Племінниця нас переконує, що ми зобов’язані пестити її дітей

Сестра мого чоловіка вважає, що саме ми повинні баліти її дітей.

Вона завжди обожнює неясні натяки. Коли каже: «Оце був би гарний мультик для дітей», це означає, що мій чоловік має негайно вирушити з небожами до кінотеатру. А фраза «Яка ж чудова погода, а ви вдома сидите» — це її спосіб просити нас погуляти з її дітьми в парку, звісно ж, за наші гроші.

Я ж ніколи не розумію натяків. А коли вони стають занадто очевидними, просто вдаю, що нічого не помічаю. Хочеш чогось — проси напряму. Без фокусів. Але мій чоловік завжди відразу тіпає вухами, коли його сестра щось хоче.

Він обожнює небожів. І, на мій погляд, занадто їх розкошує. Почуття Маріни зрозумілі, як і її бажання, щоб діти мали різноманітний дозвіл. Але, на мою думку, це обов’язок батьків — займатися власними дітьми. Дідусі, бабусі, дядьки чи тітки не повинні цього робити.

Звісно, іноді можна й чужих діточок порадувати. Усе ж родина. Але це не обов’язок! Ось нещодавно був День Ангела нашого небожа, Владика. День народження вже минув, і ми подарували гарний подарунок. Але Маріна, як завжди, прийшла з натяками. Схоже, вважала, що добрий велосипед — це нічого особливого. Хоча він нам обійшовся недешево. Вона вирішила, що хлопчикові варто б поїхати на вихідні у Карпати. Та ще й з нею, адже маленька дитина не може сама подорожувати.

На мові натяків це звучало так: «Владік так давно мріяв побачити гори». Але ми зрозуміли це лише тоді, коли чоловік віддав їй торт, а не путівку. Мене на святкуванні не було — я працювала. Чоловік поїхав сам. Він подарував небожеві подушки, з яких складалося його ім’я. Ми довго шукали в інтернеті щось особливе для такого дня. Раніше вдома Владика таке не святкували.

З кожним роком запити Маріни все ростуть. Мені це вже набридло. Але чоловік так сильно любить небожів, що я нічого не могла зробити. Він завжди мріяв про власних дітей, але щось не склалося. Тому він і переключився на дітей сестри. Їй досить було попросити, щоб вони зробили солодкі очі й чимось попрошачили. І мій чоловік уже біг виконувати їхні бажання. Я це розуміла, але він не вірив, що сестра може так цинічно використовувати дітей.

А потім я завагітніла.

Одразу розповіла чоловікові. Він був у неймовірній радості, майже танцював навколо мого живота. Коли Маріна знову попросила про поїздку, він відмовив і сказав, що скоро у них буде власна дитина. Тоді його сестра образилася й попросила його піти. Потім зателефонувала мені й почала скандалити. Питала, як я посміла завагітніти. Звинувачувала, що я спеціально все це зробила, щоб її діти страждали. Я не стала слухати її крики й просто поклала слухавку.

Потім прийшли небожі та принесли намальовані власноруч листівки. На них було написано: «Дядьку, будь ласка, не кидай нас» та «Навіщо тобі свої діти, якщо в нас уже є ми?». Вони підстерігли чоловіка біля роботи. Цікаво, хто ж міг їм підказати таку ідею? Навряд чи самі діти могли придумати такі слова. Але Маріна прорахувалася — ефект вийшов протилежним.

Чоловік повернувся додому, показав мені листівки й з розпачем сказав:

— Я просто дурень! «Дядьку, у нас зламалася мікрохвильовка, ми не можемо після школи підігріти їжу, боїмося газу. А у матусі немає грошей на нову, купи, будь ласка», — він передражнював дітей. — Так вони завжди робили! Нав’язували дітям, що просити, а ті клянчили. А я й вірив, що це їхнє бажання. Ну й дурень!

Він одразу змінив свою поведінку. Раніше допомагав Маріні всім, що міг, віддавав останні гроші, аби небожам було добре. Тепер же сів і записав у блокнот усі суми, витрачені на дітей сестри.

Після цього Маріна дійшла до такої нахабності, що сама прийшла до нас додому.

— Якщо ви скоро заведете свою дитину, може, братику, подаруєш нам останній раз машину? Більше не прийду. Вона мені потрібна, щоб дітей возити, — заявила вона з порогу.

Замість відповіді чоловік сунув їй у руки свій блокнот і вимагав повернути всі витрачені гроші. Дав їй півроку. А потім випровадив за двері.

— Іди. Тобі ще на роботу влаштовуватися, — кинув вслід.

Тепер подруги Маріни пишуть мені у соцмережах, звинувачуючи, що через мене діти залишилися без уваги чоловіка. Я їх усіх посилаю. Маріна й так добре влаштувалася — чоловік відмовився від батькової спадщини, тож у неї дві квартири, одна з яких здається в оренду. Та ще й аліменти отримує.

Не думаю, що вона пропаде. А в нас теж усе налагоджується.

Річ у тім, що іноді треба вміти сказати «ні» — навіть родичам. Бо якщо не встановити межі, інші почнуть жити за твій рахунок.