Connect with us

З життя

Останнім часом вона значно послабилася.

Published

on

Останнім часом Зінаїда сильно здала. Ні, вона не була ні хворою, ні надто старою: рідна донька підкорила її життя. Минув уже рік, як Зіна жила в мене і майже не піднімалася з ліжка. Одного разу сусідка попросила мене зателефонувати до Жасминки, її пасербиці.

– Нехай приїде. Повинитись хочу.

– Зіна, чому ти сама не подзвониш?

Зіна опустила очі.

– Боюсь, не поїде, якщо сама зателефоную. Краще ти, – прошепотіла вона безсильно і заплакала.

Я набрала номер Жасминки.

– Жасминко? Це сусідка твоєї тітки Зіни. Вона просить тебе приїхати.

– Тітка Віра? Що сталося? – заторохтів схвильований голос Жасминки.

– Приїжджай, доню. На місці розберешся, – відповіла я і поклала слухавку.

– Приїде? – з надією запитала сусідка.

– Приїде! Жасминка у тебе добра, – відповіла я, а про себе подумала: “Жаль Зіну. Але на місці Жасминки я б не поїхала…”

Ту ніч я провела без сну: все згадувала Жасминку. Багато води утекло з тих часів, коли ця маленька східна дівчинка з’явилася в нашому селі. Дівчинку привіз із Татарстану її батько, Іван. Він служив у Казані, там і одружився. Народилася Жасминка. Його дружина померла, коли доньці виповнилося 6 років, і Іван повернувся додому разом із Жасминкою. Дівчинку одразу охрестили. Священик назвав її Ніною, але всі ми називали Жасминкою. Невдовзі Іван одружився на Зіні, і у них народилася Світлочка. Спочатку все було добре, от тільки Жасминка ніяк не могла назвати Зінаїду мамою. Всюди “Тітка Зіна” та “Тітка Зіна”…

– Годую басурманочку цю чорняву, пою… Як рідну дитину її доглядаю! Невже я не заслужила, щоб вона мене матір’ю назвала? – жалілася вона.

– Успокойся, Зіна! Дівчинка вже велика була, коли рідну матір втратила! Пам’ятає вона її! Потерпи! Глядиш і назве тебе матір’ю! А не назве – Бог з нею! Стерпи! Це ж дитина!”

Але Зінаїда не стерпіло. Не змогла! З кожним днем вона все сильніше ненавиділа пасербицю: обтяжувала її непосильною працею, намагалася якомога болючіше образити. Іван не помічав нічого, ніби сліпий був. Він працював у колгоспі на тракторі і вдома бував рідко. У його присутності Зінаїда поводилася цілком пристойно, а сама Жасминка батькові ніколи не жалілася. Вона виросла працелюбною, терплячою і не по літах розумною дівчинкою. Такою пасербицею варто було б пишатися, але Зіна ніяк не вгамовувалася.

Пам’ятаю, в дівчинки було всього сім років, а мачуха змушувала її няньчити Світлочку, носити у величезних відрах воду з криниці, полоти город і доїти корову. Нам, сусідам, було дуже жаль дівчинку.

– Що ти твориш, Зіна? Грішно знущатися над сиротою! – намагалася я напоумити Зінаїду.

– Нічого цій чорнявій відьмі не станеться! Басурманка чортова! Нехай відпрацьовує свій хліб! – злобно пихтіла Зінаїда.

Якось Жасминка в чомусь провинилася перед мачухою, і та побила її. На щастя, я це побачила і відняла у неї дитину. Хотіла тоді все розповісти Івану і відкрити йому очі на його дружину. Але не наважилася влазити в чужу родину. Ох і картала ж я себе потім за свою боягузтво! Сталося так, що одного разу Жасминка не догляділа за Світлочкою, і та зникла з двору. Знайшлася вона досить швидко, але Зінаїда була просто не в собі! Ні, вона не побила Жасминку: тут інше… Іван тоді якраз у нічну орав. Вранці приїхав він з поля раніше звичайного, а старшої доньки ніде немає! Зіна якраз корову в стадо погнала. Іван кинувся шукати Жасминку, але її ніде не було! І ліжко її ще з вечора не розібране… Батьківське серце відчуло недобре. У світ не передзвін Іван прибіг до мене! Разом з ним ми шукали дівчинку: кричали, звали! Іван навіть у криницю заглянув, але, на щастя, дитини там не було. Раптом він побачив амбарний замок на коморі і збив замок сокирою. На купі старої, обгризеної щурами ганчір’я спала його Жасминка! Тоді Іван добре покарав свою дружину! Боялися ми, що насмерті заб’є, заступилися! Хотів розлучитися, але залишився з нею тільки заради Світлочки! А Зіна після того випадку стала більш терпимою до своєї пасербиці. Полюбила вона її, як свою дочку? Ні, не думаю: Зіна просто боялася чоловіка.

