Олександра зняла фартух, вийшла у прихожу й почала перед дзеркалом виправляти зачіску.

Олена Василівна зняла фартух, вийшла в коридор і взялася поправляти зачіску перед дзеркалом. П’ятдесят п’ять — вік солідний. Та це не означає, що в день народження можна виглядати абияк.

Вона виглядала чудово. Так, зморшок на обличчі було чимало, і фігура втратила колишню легкість. Але іскра в очах не згасла, спину тримала рівно, каблучки носила без проблем, а талія хоч і змінилася, все ж була на своєму місці. На честь дня народження в новій сукні, з макіяжем і фарбою для сивого волосся вона виглядала особливо привабливо.

З великої кімнати доносився шум — сини Максим і Гена розсовували і встановлювали великий стіл. Місця було потрібно багато, оскільки і Максим, і Наталка приїхали зі своїми “половинками” і дітьми.

Так, вона мала всі підстави сказати, що її життя вдалося. З Петром вони жили не завжди гладко, та все ж уже майже тридцять п’ять років разом, і потреби щось змінювати не було. Максим і Наталка здобули освіту, створили свої сім’ї і вже жили окремо. Он, п’ятеро онуків накоїли галасу, чекають, чи буде у бабусі торт з безліччю свічок! А молодший, Гена, радує — до університету на державний кошт вступив і навчається чудово.

Так, вона сама кар’єри не зробила, але й не дуже прагнула до того. Робота в школі не мед, але дала їй можливість раніше багатьох вийти на пенсію, понянчити онуків. А з грошима великих проблем у них ніколи не було, Петро завжди добре заробляв. Скоро вже він повинен повернутися з роботи, й можна буде сідати за стіл. Треба сказати Наталці та Люби, невістці, щоб почали накривати.

Тут подзвонили у двері. З кімнати виглянув зять, Павло, з двома стільцями в одній руці, але побачив, що вона готова відчинити сама, і забрався назад. Олена Василівна повернула ручку замка.

На порозі стояла жінка з тих, кого називають “доглянутими” та “ефектними”. Не юна, років 35-40. Модне пальто, наче халат, штани, кросівки білі великі — все як на фотографіях в жіночих журналах. Стрижка хитромудра, маленькі золоті сережки в формі чогось на зразок стрічки Мьобіуса. Відмінний колір обличчя, вмілий макіяж, висока, статна. Дійсно, ефектна та доглянута.

— Добридень, до кого ви? — люб’язно поцікавилася Олена Василівна.

Незвана гостя оглянула її поглядом, наче збиралась шити повний гардероб:

— Ви, очевидно, дружина Петра Михайловича?

— Так! Але його самого ще немає. У вас до нього якесь діло?

— Власне, так. І до вас теж. Я приїхала, щоб забрати Петра Михайловича. Ми з ним любимо одне одного. Я живу в Трускавці, працюю в санаторії, ми познайомилися, коли він приїжджав у відрядження три місяці тому.

У Олени Василівни в шлунку ніби вузол зав’язався. Ну, Петре, допригався! Тепер позору не оберешся. Та ще й в день народження!

Вона точно знала, що справді чоловік їй не зраджує. Але був у Петра з молодості такий пункт — не міг пройти повз мало-мальськи привабливу жінку, не розпустивши хвіст! Йому необхідно було постійно підтверджувати свою цікавість для прекрасних дам! Далі натяків і двозначних компліментів справа не йшла, але Олена Василівна цілком допускала, що цій модній красуні Петро міг і про неземне кохання щось наплести. Сивина в бороду, щоб йому гикалось!

Загалом, усе в розповіді несподіваної візитерки сходилося. Петро у своєму комбінаті займався виробництвом і ремонтом медтехніки, і постійно по різних курортах розкочував — адже санаторіям і всяким бальнеологічним лікувальницям все ці дива техніки якраз і призначались! І в Трускавець три місяці тому теж їздив. Треба ж, і адресок залишив тамтешній зазнобі, чи що?

