Connect with us

З життя

«Он выгнал меня, обвиняя в детской болезни: “Ты не мать, а наказание”»

Published

on

Он выставил меня за дверь, обвинив в болезни ребенка: «Ты не мать, а проклятие».

— Что ты наделала?! Это из-за тебя ребенок заболел! Вали отсюда! Сейчас же! Чтоб духа твоего здесь больше не было! — орал он, и в его голосе не было ни тени сомнения. Только злость и ненависть.

Так Витя поставил точку. Не в споре — в нашей семье.

Он был уверен: всё, что случилось с сыном, — моя вина. Температура, сопли, капризы — якобы всё из-за меня. Мол, я никудышная мать, не доглядела, «всё порчу». И переубедить его было бесполезно. Он не слушал. Не хотел слушать.

Я прижалась к стене в прихожей, пока он носился по квартире, хлопал дверьми, в ярости перебирая детские вещи. В соседней комнате лежал наш сын — раскрасневшийся, сонный, вялый. Я провела с ним всю ночь, поила чаем, сбивала температуру, не отходила ни на шаг. А теперь — «вали».

Когда Витя уложил малыша, он подошел ко мне. Взгляд — ледяной. В глазах — жестокая решимость.

— Почему ты еще здесь? Я сказал — проваливай. Можешь забыть про ребенка. Он не нуждается в такой матери. И чтоб я тебя больше не видел.

Я не кричала. Не спорила. Только шептала, что люблю сына, что готова исправиться, стать лучше. Умоляла остановиться. Но он не слушал.

— Ты только мешаешь. Ты ему только вредишь, Оля, — бросил он, как ножом по сердцу. — Мне все ясно.

Он собрал мою сумку. Молча открыл дверь. И указал на выход.

Я не помню, как оказалась на улице. Перед глазами всё плыло. Было холодно, руки тряслись, в голове стучало одно: «Я бросила сына… Меня вычеркнули из его жизни».

Витя не взял трубку на следующий день. Не отозвался через неделю. Он удалил меня везде.

Я писала смс, звонила его матери, умоляла хоть раз встретиться с ребенком. Но никто не отвечал. Я словно испарилась.

Я — мать. Я носила этого мальчика под сердцем девять месяцев. Я рожала его, качала ночами, сидела у его кроватки, когда у него резались зубки.

А теперь — я «никто».

Витя решил, что может отнять у меня сына. Не суд, не опека. Просто мужчина, который разозлился, что ребенок простудился.

А я ведь действительно не виновата. Это был обычный насморк. Осень, ветер, садик, где все дети чихают. Но для Вити это стало предлогом. Предлогом добить. Окончательно.

Я не знаю, чем всё закончится. Но я не сдамся. Я найду способ. Пусть через суд, пусть через годы — но я верну своего сына.

Потому что я — мама. А мамой быть — это не временная работа. Это навсегда. Даже если твоя жизнь вдруг осталась по ту сторону захлопнутой двери.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять − 15 =

Також цікаво:

З життя22 хвилини ago

Розумний вибір на порозі!

Думай, хлопче, думай Олег зупинив машину біля заправки. — Дев’яносто п’ятий, повний бак, — кинув він хлопцю на заправці та...

З життя1 годину ago

Я прагнула до щастя

Марійка відкинула ковдру, перевернула подушку на інший, менш вологий бік і знову лігла. Прохолодніше стало, але заснути все одно не...

З життя3 години ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя4 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя5 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя6 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя6 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя7 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...