Connect with us

З життя

Переїзд колишньої невістки змінив мою сім’ю: тепер у мене лише онук і дочка

Published

on

Я запропонувала колишній невістці переїхати до мене — тепер у мене лише онук і донька. Сина більше не існує.

Я виростила сина сама. Його батько пішов від нас, коли Миколці ледве виповнилось три роки — сказав, що втомився від побуту, від відповідальності, від родини. Ніби це я, дівчина на три роки молодша, мала краще знати, що таке доросле життя. Він пішов, грюкнувши дверима, і я залишилася одна з дитиною, з боргами, з безсонними ночами і двома роботами. З тих пір я більше не чекала допомоги ні від кого.

Сину я кохала безмірно. Микола ріс розумним, добрим, чуйним. Я вклала в нього всю себе — турботу, сили, здоров’я, молодість. Коли він закохався в Олену, йому було всього 23, їй — 21. Перше кохання, сяючі очі, дзвінкий сміх. Він підробляв, збирав на каблучку, сам зробив їй пропозицію. Я не сумнівалася — він готовий бути чоловіком. Олена здавалася мені вразливою, тихою, але я відчула: вона буде гарною дружиною, і я прийняла її як доньку.

Вони зіграли скромне весілля, зняли квартиру, і я відпустила їх із легким серцем — нехай будують своє щастя. Через рік народився Івасик — мій онук, моя гордість. Богатир, 4,3 кг. Я закохалася в нього з першого погляду. Микола знайшов кращу роботу, все йшло як по маслу. А потім… потім був грім серед ясного неба — розлучення.

Без криків, без сцен, без розмов. Просто Микола сказав: “Я йду.” У нього була інша. Колега по роботі, яка вже чекала від нього дитину. Це була зрада. Я не знаходила слів, щоб виправдати його. Олена з Івасиком повернулася до батьків, а мій син пішов жити до нової жінки. Він намагався мене переконати, що так буває, що кохання вмирає. Але я бачила: він повторив шлях свого батька.

Він кликав мене в гості, хотів, щоб я познайомилася з новою обраницею. Я відмовилася. Ні. Це не моя родина. Моя родина — Олена й Івасик. Я продовжувала навідувати колишню невістку. Ми зблизилися, як мати й донька. Я приїжджала до них, допомагала, гуляла з онуком, приносила продукти. Я бачила, як Олені важко — маленька кімната, буркотливі батьки, вічна втома. Одного разу я сказала: “Переїжджай до мене.”

Я жила одна у трикімнатній квартирі. Місця вистачить усім. Я все ще працювала, і мені бракувало тепла, живого спілкування. Олена спочатку здивувалася, але до вечора вже стояла на порозі. З речами. З припухлими від сліз очима.
— Дякую вам, — сказала вона, — я навіть не знаю, як вас подякувати…

З тих пір ми живемо втрьох. Олена веде господарство, я працюю, а по вечорах ми разом граємося з Івасиком, дивимося фільми, обговорюємо рецепти й просто сміємося. Я знову відчуваю себе потрібною. Мені не треба вдавати, що в мене все добре. Ми — справжня родина.

Микола дізнався, що Олена з сином живуть у мене, і прийшов. Я була на роботі. Олена відчинила. Він почав говорити, що хоче бачити сина, що бабуся не має втручатися. А коли я повернулася додому і побачила його біля дверей, усе вибухнуло. Я не втрималася.

— Ти зрадив свою дружину. Ти кинув свою дитину. Ти повторюєш шлях свого батька — і ти ще смієш говорити про права?
Він намагався виправдатися, говорив, що в нього ще одна дитина, що грошей не вистачає. Я не дослухала. Я сказала:
— Ти мені більше не син. І цей дім не для тебе. Іди.

Він грюкнув дверима і пішов. Я замкнула за ним назавжди. У мене тепер є лише Івасик і Олена — моя донька, не за кров’ю, але за серцем. Я подумала про заповіт. Мій дім має дістатися онукові. Олена ще молода, вона має влаштувати особисте життя, а я допоможу їй, як зможу. Мій син обрав свою дорогу. Мені залишається йти своєю — поруч із тими, хто не зрадив.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × три =

Також цікаво:

З життя25 хвилин ago

Водій автобуса вигнав 80-річну жінку за неоплачене квиток. Її відповідь була лаконічною.

Холод пізнього вечора пронизував кожну щілину старого автобуса, що повільно крався сірими, мокрими вулицями Києва. За вікном сніг тихо вкривав...

З життя32 хвилини ago

Іди з тією, кого зустрів першим, – сказав Ігорь псу. – Я за тобою буду сумувати

«Ти зустрів її першою, то з нею й іди», — промовив Тарас до пса. — «Я буду сумувати» Електричка сповільнювала...

З життя1 годину ago

Я ЗНАЙШОВ ПАМПЕРСИ У РЮКЗАКУ СВОГО 15-РІЧНОГО СИНА — СЛІДУВАЛА ЗА НИМ І ЗНАЙШЛА ТЕ, ЩО ЗМІНИЛО ВСЕ

Останні кілька тижнів мій 15-річний син, Тарас, поводився… якось інакше. Він не був грубим чи бунтівним, просто відстороненим. Повертався зі...

З життя2 години ago

Трансформація юності

Оксана йшла додому виснажена та спустошена. В одній руці вона тримала сумку, в іншій – пакет із продуктами, купленими по...

З життя2 години ago

Щасливі зміни

Щасливі зміни Вийшовши з під’їзду, Оксана Степанівна зупинилася. Прищуреними очима оцінила небо, чи не збирається дощ, і лиш тоді ледь...

З життя2 години ago

Повернення додому

**Повернення** “Оленко! Де ти? Оленко!” – Оксана влетіла в хату, окинула очима порожню кімнату та вискочила на ґанок, стукаючи підборами...

З життя3 години ago

Коли є секрети на поверхні

Ось як у мене в щоденнику з’явився цей запис… Володимир під’їхав до старої хрущовки та припаркувався так, щоби номери не...

З життя3 години ago

Прощавай, коханий, пам’ятай про мене…

Віктор зупинив авто неподалік від високого металевого паркану. Колись тут був дерев’яний штахет. Засумнівався — чи не помилився? Ні, другий...