Connect with us

З життя

Після візиту до лікарні вона рушила на зупинку чекати маршрутку.

Published

on

Олена вийшла з поліклініки та попрямувала до зупинки чекати маршрутку. На сьомому місяці вагітності подорожувати в інший кінець міста було не надто зручно, але що поробиш, якщо їхня поліклініка закрита на ремонт до наступного року. «Народжувати ж тобі цього року, а не наступного», – жартував чоловік Олени Павло. На щастя, лікар порадував майбутню маму гарними результатами аналізів. Тепер їй належало проїхати десять зупинок на маршрутці, щоб дістатися додому.

Коли Олена підійшла до зупинки, маршрутка якраз під’їхала. Люди вже заходили туди, і вона стала в кінець імпровізованої черги, щоб теж зайти в салон. Місць у старому «Богдані» було мало, і всі вони на момент, коли Олена зайшла, вже були зайняті. «Ну що ж, поїду поки стоячи, не чекати ж наступну мінімум пів години», – подумала вона і зітхнула. Просити когось уступити місце вона соромилася. Хоч їй і було вже більше двадцяти років, але відстоювати свої інтереси вона так і не навчилася. Тому молода жінка вирішила почекати, доки у когось не прокинеться совість або хтось вийде на своїй зупинці.

Пасажири тим часом ігнорували майбутню маму. Жінка, яка сиділа з дівчинкою на передньому подвійний сидінні, сподівалась, що хтось ще поступиться і нахилилася до своєї дитини. Хлопець у навушниках старанно робив вигляд, що музика йому закрила не тільки вуха, але й очі. Жінка з котячим переноском на колінах заспокоювала свого улюбленця. Старенький дідусь дрімав на задньому сидінні, а поруч з ним дві юні подруги щось жваво обговорювали, гортаючи Instagram. Решта пасажирів уваги на майбутню маму також не звертали.

Водій не поспішав рушати, навіть закурив, висунувшись у вікно. Минали хвилини: п’ять, десять… Пасажири неохоче почали нервувати. По салону прокотився невдоволений шепіт, який ще через п’ять хвилин переріс у дружне: «Коли ж поїдемо, шефе?». П’ятдесятирічний водій Микола Іванович, що провів за кермом більшу частину життя і мав у цьому житті певні моральні принципи, загасив сигарету об борт «Богдана», повернувся в салон і гучно вигукнув: «Ось коли місце вагітній хтось уступить, тоді й поїдемо!».

Того ж миті всі заклопоталися. Жінка з переноском встала і поставила свою ношу на коліна дідусю з заднього сидіння, жінка з дитиною нарешті посадила доньку до себе на коліна, юні красуні, які розглядали Instagram, зашарілися і обоє підскочили зі словами: «Сідайте, будь ласка!». Хлопець у навушниках взагалі вийшов із маршрутки. Микола Іванович знову обернувся в салон, обвів задоволеним поглядом п’ять вільних місць і сказав Олені: «Вибирай, доню, яке зручніше. І їдемо помаленьку!».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять − 3 =

Також цікаво:

ES2 години ago

Tu hijo es adulto, abre los ojos

Carmen siempre le tuvo miedo a la quietud de las nueve de la noche. No a la del silencio roto...

FR2 години ago

La Fille au Cœur de Brouillard

La vapeur qui montait de la bouilloire dessinait des volutes sur la vitre froide de la cuisine. Catherine touillait son...

ES2 години ago

El hombre que me dejó una nota en la cocina

Valentina apretó el bronceador en la palma de la mano y se quedó mirando el frasco vacío sin verlo realmente....

FR3 години ago

La dernière page du testament de mon fils

La maison sentait le café et la pluie. Dehors, le mistral soufflait en rafales contre les volets, et dans la...

ES4 години ago

El día que mi hijo me enseñó a confiar

Carmen apagó la televisión y se quedó un rato con la taza humeante entre las manos, escuchando el silencio de...

FR4 години ago

La Fortune qui n’existait pas

Élise Moreau avait toujours su qu’elle méritait mieux. Mieux que ce studio humide rue de la République à Lyon, 430...

ES5 години ago

Me casé con un millonario de 75 años, pero su confesión en plena boda me dejó helada

A los veintiséis, Valentina estaba convencida de que la vida le debía algo. No algo pequeño: le debía un departamento...

FR5 години ago

Le matin où mon fils allait se dire oui pour la vie, je me réveillai avec l’impression qu’on m’avait scalpée dans mon sommeil. Une brûlure glacée courait sur mon crâne, et avant même d’ouvrir les yeux, mes doigts cherchèrent la masse de cheveux poivre et sel que je portais noués en chignon depuis trente ans.

Mes doigts ne rencontrèrent qu’une peau lisse et couverte de minuscules croûtes. Je me jetai hors du lit. Des mèches...