Connect with us

З життя

Останнім часом вона сильно змінилася.

Published

on

Останнім часом Галина суттєво здала. Ні, вона не була хворою чи надто старою: рідна донька обрубала їй життя. Ось вже рік Галя жила у мене і майже не вставала з ліжка. Якось сусідка попросила мене зателефонувати до Христини, її пасербиці.

— Нехай приїде. Винен хочу визнати.

— Галь, чому ти сама не телефонуєш?

Галя опустила очі.

— Боюся, не приїде, якщо я сама подзвоню. Краще вже ти, — безсило прошепотіла вона і зайнялася слізьми.

Я набрала номер Христини.

— Христиночко? Це сусідка твоєї тітки Галі. Вона просить тебе приїхати.

— Тітка Віра? Що трапилося? — затараторив схвильований голос Христини.

— Приїжджай, доню. На місці розберешся, — відповіла я і поклала слухавку.

— Приїде? — з надією спитала сусідка.

— Приїде! Христиночка у тебе добра, — відповіла я, а про себе подумала: “Шкода Галю. Але на місці Христини я б не поїхала…”

Тієї ночі я провела без сну: все лежала і пригадувала Христину. Багато води утекло з того часу, як ця маленька східна дівчинка з’явилася в нашому селі. Дівчинку привіз з Казахстану її батько, Іван. Він служив у Астані, там і одружився. Народилася Христина. Його дружина померла, коли доньці виповнилося 6 років, і Іван повернувся додому разом із Христиною. Дівчинку одразу охрестили. Батюшка назвав її Настею, але ми всі звали її Христиною. Незабаром Іван одружився на Галині, і у них народилася Світланка. Спочатку все було нормально, тільки Христинка ніяк не могла назвати Галину мамою. Усе тітка Галя та тітка Галя…

— Годую цю басурманку, як рідну дитину її люблю! Невже я не заслужила, щоб вона матір’ю мене назвала? — скаржилася вона.

— Заспокойся, Галь! Дівчинка вже велика була, коли свою маму втратила! Пам’ятає вона її! Потерпи! Дивишся і назве тебе матір’ю! А не назве — Бог з нею! Смирись! Дитина ж!

Але Галина не змирилася. Не змогла! З кожним днем вона люто ненавиділа пасербицю: навантажувала її непосильною працею, намагалася болючіше образити або пнути при кожній нагоді. Іван не помічав нічого, наче сліпий був. Він працював у колгоспі на тракторі і вдома бував рідко. При ньому Галина поводилася цілком пристойно, а сама Христина ніколи не скаржилася батькові.

Вона росла працьовитою, терплячою і не за роками мудрою дівчиною. Такою пасербицею слід було б гордитися, але Галя не змирилася.

Пригадую, малечі було всього сім, а мачуха змушувала її няньчити Світлану, таскати в величезних відрах воду з криниці, полоти город і доїти корову. Нам, сусідам, було дуже шкода дівчинку.

— Що ти витворяєш, Галь? Грішно знущатися над сиротою! — намагалася я врозуміти Галину.

— Нічого цій басурманці не зробиться! Нехай відпрацьовує свій хліб! — злісно пихтіла Галина.

Якось Христина в чомусь провинилася перед мачухою, і та побила її. На щастя, це побачила я і відібрала в неї дитину. Хотіла я тоді все розказати Івану й відкрити очі на його дружину… Але не наважилась лізти в чужу сім’ю. Ох, і журила ж я себе потім за свою боягузтво!

Трапилося одного разу, що Христина не догледіла за Світланкою, і та зникла з двору. Знайшлася вона досить швидко, але Галина була просто ошаліла! Ні, вона не побила Христину: тут інше…

Іван тоді якраз у нічному полі пахав. Вранці приїхав він з поля раніше звичного, а старшої дочки ніде немає! Галина якраз корову в стадо гнала. Іван кинувся шукати Христину, але її ніде не було! І постіль її ще з вечора не розібрана…

Батьківське серце відчуло недобре. Рано вранці прибіг Іван до мене! Разом з ним ми шукали дівчинку: кричали, звали! Іван навіть у криницю заглянув, але, на щастя, дитини там не було. Раптом він побачив замок на коморі й зірвав замок сокирою. На купі старого, погризеного щурами ганчір’я спала його Христина!

