Перше знайомство

Пробне знайомство

«Ото ж буває в житті», думала сама з собою Оксана, «іноді люди живуть разом роками, а потім раз і розійшлися. Отаке диво». Багато в неї таких знайомих, да й вона сама не виняток. Хоча зі своїм тираном вона прожила не так довго, але минуле є.

Оксана недавно вийшла на пенсію, живе самотньо. Донька одружена, мешкає з родиною у місті. Виїхала з села після школи, вступила до технікуму, там і за чоловіка вийшла. Тепер тільки наїздами часу нема, обидва працюють. Онука в школі вчиться.

Ще коли працювала, колеги-жінки їй радили:

Оксано, ну скільки можна самій? Хлопців вільних повно і вдовці, і розлучені, у кого сімейне життя не склалося. Знайомся з кимось, оголошень повно і в газетах, і в інтернеті.

Страшно ж першій починати, відмовлялася вона. Як це я сама буду чоловікові дзвонити? Та й якщо розлучений значить, щось у ньому не так. Від добрих чоловіків дружини не йдуть, а хороші всі при дружинах. Немає до них довіри.

Оксано, та хто ж тебе зараз заміж силує? Поговориш, якщо не сподобається більше не подзвониш. Що тут такого? наполягала Надія, яка саме через оголошення знайшла чоловіка й тепер щасливо живе, роздаючи всім поради.

Знайомство по оголошенню

Таки наважилася Оксана познайомитися з чоловіком по оголошенню. Спочатку було ніяково набирати номер, але потім зрозуміла:

Та й справді, що тут такого? Поговоримо по телефону, не підійде більше не подзвоню.

Декілька разів дзвонила чоловіки були різні, і вже з першої розмови зрозуміло: далі спілкуватися не варто. Тоді вона й про чоловіків почала думати інакше:

Адже в розлученні може бути винна не лише людина, а й жінка. Ми теж буваємо різними. Та й чужа сімя темний ліс.

Так що час від часу Оксана знайомилася з чоловіками, але поки ніхто її не зацікавив. З розлученими спілкувалася обережно довіри не було. Але доля звела її саме з таким. Поговорили по телефону і вже з перших слів він їй сподобався. То був Микола.

Він жив у сусідньому селі, мав свій дім і господарство. За пропозицією Миколи, вона мала приїхати до нього в гостину.

Приїжджай, Оксано. Ми вже довго спілкуємося, багато про що поговорили. Гадаю, якби я тобі не подобався, ти б не продовжувала розмову. Я тебе зустріну, домовились?

Добре, домовились, погодилася вона.

Микола справді подобався їй своєю ввічливістю, ставленням до жінок. Не погано відгукувався про колишню дружину. За його словами, вони розлучилися після довгих років спільного життя, коли виростили двох дітей і випустили їх у самостійне життя.

Значить, були причини.

Вона не розпитувала про деталі сама не любила згадувати минуле. Але занепокоїлась, коли запитала:

Миколо, а з дітьми ти спілкуєшся? Відвідують вони тебе?

Ні, не спілкуємось. Вони на боці матері, навіть не дзвонять, не кажучи вже про візити.

Ця відповідь збентежила її.

Що б не сталось між батьками, діти мають залишатися з обома. Якщо звязку нема значить, причина серйозна.

Але цими думками вона не поділилася.

Нарешті Оксана зібралася і поїхала. Він пояснив, де вийти з автобуса:

Там буде перехрестя й трансформатор, там і виходь. Я тебе зустріну.

Добре, надіюсь, не заплутаюсь.

Зустріч і частування

Поки їхала, хвилювалася, але, побачивши перехрестя, заспокоїлась. Вийшла і поруч уже стояв високий, приємний чоловік. Він усміхнувся, і вона теж.

Оксана?

Так, це я.

Ну от, а я Микола. Ходімо, моя коняка чекає, вказав він на дорогий позашляховик. Покажу, як живу.

Їй сподобалося, що він зустрів її з квітами і не змусив чекати.

До дому дісталися швидко. Будинок двоповерховий, двір охайний, все доглянуте. Оксана відразу помітила: тут колись працювала жіноча рука. Усе було зручно й затишно.

Мабуть, сам Микола акуратний, раз у домі такий порядок, подумала вона.

Вони обходили кімнати, він розповідав про кожну річ. Але в її душі закрадалися сумніви.

Дружина пішла, залишивши йому все. Що її змусило? Будинок, де вкладжено стільки праці, залишився йому.

Достали з шафи чашки, він пригостив її чаєм і тортом. Пили, розмовляли. Вона похвалила будинок.

Гарний, міцний. Видно, що господар дбає.

Випробування на господарність

Після чаю Микола раптом заявив:

А тепер, Оксано, я тебе випробую.

Вона здивувалася.

Прибери зі столу, вимий посуд, потім підлогу. А потім підем до корови подивлюся, чи вмієш доїти.

Оксана остовпіла. Навіть якби він попросив ввічливіше, вона б допомогла. Але таке звернення до гостя несусвітнє. Вона вимила чашки, витерла стіл. МиколаОксана вийшла з його дому, усміхнувшись долі, що вчасно показала їй справжнє обличчя Миколи, і зрозуміла: щастя не в багатстві чи порядності хати, а в тому, щоб ніколи не втрачати власної гідності.