тендітну, наче фігурку, у білій сукні з прозорими намистами та блакитними очима — так і завмер.

Вона часто зверталася до дітей, загадувала загадки. Тонкі пальці, що тримали указку, нагадували лапку чарівної пташки.

Олекса не міг відірвати погляду від її очей та тонкої талії — наче був зачарований.

Коли група розійшлася, він вийшов на сонячну вулицю, але думки залишилися в музеї.

— Ще прийдемо, — пообіцяв він Валеркові, — завтра.

Наступного дня Олекса відразу запитав у касирки:

— Як звати вчорашню екскурсоводку?

— У нас їх багато, молодий чоловіче.

Він незграбно описав дівчину.

— А, це Мар’яна! Сьогодні її нема — везе екскурсію з Києва.

Розчарований, Олекса ледве дотягнув до наступних вихідних.

У музеї було тихо. До них вийшла Мар’яна — у строгому сірому костюмі, але ті самі прозорі намиста блищали на грудях.

— Олексію? — раптом спитала вона.

— Так… а ви звідки мене знаєте?

— Ми в одній школі вчилися. Ти за техніку відповідав, а я з десятого класу… Вела шкільні передачі. Не пам’ятаєш?

— Вибач, ні… Але мені здалося, що я тебе знаю, наче з іншого життя.

Вони розговорилися. Мар’яна розповіла, що працює тут уже два роки, а Олекса пообіцяв їй допомогти, якщо зламається машина.

Обмінялися номерами.

Виходячи, Валерко сказав:

— Я готував питання, але ти питав лише про неї.

— Тепер ми часто тут буватимемо, — усміхнувся Олекса.

Новина про те, що він кожен вечір їздить на «Запорожці» на побачення, зраділа всю родину.

Дід казав:

— Знав, що моя машина ще послужить добрій справі.

Мати додала:

— Він однолюб… Тільки б Мар’яна це зрозуміла.

— Не поспішай, — сміявся дід.

Півроку вони зустрічалися, а перед Новим роком одружилися.

«Запорожець», прикрашений стрічками, везе молодих із ЗАГСу.

Валерко несе фату, гордий, що бере участь у весіллі.

Дід зітхнув:

— Ось, Валерку, бери приклад.

— Та я ще не скоро одружуся, — сміявся хлопчик.

— Постараюся дожити, — жартував дід.

— Ти не хворій, живи довго, — обійняв його Валерко.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 + дев'ять =

Також цікаво:

З життя39 хвилин ago

The Husband Came Back with a Baby in Tow

I’m leaving! Ed murmured, his voice echoing down the hallway of the tiny flat on Camden Road. Leaving where? his...

З життя39 хвилин ago

Just Tied the Knot Yesterday, She’s Moving in Tomorrow – Announced the Son in the Hallway

Got married yesterday, she moves in tomorrow, the boy shouted down the hallway. Ethel Whitaker, you should see these prices!...

З життя2 години ago

To Forget or to Return? A Journey of Choices and Memories

FORGET OR RETURN? Emma, youll be the starfish in my aquarium, said my suitor with unwavering confidence. My eyes widened....

З життя3 години ago

This Is Our Shared Flat, I’m the Landlord Here Too, Declared the Son’s Girlfriend

This is our shared flat, Im the one who lives here too, declared Emma, Andrews girlfriend, as she stepped into...

З життя3 години ago

The Granddaughter’s Journey.

Ill never forget the day my granddaughter, Emily, first came into the world. Her mother, Jane, never wanted her. To...

З життя10 години ago

THE DOLL: A Tale of Mystery and Enchantment

A small, sootgray kitten named Poppy was given to me by my neighbour, a kindly young woman who loved all...

З життя12 години ago

Divorce Over the Stepdaughter

Neither one nor the other. Im done flying off with your daughter! I cant keep pretending Im happy about it....

З життя13 години ago

Husband Insists on DNA Test – Mother Goes into Overdrive

He was deadset on a DNA test Mum was already whipping things up. Listen, Im not going to raise a...