Connect with us

З життя

Перерва на чай в кабінеті УЗД: коли пацієнтів мало.

Published

on

Лідія сиділа в кабінеті УЗД. Пацієнтів сьогодні було мало, видався вільний час для чаю. Жінка помішувала цукор, ложка дзвеніла, вдаряючись об склянку. Лідія була сердита, адже день зранку не задався. Вона посварилася з чоловіком через дрібницю. Запізнилася на роботу, за що отримала догану. Настрій був жахливий. Вона розгорнула фольгу та дістала шматочок шоколаду. Немає нічого кращого від стресу, ніж солодке. Шоколад був дуже смачним, чай ароматним, але не встигла допити, як постукали у двері і на порозі з’явилася молода жінка з радісним обличчям. Лідія її впізнала. Минулого разу вона приходила з чоловіком, привабливим чоловіком.

— Мене знову направили до вас, — жінка посміхнулася.

— Ну, якщо направили, — Лідія неохоче взяла карту.

— Віра Силіна, п’ять тижнів.

Жінка лежала на жорсткій кушетці, а по її округлому животу ковзав датчик. Серце солодко завмирало. Вона чекала на цю дитину сім років. За цей час вони з чоловіком обійшли багато лікарів, але все було безрезультатно. Віра вже боялася, що вона безплідна. Але все позаду, зараз вона була щаслива. Лідія не розділяла її радості. Власних дітей у неї не було, а чужого брати чоловік не хотів. У душі жінка заздрила тим, хто міг відчути щастя материнства.

— Що там? — хвилювалася Віра, дивлячись на похмуре обличчя лікаря.

— У плода є патологія. У вас народиться дитина з вадами, — відповіла Лідія.

Віра застигла.

— Тут якась помилка. У мене хороші аналізи, — слабо заперечувала вона.

— Навіщо ж вам хвора дитина? На вашому місці я б подумала.

Лідія не відчувала докорів сумління і спокійно зробила запис у карті. Віра на ватяних ногах вийшла і попрямувала до лікаря. У коридорі, просоченому ліками, було холодно, як і в душі жінки.

— Віро, добре подумайте. Дитина з синдромом Дауна. Таких дітей виховувати важко. В будь-якому разі, вибір за вами. Термін невеликий. Якщо що, я випишу направлення, — слова пролунали як вирок.

Пацієнтка пробурмотіла щось невнятне і поспішила покинути кабінет. Вона не пам’ятала, як вийшла з лікарні і викликала таксі. Дома, не роздягаючись, упала на ліжко і розплакалася. За що їй таке покарання? Що в житті зробила не так? Ще недавно вона уявляла, як буде гуляти в парку і слухати приємну музику. Спілкуватися з малюком і читати вголос дитячі книжки. Усе серце встигло полюбити цю дитину. І раптом таке… Повернувшись з роботи, Борис застав дружину в сльозах.

— Віро, що сталося? — злякався він.

Домігшись від неї пояснень, Борис похмурнів і сказав, що повідомить батькам. На сімейній раді Віру переконували позбутися дитини.

— Навіщо тобі інвалід? — переконувала мати. — Будеш з ним мучитись. Що твої роки? Молода, здорова, народиш іншого. А цього скинь.

— Мамо, що ти кажеш? Слово-то яке… Він же не річ, а жива істота!

— Ось саме, істота! Народиш — будеш дивитися сама!

— Борисе, ну поясни ти впертій дружині, що хвора дитина — це хрест на все життя, — плакала свекруха.

Віра відчувала себе беззахисною голубкою серед ворон. Батьки мовчали, вважаючи, що це жіноча справа. І тільки старенький дідусь заступився за внучку:

— Ви що на неї накинулися? Нехай сама вирішує, як краще.

І Віра вирішила залишити дитину. Батьки злилися і не розуміли її. Борис замкнувся і віддалився. Рідні відвернулися, коли Вірі так потрібна була їхня підтримка. І хоч було важко, серце підказувало: вона поступила правильно.

— Може, я це заслужила? — питала Віра діда.

— Ніхто не знає, чому так сталося. Ти, головне, не нервуй, дитині шкідливо. І чоловіка прости, йому теж нелегко.

Вагітність проходила на диво легко. Лікар тільки руками розводила і просила сподіватися на краще. Віра молилася і надіялася на диво. А по ночах, лежачи в холодному ліжку, плакала в подушку. Чоловік давно перейшов спати на диван у вітальні. І коли серед ночі викликали швидку, знову молилася за дитину: “Тільки б все було добре!”

Морозного ранку на світ з’явилася дівчинка. Віра була готова побачити дитину з вадами. Але їй показали малечу, і сльози навернулися на очі. Дівчинка виглядала як ангел. Світле волосся, круглі щічки і неймовірно великі блакитні очі.

— І це чудо мене хотіли змусити вбити, — з жахом прошепотіла вона.

Вдень з’явилися родичі, вітали. Бориса впустили в палату. Він приніс великий букет квітів і просив пробачення. Віра пробачила, хоч в душі залишився осад. Вона підійшла до вікна і побачила, як за склом кружляють сніжинки, забираючи з собою горе і смуток. Згадалося кабінет УЗД і лікар, через яку ледь не зруйнувалося тендітне щастя. Борис милувався донечкою, що спала в ліжечку. Дивлячись на нього, важко було повірити, що ще недавно чоловік поводився як чужий.

— Як назвемо доньку? — запитав він.

— Надія, — відповіла Віра. — Тільки вона не дозволила мені вчинити страшну помилку.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять − вісім =

Також цікаво:

З життя27 хвилин ago

Незламна зв’язок дружби

Оксана закрила файл і надіслала його собі на робочу пошту. У понеділок у офісі відкриє, роздрукує, поставить печатку й здасть...

З життя36 хвилин ago

Дядя Паша: Провідник у нове життя

Дядько Павло, або Життя триває… Віталій сидів за кухонним столом, нудно дивлячись у стіну перед собою. Нічого цікавого там не...

З життя2 години ago

А от же, моя мама мені повірила!

Тато вірив у мою історію. Це сталося минулого року на Великдень. Була ніч, близько восьмої, якраз у Чистий Четвер. Я...

З життя2 години ago

Серце, що належить лише тобі

Дрібний дощик бив по обличчю, заливаючи очі. Олена йшла, мріючи швидше опинитися вдома. В голові млость, думки розпливалися, як стара,...

З життя3 години ago

Автошкола для всіх

**Щоденниковий запис** Сьогодні був один з тих днів, коли все йшло не так. Марійка припаркувала свій авто біля офісу і...

З життя3 години ago

У дверях з’явилася любов…

До мене постукало кохання… Соломія виїхала з села до Києва та вступила до університету. Після сільської школи навчання давалося важко,...

З життя3 години ago

Згенеровані спотворення

**Зіпсовані гени** Олена зайшла до квартири, поставила важкі пакети на підлогу та голосно видихнула. — Хто вдома? — гукнула в...

З життя4 години ago

Гумор та мудрість

Щоденник: – Олесю, ти скоро? Зараз прийдуть Соломія з Тарасом, – нетерпляче сказав Андрій, зазирнувши у спальню. – За хвилину....