Переповнена турботами

**Занадто багато турбот**

Соня прокинулася від запаху смаженої цибулі та дивного лускоту. У кімнаті було темно, але за стінкою брязкали каструлі та щось булькотіло.

— О шостій ранку, серйозно? — пробурмотіла вона, натягуючи халат.

На кухні, у червоному фартуху з написом «Королева кухні», стояла свекруха — Галина Іванівна. Вона спритноперевертала котлети на величезній сковороді, при цьому голосно підспівуючи «Червона калина».

— Доброго ранку, Софійко! — весело сказала вона, не обертаючись. — А я от вирішила всіх пригостити домашніми котлетами! Без хліба, як любить Андрійко!

— Андрій ще спить, — спробувала посміхнутися Соня. — І я теж. Сьогодні ж субота.

— Та годі тобі, доню! Хто рано встає, тому Бог дає! Я о п’ятій вже на ногах, зарядку зробила, по двору пробігла — рух це ж здоров’я! А потім подумала — треба ж рідних нагодувати!

Соня повільно налила собі кави. Поки робила перший ковток, на кухню увірвалася її мама — Надія Петрівна — у спортивних лосинах із ковриком для йоги під пахвою.

— Сонечко, доброго ранку! Ти ж не забула? Сьогодні ми йдемо на пілатес!

— Надіє Петрівно, — посміхнулася Галина Іванівна з тонкою ноткою іронії, — ви вже повернулися?

— Так! — бадьоро відповіла Надія Петрівна. — Пробігла квартал, знайшла ринок із свіжою зеленню та студію йоги! До речі, Галю, котлети зранку — це занадто. Ви знаєте, скільки там холестерину?

— А ви б спочатку скуштували, перш ніж критикувати, — свекруха зробила крок уперед. — Там куряча грудка, жодного жиру. Та й Андрій їх з дитинства любить, я йому щосуботи такі готувала.

— А Соня не їсть смажене! — різко сказала Надія. — У неї шлунок чутливий, я її змалку тільки на парі готувала.

Соня сховала обличчя в долоні.

Це пекло. Домашнє пекло.

Ввечері у ванній відбулася сцена номер два.

— Чому моя мочалка на підлозі? — закричала Галина Іванівна з ванної.

— Може, тому що ви своєю зіштовхнули всі інші? — не залишилася в боргу Надія Петрівна.

— Я? У мене все акуратно! Це ваші скляночки по всьому умивальнику! Я дверцята шафи відкрити не можу — там ваші травички!

— Це лікарські зілля для обличчя!

— Це сміття, Надіє Петрівно! Сміття!

Соня закрила ноутбук. Працювати було неможливо.

— Андрію, — тихо сказала вона чоловікові. — Нам треба поговорити.

— Зараз не час, — відмахнувся він. — У мене турнір, ми у фіналі.

— Андрію, — Соня підвелася, — або ми говоримо, або я переїжджаю до сараю.

Він натиснув паузу на джойстику й зітхнув:

— Про що?

— Про те, що в нашому домі живуть дві жінки, і обидві вважають, що це їхня кухня, їхня ванна і їхній ти.

— Ну, це ж тимчасово…

— Це вже третій тиждень, — промовила Соня крізь зуби. — Я перестала пити каву вранці, бо на кухні війна. Я не можу піти в туалет, бо унітаз захоплений кремами. Учора твоя мама переставила мої книжки за розміром. Моя мама скасувала наш Netflix, щоб дивитися «Танці з зірками».

— Але вони ж хочуть як краще…

— Ага, — Соня підвелася. — Завтра вони одна одну спалять на багатті з моїх улюблених романів.

Наступного ранку розбуялся великий батл.

Галина Іванівна почала готувати «фірмовий борщ». Надія Петрівна, дізнавшись про це, дістала свою козирну карту — «овочевий суп без солі та жиру». Обидві почали нарізати капусту.

— Мій борщ завжди їсть Андрій. З хлібом і сметаною! — голосно заявила Галина.

— Тому що ви його змалку так звикли! — парирувала Надія. — А в тридцять років треба їсти по-людськи! Здоров’я дорожче за смак.

— А матерУвечері всі зібралися за столом, і на цей раз на ньому стояли і борщ, і овочевий суп, і навіть тарілка хлопців для Соні — адже справжня родина вчить не тільки ділити простір, але й ласувати разом.