Життя в їхній родині поступово налагоджувалося. Але Жасминка перестала розмовляти і замкнулася в собі. Намарно Іван показував дочку найвідомішим лікарям! Куди тільки не возив, навіть до знахарів! Але нічого не допомагало: дівчинка все так само мовчала. Іван ходив просто сам не свій… Тому він вдався до радикального заходу: розлучився з дружиною, забрав Жасминку і поїхав. Молодшій, Світлочці, Іван справно платив аліменти.

Роки йшли. Світлана виросла, вийшла заміж і рушила з чоловіком до Києва. З матір’ю у них виник якийсь конфлікт, і Світлана викреслила її зі свого життя.

Для Зіни настали по-справжньому чорні дні. Зрозуміти її можна: у цьому житті сусідка любила тільки свою Світлочку. Вона була для неї єдиним світлом у вікні! А тут усе життя разом закінчилося… Зіна почала ходити до церкви, молилася, плакала! Просила Господа, щоб він пом’якшив кам’яне серце її дочки! Все намарно! Світлана не писала їй, не дзвонила і не приїжджала! Тоді нещасна мати поїхала до неї сама, але дочка її навіть на поріг не пустила!

А що ж до Жасминки? Я бачила її пару років тому, на похороні Івана. Він помер, і Жасминка вирішила поховати свого батька в рідному селі. Вона виросла, погарнішала, розцвіла. З маленької забитої заморишки Жасминка перетворилася на справжню східну красуню. І мова до неї теж повністю повернулася! Разом із Жасминкою приїхали її чоловік і двоє маленьких синів. А Світлана навіть на похорон батьківський не з’явилася! Зате вона приїхала через тиждень і попросила матір переоформити на неї будинок.

– Доцю, та я жива ще… – розгубилася Зіна.

– Матусю, живи собі! Але ж рано чи пізно це станеться! Мені доведеться вступати у спадок, а це ж цілі гори непотрібної волокити! Простіше зробити це заздалегідь.”

Зіна послухалася і поступилася дочці. Вони переоформили будинок, і Світлочка відразу ж поїхала. Повернулася вона вже з покупцями і вигнала матір з її ж дому. А потім забрала гроші і була така…

Це остаточно зламало Зіну. Сусідка тяжко захворіла, і я взяла її до себе. Ось така от життя… Ніч в нас обох пройшла без сну, в важких, непростих думах. Я була впевнена, що Жасминка не поїде, адже стільки зла завдала їй її мачуха! Ходила по хаті, робила вигляд, що зайнята господарством, і боялася подивитися в очі Зіні. Жасминка приїхала тільки в полудень. Я залишила їх із Зіною наодинці. Вони довго розмовляли і, нарешті, обидві вийшли з кімнати. Я помітила, що Зіна пожвавішала і навіть помолоділа.

– Тітка Віра, я забираю маму Зіну до себе. Допоможете мені зібрати її речі? – попросила Жасминка.

– Жасминко, донечко! Дякую тобі, але я зовсім слабка… Не перенесу дорогу…

– Нічого! У нас ви швидко поправитеся! Внуки не дадуть хворіти! Та й мені веселіше з вами буде! – усміхнулася Жасминка.

Я зібрала речі Зінаїди, і вони поїхали. Пізніше Жасминка зателефонувала і сказала, що доїхали добре. Вони мені досі дзвонять: то Жасминка, то Зіна… Зіна розповідає мені про своє нове життя. Про свою Світлочку вона мовчить. Та я і не питаю: не хочу роз’ятрити її ніколи незаживу рану. Зате про Жасминку, про зятя і внуків Зіна розповідає мені з невгасимою радістю і гордістю. Я слухаю її і думаю, яке ж велике, щедре і милосердне виявилося серце у цієї дівчинки! Адже з самого дитинства їй стільки довелося пережити… Не кожен дорослий витримав би таке! Жасминка виявилася мудрою і дуже сильною: не зламалася і витримала все. А її світла душа так і не заплямувалася в цьому бруді. Вона залишилася такою ж: чистою, красивою і не пам’ятаючою ніякого зла…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шість + 17 =

Також цікаво:

З життя3 хвилини ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя59 хвилин ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...