Похід у зоомагазин і зустріч із чарівною продавчинею

Відвідав зоомагазин, де ми купували мишей. Продавець — приємна мила білявка середнього віку.
— Ми у вас тут мишей брали…
— Пам’ятаю. Для кота.
— Точно!
— Що, з’їв?
— Ні, ми не дали. Миші цікавіші за кота. Добрі, веселі. І ручні.
— А кіт що, дикий?
— Та це не те слово.
— То що з мишами?
— Ви нам разом із ними наповнювач продали. З чого він зроблений?
— А що?
— Розумієте, вони його їдять!
— Так це кукурудзяна крихта. Він їстівний.
— Аааа! Я просто думав, що він синтетичний. Думаю, якщо вони синтетичний наповнювач їдять, то може їм замість води машинне мастило наливати?
— А ви їх чим годуєте?
— Так усім. Зерно там різне, крупа. Але вони найбільше люблять ковбасу та варену яловичину.
— Ви їх що, ковбасою годуєте?! (обурено)
— А що, не можна?
— З’їхали з глузду! Ви ж їм печінку зіпсуєте! Ви самі ту ковбасу пробували?!
— Ні, я її для мишей купую! Звісно, пробував.
— Ви хоч знаєте з чого її роблять?!
— Природно. З сухожиль та туалетного паперу. Дуже смачно.
— У мене у сестри чоловіка знайомий на м’ясокомбінаті працював, так він таке розповідав, з чого ту ковбасу роблять…
(у кожного є знайомий, у якого є знайомий, якому один знайомий розповідав, що він працював на м’ясокомбінаті, і з чого там роблять ковбасу)
— Значить, ковбасу мишам не можна. А м’ясо?
— Ні в якому разі!
— Ну, якийсь же білок їм потрібен? Рибу?
(тут з’являється і вступає в діалог точна копія продавщиці, лише років на двадцять молодша)
— З’їхали з глузду?! Вся риба заражена глистами!
— Може яйця?
— Там же суцільний холестерин!
— А сир?
— Ви що, не знаєте, що корів напихають антибіотиками? Ніякого молочного!
(тут я трохи розгубився від переживань)
— Слухайте, ну нічого не можна! А самі-то ви що їсте, якщо нічого не можна?
— Як що? Здорову їжу. Овочі, фрукти. Каші.
— Ви серйозно?
— А що?
— Ви ці овочі-фрукти перевіряли? Там
же нічого натурального не залишилося, одна радіація, пластик і пестициди!
— Та невже!
— Ось вам і хіба! Ви якщо вже так про здоров’я піклуєтеся, купіть прилад, він копійки коштує. Побачите, там будь-який помідор світиться сильніше Чорнобиля!
— Ой, та ну вас!
(продавщиці перезирнулися і трохи зблідли)
— А ці ваші каші? Це ж зерно. Ви
в курсі взагалі, що Україна вийшла на перше місце в світі з експорту зернових?
— Так! (в голосі звучить гордість за державу)
— І це вас ніяк не насторожує?
— А що таке?
— Самі подумайте! Щоб таких результатів досягти, скільки хімії в ґрунт викидати треба? Та ви таку кашу їсте, що після неї щур у ковбасі просто мармеладка!
Коли я йшов, вони так і стояли з відкритими ротами, дивлячись одна на одну.
Мабуть, тепер помруть з голоду.
Прийшов додому, налив чаю, зробив бутерброд із ковбасою. Миші обурено зашкребли по склу.
— Вам не можна! — чавкаючи набитим ротом перповчально сказав я мишам. — Ковбаса шкідлива. Жріть свою кукурудзяну підстилку.
Миші засмучено виставилися і засопіли. Чорна зловісно оскалилася, а рижа згорнулася в клубок та тихенько заплакала.
— Та й чорт з вами! — сказав я. — Треба б із вас розписку взяти, що я не несу відповідальності.
Взяв шматок ковбаси, розламав навпіл, половину кинув мишам, які тут же апетитно зачавкали, другу половину кинув коту, який сидів з іншого боку клітки і уважно спостерігав за мишами.
Кіт ковбасу навіть не понюхав.
У присутності мишей в нього псувався апетит.
— Мишей з’їсти не дам! — сказав я суворо й категорично.
Кіт презирливо пирхнув, штовхнув ковбасу лапою і, виляючи худим задом, віддалився в кімнату.
— Це ви голоду не знаєте! — крикнув я йому вслід, вдало згадавши бабусину приказку, коли ми в дитинстві не хотіли їсти кашу.
Потім відрізав собі особливо небезпечної ковбаси, рясно полив її отруйним майонезом і зітхнув, згадавши нещасних продавщиць із зоомагазину.
“Нічого, — подумав я, — не пропадуть. У них там великі запаси екологічно чистого котячого корму, а на крайняк — їстівний кукурудзяний наповнювач”..