Останнім часом вона значно послабилася.

Останнім часом Зінаїда сильно здала. Ні, вона не була ні хворою, ні надто старою: рідна донька підкорила її життя. Минув уже рік, як Зіна жила в мене і майже не піднімалася з ліжка. Одного разу сусідка попросила мене зателефонувати до Жасминки, її пасербиці.

– Нехай приїде. Повинитись хочу.

– Зіна, чому ти сама не подзвониш?

Зіна опустила очі.

– Боюсь, не поїде, якщо сама зателефоную. Краще ти, – прошепотіла вона безсильно і заплакала.

Я набрала номер Жасминки.

– Жасминко? Це сусідка твоєї тітки Зіни. Вона просить тебе приїхати.

– Тітка Віра? Що сталося? – заторохтів схвильований голос Жасминки.

– Приїжджай, доню. На місці розберешся, – відповіла я і поклала слухавку.

– Приїде? – з надією запитала сусідка.

– Приїде! Жасминка у тебе добра, – відповіла я, а про себе подумала: “Жаль Зіну. Але на місці Жасминки я б не поїхала…”

Ту ніч я провела без сну: все згадувала Жасминку. Багато води утекло з тих часів, коли ця маленька східна дівчинка з’явилася в нашому селі. Дівчинку привіз із Татарстану її батько, Іван. Він служив у Казані, там і одружився. Народилася Жасминка. Його дружина померла, коли доньці виповнилося 6 років, і Іван повернувся додому разом із Жасминкою. Дівчинку одразу охрестили. Священик назвав її Ніною, але всі ми називали Жасминкою. Невдовзі Іван одружився на Зіні, і у них народилася Світлочка. Спочатку все було добре, от тільки Жасминка ніяк не могла назвати Зінаїду мамою. Всюди “Тітка Зіна” та “Тітка Зіна”…

– Годую басурманочку цю чорняву, пою… Як рідну дитину її доглядаю! Невже я не заслужила, щоб вона мене матір’ю назвала? – жалілася вона.

– Успокойся, Зіна! Дівчинка вже велика була, коли рідну матір втратила! Пам’ятає вона її! Потерпи! Глядиш і назве тебе матір’ю! А не назве – Бог з нею! Стерпи! Це ж дитина!”

Але Зінаїда не стерпіло. Не змогла! З кожним днем вона все сильніше ненавиділа пасербицю: обтяжувала її непосильною працею, намагалася якомога болючіше образити. Іван не помічав нічого, ніби сліпий був. Він працював у колгоспі на тракторі і вдома бував рідко. У його присутності Зінаїда поводилася цілком пристойно, а сама Жасминка батькові ніколи не жалілася. Вона виросла працелюбною, терплячою і не по літах розумною дівчинкою. Такою пасербицею варто було б пишатися, але Зіна ніяк не вгамовувалася.

Пам’ятаю, в дівчинки було всього сім років, а мачуха змушувала її няньчити Світлочку, носити у величезних відрах воду з криниці, полоти город і доїти корову. Нам, сусідам, було дуже жаль дівчинку.

– Що ти твориш, Зіна? Грішно знущатися над сиротою! – намагалася я напоумити Зінаїду.

– Нічого цій чорнявій відьмі не станеться! Басурманка чортова! Нехай відпрацьовує свій хліб! – злобно пихтіла Зінаїда.

Якось Жасминка в чомусь провинилася перед мачухою, і та побила її. На щастя, я це побачила і відняла у неї дитину. Хотіла тоді все розповісти Івану і відкрити йому очі на його дружину. Але не наважилася влазити в чужу родину. Ох і картала ж я себе потім за свою боягузтво! Сталося так, що одного разу Жасминка не догляділа за Світлочкою, і та зникла з двору. Знайшлася вона досить швидко, але Зінаїда була просто не в собі! Ні, вона не побила Жасминку: тут інше… Іван тоді якраз у нічну орав. Вранці приїхав він з поля раніше звичайного, а старшої доньки ніде немає! Зіна якраз корову в стадо погнала. Іван кинувся шукати Жасминку, але її ніде не було! І ліжко її ще з вечора не розібране… Батьківське серце відчуло недобре. У світ не передзвін Іван прибіг до мене! Разом з ним ми шукали дівчинку: кричали, звали! Іван навіть у криницю заглянув, але, на щастя, дитини там не було. Раптом він побачив амбарний замок на коморі і збив замок сокирою. На купі старої, обгризеної щурами ганчір’я спала його Жасминка! Тоді Іван добре покарав свою дружину! Боялися ми, що насмерті заб’є, заступилися! Хотів розлучитися, але залишився з нею тільки заради Світлочки! А Зіна після того випадку стала більш терпимою до своєї пасербиці. Полюбила вона її, як свою дочку? Ні, не думаю: Зіна просто боялася чоловіка.

