Після тренування вона поспішала додому, обіцяла чоловікові зварити юшку.

Після тренування Оксана поспішала додому, обіцяла чоловікові зварити борщ. Зайшовши у квартиру, вона побачила, як її чоловік Михайло сидить на кухні й п’є вино.

— Ого, сам-один, значить… Михайле, терпіння не вистачило мене дочекатися? Давай хоча б закуску приготую…

— Не треба, сядь, є розмова…

Оксана ніколи не бачила чоловіка таким. Розгублений, засмучений. Боже, що сталося?

— Навіть не знаю, з чого почати… Ай, скажу, як є… Моя секретарка Катерина вагітна від мене, я йду до неї…

— Ну треба ж… Як у поганій мелодрамі прямо… І давно ти з нею?

— Десь рік. Вона одразу, як прийшла, почала проявляти знаки уваги, ну, я й не встояв. Молода, гарна, весела, прямо, як ти в молодості… Закохався, як хлопчик! Хотів одразу чесно зізнатися, але сміливості не вистачило, жаль тебе…

А тепер подітися нікуди, скоро станемо батьками. Ти ж розумієш, що мені завжди хотілося свою дитину… Твій Ігор мені як рідний, але не по крові… А мені спадкоємець потрібен, справу свою передам йому, розумієш? І з нею мені добре, молодшим стаю… Може, кризу середнього віку мене досягла, чула про таке?

Оксано, я, звичайно, підлий. Але тебе й Ігоря я не залишу. Квартира, машина, все вам залишу, допомагати грошима буду, не хвилюйся. За навчання буду платити, як і обіцяв. Я вже новий будинок купив, на Катерину оформив, усе ж таки вона буде матір’ю моєї дитини.

— Розумію, Михайле, важко встояти перед такою красунею, як Катерина, а ти ж у нас справжній чоловік… І дитину ти залишити не можеш, це шляхетно. За грошову допомогу спасибі, не відмовлюся, хочу почати мандрувати, житиму для себе.

Ти коли з’їжджаєш? Може, речі допомогти зібрати?

Михайло здивовано дивився на дружину. Така спокійна… Це навіть і на краще, жодних скандалів та істерик.

— Ну, прощавай, чоловіче, дякую за прожиті разом роки, мені було добре поруч із тобою! Але, у життя свій сценарій… Може, і я когось покохаю і буду щаслива з новим чоловіком. Ну, все, йди, а то Катерина переживає, напевно, думає, я тебе тут чіпляю…

Михайло поспіхом схопив валізи, незграбно усміхнувся і пішов до ліфта.

Зачинивши двері, Оксана пішла на кухню. Взяла з холодильника пляшку шампанського, відкоркувала її, налила повний келих і випила. Її кинув чоловік. Як же це нерозумно звучить.

Ніколи вона навіть подумати про це не могла. Адже всі ці роки вони жили мирно, хай божевільної любові не було, але була прихильність, звичка, повага.

Ну, нема чого соплі розпускати. Нове життя, нові правила! Вона знайде, чим зайнятися, а платити буде чоловік. Дурість відмовлятися від грошей, з ними можливостей більше. Але потрібно звикнути до нового статусу покинутої…

І Оксану закрутило у вирі нових вражень. Вона записалася на танці, ходила після роботи. На вихідних ходила в музеї, кіно, на тренування. На щастя, було з ким. Сусідка Олеся, самотня, із задоволенням складала їй компанію.

Син Ігор навчався в іншому місті, приїздив рідко. Оксана була надана сама собі. Готувала лише те, що любить, не треба ні під кого підлаштовуватися. Займалася тим, що подобається, ніхто їй не міг нічого заборонити. Про нового чоловіка вона навіть не думала, і одній було непогано.

Розлучення з чоловіком відбулося тихо й мирно. Мимоволі вона бачила Катерину в коридорі суду, красуня, що тут скажеш… Хороший все ж таки смак у її чоловіка!

Михайло переказував щомісяця гроші, як і обіцяв. Оксана була вдячна йому за такий щедрий жест. Вона знала, що гроші у нього є, бізнес процвітає, і він безболісно може спонсорувати її та Ігоря. Вдячність за прожиті роки. Катерина, очевидно, про це не знала, навряд би вона схвалила.

Минув рік. У житті Оксани нічого не змінилося, танці, тренування, кілька разів за кордон їздила. Допомога від Михайла припинилася, Оксані було незручно питати причину. Скоріш за все, Катерина заборонила. Ну, нічого, проживе. Ігор добре заробляв, навчаючись в універі, за навчання міг платити сам. Зарплати їй вистачало на свої потреби.

Вихідний, нікуди не потрібно поспішати. Оксана насолоджувалася кожним днем. Зваривши борщ, виявила, що немає хліба, а його вона дуже любила. Вибігла на вулицю в булочну і зіткнулася з Михайлом.

— Михайле, ти як тут?

— Оксаночко, привіт. Та я це… Живу тут недалеко… Квартиру купив.

— От це новини… А Катерина як же? Дитина? До речі, хто у вас народився?

— Донька… Та там така історія вийшла… Уявляєш, Катерина ця була підослана конкурентом. Втерлася в довіру, я закохався, далі ти знаєш… Потім вона почала тиснути на мене, щоб я переписав бізнес на неї, боялася, що я її кину і залишу ні з чим…

Я погодився, після народження доньки, на емоціях усе переписав їй. Собі залишив деяку суму на рахунку, про який вона не знає. У результаті, вона мене вигнала. Донька виявилася не моя, бізнес відійшов конкуренту… Ось у такій халепі я опинився… Смішно, правда? Точно, як у поганій мелодрамі все вийшло…

Купив ось квартиру, знайшов роботу, не бідує, але й попереднього життя у мене вже не буде. І тобі ось не можу допомагати… Вибач… Ти тепер зі мною спілкуватися навіть не захочеш, напевно, образив так тебе, промінив на цю…

Оксані стало навіть шкода його. Виглядав він неважливо… Ось же Катерина аферистка яка! Він стільки праці та сил вклав у бізнес!

— Дурень ти, Михайле! Ходімо до мене, я якраз борщ зварила, твій улюблений…

Вони душевно поговорили на кухні, в якій стільки років зустрічалися щодня, обговорювали новини. Але тепер вони були не чоловік і дружина.

Час від часу вони телефонували потім. Мови про те, щоб зійтися знову, не було. У кожного своє життя. Оксана на танцях познайомилася з чоловіком, вийшла за нього заміж і була щаслива.

Михайла вона запросила на весілля, він прийшов, і навіть був радий за колишню. На весіллі він познайомився з сестрою нареченого… Через пів року вже Оксана з новим чоловіком гуляли на його весіллі…

Все ж таки життя – непередбачувана річ! Ніколи не треба падати духом і ставити хрест на собі, що б не сталося. Адже ніколи не знаєш, що станеться, треба просто жити й радіти кожному дню!