Все роки спільного життя Олена Василівна намагалася боротися з цією особливістю свого чоловіка. Періодично наступали періоди ремісії, й Петро Михайлович вів себе тихо. Але потім все поверталося на свої місця. Чоловік запевняв, що ці пригоди йому потрібні як громовідвід від спокуси справжньої “загульні”. Дескать, пофліртував трохи, а далі нічого і не потрібно, вистачить, можна до законної дружини під бочок.

У молодості Олена Василівна йому і розлученням погрожувала, було діло. Але потім змирилася, тим більше, що до справжньої справи його флірт таки не доходив.

І тим більше не доходило до появи на її порозі якихось південних красунь! Це вже взагалі ні в які ворота!

А модна красуня часу даремно не теряла:

— Я розумію, звісно, що ця новина вам неприємна. Але сподіваюся, ми обійдемося без скандалу? Житло ділити не знадобиться, не хвилюйтесь, я в цьому забезпечена. А ви ж не будете заважати нашому щастю? Розумієте, з вашого боку це буде просто нерозумно!

Олені Василівні спало на думку, що в її положенні зараз найрозумнішим буде стукнути приїжджу сковорідкою по голові. Але тогді скандалу точно не уникнути, ще й за участю компетентних органів. Онуки злякаються.

— Мені щиро шкода, що Петро Михайлович не пояснив вам ситуацію сам. Але тут вже нічого не виправити, ви повинні розуміти, що деякі його недоліки є. Але нашій любові вони не заважають!

З великої кімнати донісся невиразний шум — очевидно, хтось із тих, хто намагався нишком розвідати обстановку, приклеївся вухом до дверей. І раптом Олену Василівну осяяло!

— Що ж, вітаю — у вас хороший смак. Петро ще той чоловік. Мабуть, ви праві — мені доведеться поступитися ним вам. Але за однієї умови: з приданим!

На лобі модної красуні виразно вималювалося вікно калькулятора, і в ньому замерехтіли цифри й позначення різного світового калорію. А Олена Василівна штовхнула двері і пройшла до великої кімнати.

Її зустріла виставка очей, великих, як п’ять копійок.

— Мам, що там коїться? — конспіративно зловісним шепотом запитав Гена.

— Зараз побачиш, — таким же шепотом відповіла Олена Василівна. — Все за мною!

І вони всі висипалися у коридор: Максим з Любою, Наталка з Павлом, Гена, а також Кирюша, Таня, Антончик, Тимко та Ліза. І всі задивилися на приїжджу. А вона на них.

— Ось це! Придане Петра Михайловича! А це, виглядає, його нова дружина з Трускавця. Любов у них! — оголосила Олена Василівна.

В коридорі майже ідеально реалізувалася німа сцена з “Ревізора”. Олена Василівна почала побоюватися, що її задум не спрацює. Але тут ожила Люба, натура бойка і на слово і діло спритна. На її рум’яному круглому обличчі відбилася щира радість, і вона захоплено випалила:

— Ух ти, Трускавець! Максе, нарешті ми дітей на море зможемо вивезти! А то я тебе своїми вимогами вже майже плешь проїла! Ох, як твій батько здорово влаштувався — молодець!

Підключився і Гена — недарма у нього всі “відмінно” в заліковці, парубок кмітливий:

— Держи, Люб! У Трускавці і зарплати, мабуть, не такі, як у нашому захолусті! Тепер батько не відвернеться — доведеться йому таки купити мені машину через отримання диплома!

— І ти нас на ній на південь відвезеш! — радісно підтримала брата Наталка. Гена з готовністю закивав:

— Так, без питань, Нат! Набудь в дві-то машини весь ваш циганський табір уміститься! Так, Максе?

Максим все ще кліпав ошеломленими очима, але отримав від дружини ощутимий тиць у коліно і прокинувся:

— Ну так, двома доїдемо… І якщо за житло не платити, то чому ні?..

