Ось сукня! Ти думаєш, я її викинула? – Поліна змінилася в обличчі, відкривши смітник.

– А ось і сукня! Скажеш, я її туди кинула? – відкривши смітник, Поліна змінилася на обличчі.

Поліна майже щодня ставила собі одне й те ж питання, на яке не могла знайти відповіді: що вона знайшла в Макарі?

З вигляду він був непоказний, такого “принца” навіть подругам соромно було б показати, тому для них дівчина досі жила одна.

Про те, що вона живе з чоловіком, знала лише рідна сестра, яка берегла секрет у таємниці.

Зірок з неба чоловік теж не хапав: працював слюсарем на металургійному заводі.

Інколи Поліна, сидячи вдома перед телевізором, ловила себе на думці, що настав час завершити стосунки з Макаром.

Але лише вона збиралася це зробити, як чоловік приносив букет квітів чи якийсь інший подарунок, і тоді дівчина відкладала розставання на невизначений термін.

До знайомства з Поліною Макар вже був одружений. Його шлюб тривав всього два місяці, але наслідком стала вагітність, у ході якої у чоловіка народилася дочка.

На момент знайомства з Поліною дівчинці було дванадцять років. До недавнього часу дівчина ніколи не бачила дочку Макара і не прагнула з нею знайомитися.

Такий шанс випав їй напередодні дня народження, який вона планувала відзначити в колі подруг.

– Полю, – винувато потупився чоловік, – колишня дружина у справах відлітає, просить, щоб я взяв дочку до себе…

– Надовго? – скривилася Поліна, яка менше всього хотіла отримати на день народження такий подарунок.

– На місяць…

– Чому так довго? – нахмурилася дівчина. – Сподіваюся, вона розуміє, що її дочку треба годувати на якісь гроші?

– Якщо ти про гроші, то вона нічого не перевела, – безсило розвів руками Макар.

– Наскільки я пам’ятаю, ти платиш їй аліменти. Тобто, дівчинка буде у нас жити цілий місяць, але матір буде розкошувати на аліментах?

– Там нема з чого особливо розкошувати, ти ж знаєш мою зарплату, – невільно усміхнувся чоловік.

– Як ти взагалі уявляєш її проживання тут? – обурювалася Поліна, розуміючи, що не хоче, щоб чужа дитина так довго перебувала разом з ними. – Її потрібно в школу возити, доглядати за нею. Навіщо ти береш на себе такі обов’язки?

– Я наче, як батько Дарини, – здивовано відповів Макар. – На твою думку, я мав відмовитися від неї?

– Ти маєш враховувати, що живеш не один, це раз. Два, це моя квартира, і спочатку потрібно було запитати у мене, перш ніж погоджуватися. Три, у мене день народження, і я не хочу, щоб його щось затьмарило! – з важливим виглядом висловилася дівчина.

– Не думаю, що моя дочка стане перешкодою, – соромно промовив чоловік, відчувши свою провину.

– А я впевнена, що все піде не за планом, – склала руки на грудях Поліна.

Проте Макар запевнив дівчину, що їй не варто налаштовувати себе песимістично.

Наступного дня в квартиру дівчини приїхала пухлощока дівчинка з яскравим макіяжем, якій на вигляд можна було дати щонайменше шістнадцять років.

Вона недоброзичливо глянула на Поліну і, не привітавшись, повернулася до батька.

– Де буде моя кімната?

– Спати доведеться на кухні, – натягнуто усміхнувся Макар.

Дівчинка у відповідь закотила очі і, зірвавшись з місця, побігла у ванну кімнату плакати.

– Що це було? – Поліна роздратовано подивилася на чоловіка. – Наглий і невихований дитина. Добре, що я вирішила святкувати свій день народження в кафе. До речі, ти зі мною не їдеш.

– Чому? – здивувався Макар. – Я думав, що ти нарешті познайомиш мене зі своїми подругами. Врешті-решт ми живемо разом більше півроку…

– Ти будеш сидіти поруч зі своїм дитиною, – тут же виправдалася Поліна, яка була рада тому, що їй не доведеться представляти залицяльника подружкам, у яких женихи і чоловіки були спортивними і підтягнутими.

