Connect with us

З життя

Порог измены

Published

on

**Дневник. Дверь в предательство**

Сегодня вернулся с вахты. Три месяца в буровом контейнере, под вой вьюги и скрип металла. Устал, но радость в душе — теперь я дома, в Нижнем Новгороде. В сумке лежит зарплата — пятьсот тысяч рублей, которые Вероника так ждала. Наша Вероника… Высокая, с горячим нравом, всегда знает, чего хочет.

Недавно мы купили квартиру — двухкомнатную, на окраине, в панельной многоэтажке. Я сам шпаклевал стены, клеил обои, ставил мебель. Вероника хотела «как у Лены и Сергея» — дорого, стильно. