З життя
— Перепрошую, що ви сказали? — перепитала пані.
— Прабачте, що ви сказали? — перепитала Роза Григорівна.
— Я кажу, що ви мені сонце закриваєте! — повторив стрункий “чоловік” років п’ятдесяти, розтягнувшись на лежаку ліворуч від неї…
— А що ви хотіли, щоб таке розкішне декольте просто лежало? Звісно, я засмагаю стоячи. Так і сонцю приємно, і іншим є на що подивитися, — ще впевненіше заявила фактурна жінка-центнер у капелюсі з трояндочкою.
— Може, іншим і є на що дивитися, шановна… Тільки ж мене за вами ні сонця, ні будь-якої іншої особи жіночої статі не видно! — підводячись з лежака, писклявим голосом роздратовано парирував чоловік.
— А що вони у вас там не бачили? — не зрушивши з місця, стоячи, як литий, зневажливо уточнила Роза Григорівна, навіть не глянувши на туриста. — Або, якщо б на вас таки був попит, я б не помітила? Все тому, що ви бурчите, наче я вам копійку недодала, — закочуючи очі з недооцінкою, прохекала пані.
— Ну, знаєте! — Чоловік у пориві люті вскочив з лежака і… спіткнувшися об його ніжку, попрямував назустріч предмету злості і сонячного затміння.
Ще секунда — і його важкий ніс уперся прямо в місце стикання двох “літосферних плит” поверхні декольте, і він з радістю для себе виявив, що цілий і неушкоджений, завдяки тому, що об’єкт його роздратування не зрушився від його приземлення.
Роза Григорівна по-материнськи погладила скуйовджене від польоту волосся “метеорита”, щойно приземленого на її сьомий розмір пишних грудей. Дивлячись на розплющені щоки об’єкта нежданої удачі, жінка впевнено промовила: — Треба було вам сперечатися з моєю красою? Краще б одразу пояснилися, я б зрозуміла ваше становище: ну, не красень, ну, дрібнокаліберний… Але якщо голова хоче притулитися до чийогось серця… хіба я б не зрозуміла?.. Ходімо, нагодую тебе, конику мій жвавий, а то ж дивитися шкода.
І чи чоловік ще не прийшов до тями від болю (все ж таки щока в нього була сильно перекошена))), чи нагуляний від морського повітря апетит тиснув на логіку, а може, доля-талісман усе це влаштували… але він покірливо поплентався за Розою Григорівною у повному спокої і згоді.
Відтоді минуло вже років двадцять, не менше. Він, “її Коник”, значно округлився і добрішав, вона, “його Трояндочка”, об’єкт обожнювання, який ввібрав у себе проміння київського сонця, продовжує приходити по суботах на пляж, але вже не сама, а зі своїм Коником. Вона, як завжди, стає непреклонною статтю до сонця, а він — блідненький, біленький, так і не засмаглий, бо завжди лежить ліворуч у її тіні (щоб жодна особа жіночої статі навіть не подумала розглядати Коника) — милується видом і вдячно усміхається, згадуючи, як ця краса прийшла в його життя. А ще — передчуваючи смак заявлених на обід котлеток з картопелькою та шкварками (коронна страва Трояндочки, яку він скуштував того самого дня двадцять років тому).
Отже, мораль — приймайте події, навіть ті, що несуть пряму загрозу вашій зоні комфорту, у своє життя, без оцінювання, без упередження і з усмішкою! Адже можливо ця КРАСА вирішила прикрасити ваше існування яскравими фарбами і урізноманітнити його?!
Адже не дарма кажуть: «КРАСА СПАСЕ СВІТ!»…
І хто знає, від чого вона врятує вас в наступну мить і якими котлетками потішить того ж вечора, прикрасивши ваше горде худе і голодне самотність…
I Took a DNA Test and Lived to Regret It: How Doubt Cost Me My Marriage, My Family, and My Future with My Children
I did a DNA test and I regretted it I ended up marrying my girlfriend when I found out she...
Putting Dad in a Care Home: Elizabeth’s Struggle Between Guilt and Self-Preservation in the Face of a Lifetime of Cruelty
What nonsense is this? A care home? Over my dead body! Im not leaving my house! Elizabeths father hurled his...
After My Parents’ Divorce, They Cast Me Out: How I Was Forced to Leave Home, Lost My Family, and Began a New Life—Until a Twist of Fate Brought Us All Back Together
I pleaded, yet my mother stood firm. She hurriedly tossed my belongings into a rucksack, handed me a bit of...
Don’t Go, Mum: A Family Story of Love, Judgement, and Redemption
Dont Go, Mum. A Family Story As the old saying goes: you cant judge a book by its cover. But...
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...
I Will Always Be With You, Mum: A Heartfelt Story You Can Believe Grandma Valerie couldn’t wait for evening to come. Her neighbour Natalie, a single woman approaching fifty, had just confided something so astonishing that Valerie’s head was spinning. To prove her point, Natalie had even invited her round later to show her something remarkable. The story began quite simply. That morning, Natalie had dropped by as she was on her way to the shop: “Is there anything you need, Valerie? I’m popping to the corner shop to pick up bits for a pie and a few other things.” Valerie smiled. “You’ve always been so good and caring, Natalie. I remember you as a little girl. It’s a shame things haven’t worked out for you—but you never seem sad or complain, not like some.” Natalie laughed. “What’s there to complain about? I do have a man I love, it’s just we can’t be together for now. Would you like to hear the reason? I’ve never told anyone else, but I want to tell you. Well, partly because you probably wouldn’t be believed if you repeated it!” She grinned. “Just let me know if you need anything from the shop. I’ll pop in on my way back, and over a cup of tea, I’ll tell you all about my life. Maybe then you’ll be happy for me and stop worrying.” Valerie didn’t really need anything, but asked Natalie to fetch a loaf of bread and some sweets for tea, her curiosity well and truly piqued. Later, as they sat together over tea and cake, Natalie began: “Valerie, you remember that thing that happened to me twenty years ago? I was nearly thirty. Met a bloke—nice enough, so I thought I’d marry him even if I didn’t love him. At least I’d have a family. He moved in and I got pregnant. When the baby came, a little girl, she lived just two days and passed away. I thought I’d go mad with grief. My husband and I split up soon after. A couple of months later, once I’d stopped crying, something happened. It’s hard to explain, Valerie. I’d got everything ready for my daughter—the cot, bedding, toys, the lot. They say it’s bad luck to buy these things early, but I didn’t believe that. Then one night I was woken by the sound of a baby crying. I thought I was imagining it, but the crying came again. I went to the cot—and there she was. My little girl. I picked her up, my heart nearly bursting with happiness. She looked up at me and then drifted peacefully to sleep. And from then on, almost every night, she would come to me. I even bought formula and a bottle, but she hardly ever fed—just smiled, closed her eyes and slept in my arms. Is that even possible?” Valerie leaned forward, utterly enthralled. “I know it sounds mad, but it’s true,” Natalie insisted. “It just went on—we got used to those nightly visits. I knew my little girl was living in another world, with her own mum and dad, but she never forgot me. She would visit, and one night she said to me: ‘I will always be with you, Mum. We are bound by an invisible thread, and nothing can ever break it.’ Sometimes I wonder if it’s a dream, but she even brings me gifts from her world. They don’t last long here though—they fade away like snow in spring.” That evening, Valerie finally visited Natalie’s flat. No one else was home—just the two of them. Suddenly, a gentle light shimmered in the air and a sweet young woman appeared: “Hello, Mummy! I’ve had such a good day, I want to share it with you. And here’s a present for you.” She placed a small bouquet on the table. Turning to see Valerie, she smiled again. “Oh, hello! Mum said you wanted to meet me. I’m Marianne.” After chatting a while, Marianne faded away like morning mist. Valerie sat silent, absolutely stunned. “Well, I never… that really happens!” she whispered. “Your daughter’s a beauty, Natalie, just like you. I’m so happy for you. You really are a lucky woman—maybe luckier than anyone I know. I would never have believed it if I hadn’t seen it myself. Thank you for opening my eyes. The world is so much bigger than I thought; life goes on everywhere. I’m not afraid anymore.” The flowers on the table became paler and then vanished altogether. But Natalie smiled, full of hope. Tomorrow would be a wonderful new day. She was going to meet Arkady, the man she loved and who loved her back—she just knew it. And someday soon, she’d introduce him to the two people she loved most in the world: Marianne and Arkady.
Ill always be with you, Mum. A story you might believe Granny Margaret waited for evening with restless curiosity. Her...
The Friend I Sold: Grandpa’s Tale of Loyal Companionship, Hard Times, and a Hard Lesson Learned
A Sold Friend. Granddads Story And he understood me! It wasn’t fun, and I realised it was a foolish idea....