Connect with us

Storie di vita

«Покинутий, та не самотній: як бабуся замінила мені батьків протягом 26 років»

Published

on

«Покинутий, але не самотній: як бабуся заміняє мені батьків вже 26 років»

Батьки є, але їх немає
Було б неправильно сказати, що у мене немає сім’ї. Батько і мати живі, у них своє життя десь далеко від мене. Можливо, вони щасливі, будує кар’єру, подорожують, можливо, навіть люблять одне одного. А може, зраджують або просто терплять один одного за звичкою. Я не знаю.

Знаю лише одне – скільки себе пам’ятаю, поруч завжди була лише бабуся.

Її всі називають Марією Іванівною, але для мене вона просто – бабуся Маша.

Вона забрала мене, коли мені було лише шість місяців. Мама припинила годувати мене грудьми, і відтоді про мене дбала тільки вона. Мені зараз 26, а бабуся все ще поруч.

Сказати, що я її люблю – це нічого не сказати. Вона не лише моя сім’я, вона мій друг, мій порадник, моя єдина справжня людина. Я можу сидіти з нею на кухні до пізньої ночі, мовчки курити, говорити про все чи ні про що, а інколи – просто наливати собі горілку, коли душа розривається від болю.

Бабуся – єдине, за що я вдячний долі.

Вона навчила мене всього
Бабуся Маша не балувала мене, але й строгою не була. Вона знала, що я маю вміти жити самостійно.

Вона навчила мене пришивати ґудзики, штопати шкарпетки, підшивати джинси. Я вмію варити супи, пекти пироги, смажити картоплю і навіть готувати обіди на газовій плиті, коли вимикають світло.

Вона навчила мене не скаржитися. Якщо холодно – значить, час утеплятися. Якщо немає грошей – треба шукати вихід. Якщо хтось пішов із твого життя – значить, це не твоє.

Але найбільше вона навчила мене любити книги.

Кожне свято – чи то день народження, Новий рік чи просто хороший день – вона дарувала мені книгу. З часом у мене зібралася ціла книжкова шафа, і хоч сьогодні всі читають електронні книги, я досі люблю запах паперу. Це запах справжнього світу, живого.

Бабуся навчила мене, як має пахнути дім.

Справжній дім пахне свіжовипеченим хлібом, молоком, корицею.

Справжній дім – це коли на тебе чекають.

Мої друзі після школи приходили в порожні квартири, їли холодну їжу з холодильника і робили уроки на самоті. А я повертався додому, де завжди було тепло, де на плиті стояв гарячий борщ, а бабуся сиділа біля вікна і чекала на мене.

Я вдячний за це.

Моя мрія
Я завжди мріяв про одне – відкрити свою невеличку книжкову крамницю.

Я бачу її в усіх деталях: дерев’яні полиці, затишні крісла, аромат кави та свіжої випічки. Люди приходитимуть, сідатимуть, гортатимуть книги, питимуть чай чи какао.

Я поставлю кілька столиків, готуватиму для своїх гостей найсмачніші пироги за бабусиними рецептами.

Я знаю, що у мене все вийде.

Бо бабуся завжди казала мені: «Головне – робити все з душею».

Вона щаслива, що я закінчив університет, знайшов гарну роботу. Я викладач – навчаю дітей, даю їм знання, але сам мрію про інше.

Бабуся мріє бачити мене одруженим, з дітьми. Вона хоче няньчити правнуків, як колись няньчила мене.

Але спочатку – моя мрія.

Я не казав бабусі, але нещодавно дізнався: мій батько продав спадкову землю, забрав свою частку і не дав мені ні копійки.

Але його брат – мій дядько, людина з золотими руками – пообіцяв допомогти. Він хоче вкласти гроші в мою книжкову крамницю, допомогти з ремонтом, з меблями.

Бабуся завжди приймала його як рідного сина. Мабуть, тому він і погодився допомогти мені.

Я хочу зробити її щасливою.

Я хочу, щоб вона пишалася мною.

Щоб, заходячи в мою книжкову крамницю, вона могла сказати: «Це зробив мій онук».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × три =

Також цікаво:

EN3 години ago

The $14,200 Lien My Mother Hid Behind the Toaster on Woodmont Avenue

My mother called me eleven times the week before she collapsed in the Kroger parking lot on Woodman Drive, and...

EN4 години ago

The Window I Broke for Biscuit Cost Me $612

Two days after I pulled a Pomeranian out of a locked Durango, I got a certified letter from the car's...

EN6 години ago

The Last Porch Light on Willow Creek Road

Ruth Ann Calloway hadn't planned on going to the shelter that Tuesday. She'd only stopped by the Bradenton Feed &...

Storie di vita7 години ago

Qualche tempo fa, un mercoledì mattina, mi svegliai con mille pensieri per la testa

☕ Buongiorno e buon mercoledì! A volte basta un piccolo gesto per trasformare una giornata qualunque in un ricordo prezioso....

IT9 години ago

Il campanello che Teresa si è regalata da sola

Ho settantaquattro anni e vivo da sola in un appartamento di tre stanze a Bologna, secondo piano, balcone su via...

Storie di vita12 години ago

Mio figlio mi ha comunicato la sua decisione durante il pranzo della domenica, senza nemmeno chiedermi se fossi d’accordo.

«Mamma, io e Federica abbiamo deciso di trasferirci da voi. Così sarà più comodo per tutti!» Mio figlio mi ha...

Storie di vita12 години ago

Sono vedova da sei anni e lavoro come commessa in un supermercato vicino a Parma

«Mamma, perché non hai preparato niente per Serena? Lo sai che a quest’ora ha fame!» Mi ha rimproverata mio figlio...

IT13 години ago

Il mutuo di mia sorella e il prelievo che non ho più fatto

Mia moglie mi ha tolto la fiducia con un gesto che non ho visto arrivare, e io ancora adesso, alle...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.