Перше враження

Перше враження

– Мамо, знайомся, це Марічка, – трохи зніяковіло промовив Ігор, представляючи дівчину, з якою прийшов додому пізно ввечері.

– Добрий вечір, – відповіла Ганна, невдоволено поглянувши на несподівану гостю, – як влучно ви вибрали час для знайомства! До півночі всього п’ять хвилин…

– А я ж казала Ігорку, що вже пізно, – миттєво знайшлась дівчина, – та хіба він слухає? Такий упертий!

«От молодець, – подумала Ганна, – себе виправдала, його – облила брудом. Неприємна особа».

– Ну, заходьте, – запросила мати і, більше нічого не кажучи, пішла у спальню.

Адже що їй лишалося? Виганяти сина з дому серед ночі? Та ще через якусь незрозумілу дівчину! Хочуть жити разом? Нехай. Мама для того й існує, щоб захистити дитину та відкрити йому очі. А вже вона, Ганна, зробить це швидко. І Ігорик відправить свою пасію геть – без жодного жалю! Навіть радітиме, що позбувся!

Усю ніч Ганна не спала, обмірковуючи план, як випровадити Марічку з дому.

Ні, вона не була проти того, щоб Ігор одружився. Хлопцеві вже тридцять, він готувався до сімейного життя.

Але не з цією ж!

По-перше, вона помітно молодша. Значить, вітер у голові гуляє.

Ну, яка з неї дружина? Мати? Господиня?

По-друге, її моральний обрис говорить сам за себе: прийшла в чужий дім уночі, навіть не вибачилася! Фактично звинуватила невинно її коханого сина…

Та ще й залишилася ночувати!

Цікаво, це вперше, чи для неї це норма?

По-третє. Ну, не сподобалась вона Ганні!

Отже, і Ігореві не сподобається.

І навіщо, спитаєшся, на неї час витрачати?

Виконувати план не довелося.

Марічка сама дала Ганні безліч привідів розставити все на свої місця.

Перший дзвіночок прозвенів уже зранку.

Марічка пішла в душ і вийшла через цілу годину.

Ігор увесь цей час метушився по квартирі, роздратований.

– Сину, що з тобою? – лагідно запитала Ганна, – дівчина приводить себе до ладу, хоче тобі сподобатись…

– А мені ж на роботу!

– Постукай до неї, поясни, що вона не сама в квартирі, – запропонувала мати.

– Незручно, – відмовився Ігор, – поговорю пізніше. Мам, а ти не запізнишся?

– Я? Ні. Я давно в порядку. Ось, сирничків напекла. Сідай снідати.

– Я ж не умився!

– Нічого, вмиєшся потім. А поки – не гавчай час, підкріпся як слід. Тобі ж цілий день працювати.

Ігор сів за стіл.

Саме тоді з ванни, із рушником на голові, вийшла Марічка.

Вона була саме чарівність!

– Нарешті! – скрикнув Ігор і кинувся до запотілого дзеркала…

Швидко вмився, поголився, проковтнув найдрібніший сирник і, вибігаючи, кинув на прощання:

– До вечора! Сподіваюся, ви поладите.

– Ігорку! – гукнула його Марічка, – ми ж сьогодні за речами їхали.

– Поїдемо. Ввечері. Не сумуй! – донеслося зі сходів.

Ганна підвелася, зачинила за сином двері, повернулася до Марічки і прямо запитала:

– Тобі не соромно?

– Ні, – усміхнулася дівчина, – а має бути?

– Ігор через тебе запізниться!

– Не запізниться. Швидше за все візьме таксі. Не хвилюйтесь, усе буде гаразд.

– У будь-якому разі, запам’ятай: ти тут не одна. Якщо хочеш годину стояти під душем — вставай раніше. Добре ще, що сьогодні у мене вихідний.

– Я більше так не буду, – просто сказала Марічка, – вибачте.

Ганна навіть трохи розгубилася. Вона сподівалася на скандал. А тут…

– Гаразд, – буркнула вона і пішла до ванної.

Перше, що впало їй у вічі — новий тюбик зубної пасти. Його відкрили, попри те, що поруч лежав старий, ще не використаний до кінця.

– Марічко, навіщо ти відкрила нову пасту?

– Вона мені більше подобається…

– Сподіваюся, ти привезеш свою пасту та свій шампунь?!

– Звичайно, Ганно Іванівно…

– І рушники!

– Привезу…

Як не намагалася Ганна розпочати сварку, Марічка не давала їй жодного шансу. Вона з усім погоджувалася, слухняно кивала, «запам’ятовувала» свої майбутні обов’язки.

Нарешті, Ганна втомилася вигадувати причини для конфлікту і вирішила діяти прямо.

– Навіщо ти сюди прийшла?

– Ми з Ігорем кохаємо одне одного…

– Ще б тобі не кохати такого хлопця! Одного не розумію: що він у тобі знайшов?

– Я не питала…

– А хто твої батьки?

– Мама працює на фабриці. Швачка.

– А батько?

– Я його ніколи не бачила.

– Зрозуміло. Безталанна. І як ти збираєшся стати гарною дружиною моєму синові?

– Я постараюся…

– Старайся, не старайся, – нічого в тебе, дівчино, не вийде. Мій син тебе не кохає. Йому це лише здається! Я ж його знаю! І він на тобі ніколи не одружиться! Навіщо? Ти й так на все згодна.

– Він мене кохає, – голос Марічки задри– Ґвалтувати не треба, – тихо сказала Марічка, дивлячись Ганні прямо в очі.