Ein fünfjähriges Mädchen zeigte mit dem Finger auf ein großes Porträt im Flur und fragte, als wäre es die selbstverständlichste Frage der Welt: „Warum hast du...
Мене звуть Оксана, мені двадцять чотири. Живу в Полтаві, у квартирі матері на Мазурівці, з двома п'ятирічними синами — Тимком і Данилком. Хлопці — близнюки, зовні...
Heute Morgen habe ich die Autotür für Bruno noch einmal aufgehalten, wie an jedem Tag der letzten dreizehn Jahre. Er ist nicht mehr allein hineingesprungen. Ich...
Перше, що я побачила, коли зайшла в реанімаційну палату обласної лікарні, — тонку руку доньки серед трубок і крапельниць. Друге — порожній стілець біля ліжка. Той...
Наступного ранку після тієї вечері я не поїхала на роботу. Сиділа в нашій квартирі на Оболоні, дивилася у вікно на мокрий після нічного дощу двір, де...
ראובן קובלסקי היה בן שבעים ואחת, ועדיין לא הצליח להריח סולר בלי לחשוב על אחיו. הם גדלו בפתח תקווה, שני אחים ומגרש גרוטאות מתכת שאביהם הוריש...
Обаждането дойде, точно когато бях сипала зелен чай в каната. Вторник, малко след девет. Навън над "Витоша" валеше първият сняг, толкова мокър, че веднага се превръщаше...
"Wat een prachtig serviceflat je hier hebt, Ineke. Mijn moeder gaat het hier heerlijk vinden." Renate zei het terwijl ze aan de eettafel zat, met haar...
Ik ben loodgieter, drieënveertig jaar, en ik kom al bijna twintig jaar bij de familie Verhoeven in de Schilderswijk in Den Haag. Klein rijtjeshuis, jaren dertig,...
Ik ben Bram Verstegen, en ik was tien jaar getrouwd met een vrouw die het land nooit kende zoals ik het kende. Marieke werkte als actrice...