Connect with us

Storie di vita

«Покинутий, та не самотній: як бабуся замінила мені батьків протягом 26 років»

Published

on

«Покинутий, але не самотній: як бабуся заміняє мені батьків вже 26 років»

Батьки є, але їх немає
Було б неправильно сказати, що у мене немає сім’ї. Батько і мати живі, у них своє життя десь далеко від мене. Можливо, вони щасливі, будує кар’єру, подорожують, можливо, навіть люблять одне одного. А може, зраджують або просто терплять один одного за звичкою. Я не знаю.

Знаю лише одне – скільки себе пам’ятаю, поруч завжди була лише бабуся.

Її всі називають Марією Іванівною, але для мене вона просто – бабуся Маша.

Вона забрала мене, коли мені було лише шість місяців. Мама припинила годувати мене грудьми, і відтоді про мене дбала тільки вона. Мені зараз 26, а бабуся все ще поруч.

Сказати, що я її люблю – це нічого не сказати. Вона не лише моя сім’я, вона мій друг, мій порадник, моя єдина справжня людина. Я можу сидіти з нею на кухні до пізньої ночі, мовчки курити, говорити про все чи ні про що, а інколи – просто наливати собі горілку, коли душа розривається від болю.

Бабуся – єдине, за що я вдячний долі.

Вона навчила мене всього
Бабуся Маша не балувала мене, але й строгою не була. Вона знала, що я маю вміти жити самостійно.

Вона навчила мене пришивати ґудзики, штопати шкарпетки, підшивати джинси. Я вмію варити супи, пекти пироги, смажити картоплю і навіть готувати обіди на газовій плиті, коли вимикають світло.

Вона навчила мене не скаржитися. Якщо холодно – значить, час утеплятися. Якщо немає грошей – треба шукати вихід. Якщо хтось пішов із твого життя – значить, це не твоє.

Але найбільше вона навчила мене любити книги.

Кожне свято – чи то день народження, Новий рік чи просто хороший день – вона дарувала мені книгу. З часом у мене зібралася ціла книжкова шафа, і хоч сьогодні всі читають електронні книги, я досі люблю запах паперу. Це запах справжнього світу, живого.

Бабуся навчила мене, як має пахнути дім.

Справжній дім пахне свіжовипеченим хлібом, молоком, корицею.

Справжній дім – це коли на тебе чекають.

Мої друзі після школи приходили в порожні квартири, їли холодну їжу з холодильника і робили уроки на самоті. А я повертався додому, де завжди було тепло, де на плиті стояв гарячий борщ, а бабуся сиділа біля вікна і чекала на мене.

Я вдячний за це.

Моя мрія
Я завжди мріяв про одне – відкрити свою невеличку книжкову крамницю.

Я бачу її в усіх деталях: дерев’яні полиці, затишні крісла, аромат кави та свіжої випічки. Люди приходитимуть, сідатимуть, гортатимуть книги, питимуть чай чи какао.

Я поставлю кілька столиків, готуватиму для своїх гостей найсмачніші пироги за бабусиними рецептами.

Я знаю, що у мене все вийде.

Бо бабуся завжди казала мені: «Головне – робити все з душею».

Вона щаслива, що я закінчив університет, знайшов гарну роботу. Я викладач – навчаю дітей, даю їм знання, але сам мрію про інше.

Бабуся мріє бачити мене одруженим, з дітьми. Вона хоче няньчити правнуків, як колись няньчила мене.

Але спочатку – моя мрія.

Я не казав бабусі, але нещодавно дізнався: мій батько продав спадкову землю, забрав свою частку і не дав мені ні копійки.

Але його брат – мій дядько, людина з золотими руками – пообіцяв допомогти. Він хоче вкласти гроші в мою книжкову крамницю, допомогти з ремонтом, з меблями.

Бабуся завжди приймала його як рідного сина. Мабуть, тому він і погодився допомогти мені.

Я хочу зробити її щасливою.

Я хочу, щоб вона пишалася мною.

Щоб, заходячи в мою книжкову крамницю, вона могла сказати: «Це зробив мій онук».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 − два =

Також цікаво:

EN2 години ago

Rusty from Wilkinsburg

I never planned on getting a dog. I signed up to volunteer at the Western Pennsylvania Humane Society shelter out...

EN13 години ago

The Teddy Bear Nobody Wanted to Take

At Animal Friends shelter on Camp Horne Road in Pittsburgh, the dogs start barking by six in the morning, but...

EN14 години ago

The $450 I Left on Carly’s Table in Hell’s Kitchen

I got diagnosed with ADHD at thirty-two, two years before this trip, sitting in a beige office in Astoria while...

Storie di vita15 години ago

Ci sono sere in cui non serve niente di speciale per sentirsi felici.

☕ Buona serata d’autunno! Che bello, finalmente, chiudere la porta al mondo e dedicare un po’ di tempo a se...

IT17 години ago

Il gatto che Marco non voleva più

Sono Marco, ho quarantadue anni, lavoro come elettricista a Verona, e per tre anni mia moglie Chiara ha condiviso casa...

Storie di vita18 години ago

Aspettiamo una bambina, la nostra terza figlia, e sono al settimo mese di gravidanza.

❤️ «La gravidanza non è una malattia!» aveva detto mio suocero. Ma quando mio marito rientrò e vide suo padre...

IT18 години ago

Il tavolino d’angolo vicino alla finestra

A sessantaquattro anni ho iniziato ad andare a fare colazione da sola il sabato — e il giorno in cui...

IT18 години ago

La lanterna che restò accesa per Susanna

Pioveva da appena cinque minuti quando hanno calato la bara di Umberto nella terra del cimitero di Prato. Io, Nicola,...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.