— Прикиньте, мені тридцятник, а на море жодного разу не був! Ну, тепер усі відорвемося! — вніс свою лепту й Павло.

Претендентка на руку і серце Петра Михайловича пересувала погляд, наче загнана злобними гієнами промениста серна, з одного на іншого, а “придане” обговорювало перспективи довгожданної поїздки на південь з надійною “якою”, яка дозволяє не платити мільйони за готель. Крім цієї, основної теми, в партитурі звучали також партії машини для Гени, необхідності санаторного лікування для тітки Павла, потреби слабенької Лізани у фруктах і навичок Максима у частині гірських лиж. Гості всміхалися їй і повідомляли, як вона доречно, але питати її думки про сімейні плани ніхто не поспішав.

Нарешті зашвартувалися й діти, які до цього були занадто ошелешені від несподіванки і нічого не розуміли. П’ятирічний Антончик зробив пару кроків вперед і уважно оглянув незнайому тітку:

— А ти що, тепер теж наша бабуся?

Незнайома тітка від нього шарахнулася, але хлопчик відповіді особливо не очікував:

— Ти тільки мені вівсянку не вари — я її не їм! Зовсім не їм. А Тимку помідори не можна. А в тебе комп’ютер є? А мультфільми про богатирів?

Це виявилось останнім ударом — наче тієї кавалерії, що хоч раз, але встигла вчасно. Дама з Трускавця стрімко розвернулася і кинулася прочь — тільки по сходах шаруділо. Забула навіть, що у них ліфт працює.

В коридорі повторилася сцена з “Ревізора”. І знову була перервана Любою:

— Ну що ж, ворог розбитий і втік. Переслідування вважаю недоцільним. Кому вдаримо? Хлопці, могли б здогадатися, що зараз саме час підняти перший келих за здоров’я іменинниці! Макс, подай приклад!

Всі різко відмерли. Олена Василівна перевела подих і лише тепер зрозуміла, що забувала подихати, мабуть, хвилини дві. Можна на змагання нирців відправлятися.

Максим дисципліновано возився зі штопором; Павло з’явився з кімнати зі складною композицією з келихів в руках. Гена радісно захихотав і хлопнув по плечу дружину брата:

— Любо, тобі у розвідці працювати чи у президенти обиратись з твоєю кмітливістю! Я при вигляді цієї чучундри мало по стіні не стек! Якби не ти, ні за життя б не зрозумів, як себе поводити!

Люба гордо підбочинилась.

— Та ми всі трохи по стінках не стікли, — погодився з братом Максим, роздаючи келихи й водночас акуратно проштовхуючи малечу до Павла, що розливав компот прямо з трилітрової банки.

— Мамулю, ти геній! П’ю за твоє здоров’я і незмінну винахідливість! Але нам з тобою, Крокодил Гена, здається, доведеться таки поговорити з батьком по-чоловічому! Я багато що можу зрозуміти, але це вже передоз!

— Ти абсолютно правий, братику. Перебрав батько! Біс в ребро у нього, бачите ай! Так раз біс, ми з тобою, як шанобливі сини, просто зобов’язані влаштувати йому сеанс екзорцизму! — підтримав старшого брата Гена.

Олена Василівна відпила з келиха і зрозуміла, що може нормально дихати. І навіть добре почуває себе. Лікарі ж кажуть, що стрес іноді й користь приносить — струшує організм і змушує його функціонувати бадьоріше.

Вона подумала, що модна красуня зараз напевно назвонює Петрові на мобільний. Уявивши, як вигладає опис події і яке обличчя в того, хто все це слухає, Олена Василівна досить злорадно хихикнула.

— Напевно, ви праві, хлопчики, і сеанс екзорцизму тут не зайвий. Але я вас прошу: давайте не сьогодні! У мене день народження, все ж! Діти чекають не дочекаються, коли потрібно буде бабусі допомагати свічки задувати на торті. Ви меблі-то всю розставили? Ната, Любо, треба накривати вже починати!