Під час першої зустрічі мій новий коханий побачив мою лисину і зробив те, чого я ніколи не очікувала

Першого побачення мій новий коханий побачив мою лисину і зробив щось несподіване
Я ніколи не думала, що хвороба так переверне моє життя. Коли почали випадати волосся, я намагалась не звертати уваги. Але згодом вони зникли зовсім і не відростали. Спочатку ховалася за перуками, потім звикла носити хустки. Здавалося б, дрібниця, але саме вона стала моєю найболючішою таємницею.
На вулиці я ловила погляди сповнені цікавості чи жалі. Але найважче було з коханням. Варто було чоловікові побачити мене без волосся і він розчинявся. Без пояснень, без дзвінків, навіть без прощання.
Боліло так, що я вирішила краще сама, ніж знову і знову відчувати себе зрадженою. Але іноли так хочеться любити й бути любиною. Простих речей щоб хтось тримав за руку, дивився в очі й шепотів: «Ти для мене найкрасивіша».
Нещодавно я наважилась спробувати знову. Ми познайомились у мережі, довго листувались. Потім перейшли на дзвінки годинами сміялись, ділились думками й мріями.
Він здавався тим самим, кого я чекала. Витончений, уважний, з ним було легше, ніж дихати. І от він запросив мене на побачення.
Я погодилась але страх гриз мене зсередини. «Раптом він такий самий? Раптом я знову залишусь сама, тільки тепер з ще більш розбитым серцем?» крутилося в голові.
Перед зустріччю я довго готувалась: акуратно завязала хустку, вдягла елегантну сукню, наклала макіяж. Хотіла виглядати гідно.
У кавярні він зустрів мене букетом квітів, усміхнений, такий же світлий, як у наших розмовах. Але перш ніж ми встигли сісти, я відчула більше не можу брехати.
Я подивилась йому прямо в очі й тихо промовила:
Ти мусиш знати щось важливе.
І, не даючи собі передумати, зняла хустку.
Його усміх зник. Погляд метнувся до виходу, ніби він шукав шлях тікати. Серце впало. «От і все, знову» прокрутилося в голові.
Але раптом він зробив те, чого я ніяк не очікувала.
Вибач прошепотіла я. Можеш піти. Я не ображатимусь. Таке вже було.
Тиша. Секунди, що здалися вічністю. Він мовчки дивився на мене, на мою лисину, в мої очі. Я вже готувалась до того, що він підвеється й піде. Але раптом він заговорив.
Знаєш сказав він тихо, але твердо. Коли ми почали спілкуватись, я навіть не знав, як ти виглядаєш. Мені було байдуже повна чи худа, висока чи низька. Мене це ніколи не цікавило. Мені подобалося розмовляти з тобою. Ти розумна, з тобою легко, ти вмієш слухати й підтримувати бесіду. І я зрозумів найцінніше те, що в середині.
Він ледве посміхнувся й додав:
Якщо не проти чи можу я просто сісти поруч і замовити нам щось смачне? Чесно кажучи, я страшенно голодний.
Я завмерла, не вірячи вухам. Серце або зупинилось, або забилось у тисячу разів швидше. Усі ці роки я чекала саме цих слів, цієї реакції. Не жалю, не фальшивої підтримки а простого прийняття.
Я усміхнулась по-справдішньому вперше за довгий час і кивнула.
Так звичайно.
І тоді я зрозуміла: вперше за багато років я щира щаслива. І, здається, ми скоро одружимось.