– Зрозуміло, – з образою промовив чоловік і більше ні слова не сказав дівчині.

Наступний день почався для Поліни з клопотів з приводу її дня народження.

Зранку вона випрасувала своє коктейльне плаття і повісила його на тремпель в очікуванні вечора.

Макар як і раніше мовчав і навіть не привітав Поліну з днем народження.

Вирішивши не псувати собі настрій, дівчина просто зробила вигляд, що не помітила, що він ображений.

Після роботи вона заїхала додому перевдягтися i з жахом виявила, що її сукня зникла.

– Де моя сукня? – зігріта Поліна влетіла на кухню, де на розкладачці безтурботно лежала Дарина.

Вона демонстративно проігнорувала дівчину і, взявши в руки телефон, почала безцільно в ньому копатися.

– Ти мене чуєш? – Поліна підскочила до дівчинки і вихопила з її рук смартфон.

– Віддай! – завила Дарина, і на кухню влетів Макар.

– Що сталося? – чоловік округлив очі. – Поверни телефон на місце!

– Де моя сукня? – стиснула зуби Поліна.

– Я нічого не брала, – дівчинка презирливо прищурила очі. – Вона несе дурниці. Просто я їй не подобаюсь!

– Поверни телефон, ти ж чула, що вона сказала? – строго промовив Макар.

– Звісно, зізнається вона! – сплеснула руками Поліна і жбурнула телефон на підлогу.

Від удару екран розтріскався, і Дарина заходилася в протяжних риданнях. Дівчина з гордим виглядом покинула в кімнату.

Їй потрібно було швидко знайти підходящий наряд для святкування в кафе.

Схопивши перше, що здавалося Поліні достойним, вона перевдяглася i поїхала святкувати свій день народження.

Саме там дівчина змогла відволіктися і прийняти рішення розійтися з Макаром.

Поліна повернулася в квартиру ближче до ранку. Чоловік, почувши, що вона прийшла, встав з ліжка.

– Час бачила?

– Ти вирішив виставити себе строгим чоловіком? На жаль, ти запізнився. Я прийняла рішення розійтися, – коротко промовила Поліна. – Вранці вам потрібно виїхати.

– Тобто, ти мене ще й винною виставила після всього? – засміялася дівчина.

– Ти розбила Дарині телефон…

– Вона вкрала мою сукню! – зскреготавши зубами промовила Поліна.

– Моя дочка не брала її! – очі Макара налились гнівом. – Я готовий за це поручитися!

Дівчина скривила обличчя i махнула рукою, не бажаючи слухати виправдання чоловіка.

Бажаючи заспокоїти себе, Поліна залізла в шафу і витягла звідти недопиту пляшку вина.

Спробувавши вміст, вона несподівано сплюнула на підлогу і скривила обличчя.

– Що це? Шампунь? Скажеш, що я його теж туди налила? – іронічно засміялася Поліна і, відкривши смітник, змінилася на обличчі. – А ось і сукня! Скажеш, я його туди кинула?

– Знайшла привід мене покинути! Я ж знаю, що ти давно вже хотіла це зробити! – випалив Макар. – Якби не я, ти б давно це зробила!

Дівчина здивовано підняла брови. Вона прекрасно пам’ятала всі ті моменти.

– Я встановив у кімнаті прослуховуючий пристрій. Я чув всі твої розмови з сестрою щодо мене, і все знаю! – з важливим виглядом повідомив Макар.

– Оце новини! А я все думала і гадала, як ти так спритно знав про те, що я хочу розійтися! – шокована Поліна вхопилася за голову, згадавши про те, як часто на різні теми розмовляла з сестрою, подругою і батьками. – Давай прощатися!

Умовляти на цей раз дівчину не руйнувати їхні стосунки чоловік не став. Він і так зрозумів, що настав логічний кінець їхньому роману.