Добряче покарав тоді Іван свою жінку! Побоялися ми, що насмерть заб’є, виступили в захист! Хотів розлучитися, але залишився з нею лише заради Світланки! А Галя після того випадку стала терпиміше ставитися до своєї пасербиці.

Полюбила вона її, як свою доньку? Ні, не думаю: Галина просто боялася чоловіка. Життя в їхній родині почало поступово налагоджуватися. Але Христина перестала розмовляти і замкнулася в собі. Даремно Іван показував дочку найзнаменитішим лікарям! Куди тільки він її не возив, навіть до цілителів! Але нічого не допомагало: дівчинка все так само мовчала. Іван сам не свій ходив…

Тоді він вчинив радикально: розлучився з дружиною, забрав Христину і поїхав. Молодшій Світланці Іван регулярно платив аліменти. Минали роки. Світлана виросла, вийшла заміж і поїхала з чоловіком до столиці. З матір’ю у них стався якийсь конфлікт, і Світлана викреслила її з життя.

Для Галини настали справді чорні дні. Можна її зрозуміти: в цім житті сусідка любила лише свою Світланку. Вона була для неї єдиним світлом у віконці! А тут усе життя раптом закінчилося…

Галина почала ходити до церкви, молилася, плакала! Просила Господа, щоб він пом’якшив кам’яне серце її доньки! Всі зусилля — марні! Світлана не писала їй, не телефонувала, не приїжджала! Тоді нещасна мати поїхала до неї сама, але донька її навіть на поріг не пустила!

А що ж Христина? Я бачила її пару років тому на похоронах Івана. Він помер, і Христина вирішила поховати свого тата в рідному селі. Вона виросла, покращала, розцвіла. З маленької пригнобленої дівчинки Христина перетворилася на справжню східну красуню. І мова до неї теж повністю повернулася! Разом з Христиною приїхали її чоловік і двоє маленьких синів. А Світлана навіть на похорон батька не прийшла!

Зате вона прикотила через тиждень і попросила матір переоформити на неї будинок.

– Донечко, але ж я жива ще… – розгубилася Галя.

– Мамусю, живи. Але ж раніше чи пізніше це станеться! Мені доведеться вступати у спадщину, а це ціла купа непотрібної волокити! Легше зробити це заздалегідь.

Галина послухалась і поступилась дочці. Вони переоформили будинок, і Світланка одразу ж поїхала. Повернулася вона вже з покупцями і викинула матір з її ж будинку. А потім забрала гроші і зникла. Це остаточно зламало Галю. Сусідка тяжко захворіла, і я забрала її до себе. Ось така от доля…

Ніч у нас обох пройшла без сну, у важких, непростих думках. Я була впевнена, що Христина не приїде, адже стільки поганого завдала їй її мачуха! Ходила по будинку, робила вигляд, що зайнята домашніми справами, і боялася глянути в очі Галі. Христина приїхала лише вдень. Я залишила їх з Галиною наодинці. Вони довго розмовляли і, нарешті, обидві вийшли з кімнати. Я помітила, що Галя оживилася і навіть помолодшала.

— Тітка Віра, я забираю маму Галю до себе. Допоможете зібрати її речі? — попросила Христина.

— Христиночко, дитинко! Дякую тобі, але я зовсім слабка… Не перенесу дорогу…

— Нічого! У нас ви швидко одужаєте! Онуки не дадуть вам нудьгувати! Та й мені веселіше буде з вами! — усміхнулася Христина.

Я зібрала речі Галини, і вони поїхали. Пізніше Христина зателефонувала і повідомила, що добре доїхали. Вони мені досі дзвонять: то Христина, то Галя…

Галина розповідає мені про своє нове життя. Про свою Світланку вона мовчить. Та я й не питаю: не хочу ворушити її ніколи незаживаючу рану. Зате про Христину, про зятя і онуків Галина розповідає мені з невимовним захопленням і гордістю. Я слухаю її і думаю, яким же великим, щедрим і милосердним виявилося серце у цієї дівчинки! А ж з самого дитинства вона так багато пережила… Не кожен дорослий витримав би таке!

Христина виявилася мудрою і дуже сильною: не зламалася і витримала все. А світла душа її так і залишилася незаймана цією брудом. Вона залишилася такою ж: чистою, красивою і не пам’ятаючою ніякого зла…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три − два =

Також цікаво:

З життя5 секунд ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя56 хвилин ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...