Життя в їхній родині поступово налагоджувалося. Але Жасминка перестала розмовляти і замкнулася в собі. Намарно Іван показував дочку найвідомішим лікарям! Куди тільки не возив, навіть до знахарів! Але нічого не допомагало: дівчинка все так само мовчала. Іван ходив просто сам не свій… Тому він вдався до радикального заходу: розлучився з дружиною, забрав Жасминку і поїхав. Молодшій, Світлочці, Іван справно платив аліменти.

Роки йшли. Світлана виросла, вийшла заміж і рушила з чоловіком до Києва. З матір’ю у них виник якийсь конфлікт, і Світлана викреслила її зі свого життя.

Для Зіни настали по-справжньому чорні дні. Зрозуміти її можна: у цьому житті сусідка любила тільки свою Світлочку. Вона була для неї єдиним світлом у вікні! А тут усе життя разом закінчилося… Зіна почала ходити до церкви, молилася, плакала! Просила Господа, щоб він пом’якшив кам’яне серце її дочки! Все намарно! Світлана не писала їй, не дзвонила і не приїжджала! Тоді нещасна мати поїхала до неї сама, але дочка її навіть на поріг не пустила!

А що ж до Жасминки? Я бачила її пару років тому, на похороні Івана. Він помер, і Жасминка вирішила поховати свого батька в рідному селі. Вона виросла, погарнішала, розцвіла. З маленької забитої заморишки Жасминка перетворилася на справжню східну красуню. І мова до неї теж повністю повернулася! Разом із Жасминкою приїхали її чоловік і двоє маленьких синів. А Світлана навіть на похорон батьківський не з’явилася! Зате вона приїхала через тиждень і попросила матір переоформити на неї будинок.

– Доцю, та я жива ще… – розгубилася Зіна.

– Матусю, живи собі! Але ж рано чи пізно це станеться! Мені доведеться вступати у спадок, а це ж цілі гори непотрібної волокити! Простіше зробити це заздалегідь.”

Зіна послухалася і поступилася дочці. Вони переоформили будинок, і Світлочка відразу ж поїхала. Повернулася вона вже з покупцями і вигнала матір з її ж дому. А потім забрала гроші і була така…

Це остаточно зламало Зіну. Сусідка тяжко захворіла, і я взяла її до себе. Ось така от життя… Ніч в нас обох пройшла без сну, в важких, непростих думах. Я була впевнена, що Жасминка не поїде, адже стільки зла завдала їй її мачуха! Ходила по хаті, робила вигляд, що зайнята господарством, і боялася подивитися в очі Зіні. Жасминка приїхала тільки в полудень. Я залишила їх із Зіною наодинці. Вони довго розмовляли і, нарешті, обидві вийшли з кімнати. Я помітила, що Зіна пожвавішала і навіть помолоділа.

– Тітка Віра, я забираю маму Зіну до себе. Допоможете мені зібрати її речі? – попросила Жасминка.

– Жасминко, донечко! Дякую тобі, але я зовсім слабка… Не перенесу дорогу…

– Нічого! У нас ви швидко поправитеся! Внуки не дадуть хворіти! Та й мені веселіше з вами буде! – усміхнулася Жасминка.

Я зібрала речі Зінаїди, і вони поїхали. Пізніше Жасминка зателефонувала і сказала, що доїхали добре. Вони мені досі дзвонять: то Жасминка, то Зіна… Зіна розповідає мені про своє нове життя. Про свою Світлочку вона мовчить. Та я і не питаю: не хочу роз’ятрити її ніколи незаживу рану. Зате про Жасминку, про зятя і внуків Зіна розповідає мені з невгасимою радістю і гордістю. Я слухаю її і думаю, яке ж велике, щедре і милосердне виявилося серце у цієї дівчинки! Адже з самого дитинства їй стільки довелося пережити… Не кожен дорослий витримав би таке! Жасминка виявилася мудрою і дуже сильною: не зламалася і витримала все. А її світла душа так і не заплямувалася в цьому бруді. Вона залишилася такою ж: чистою, красивою і не пам’ятаючою ніякого зла…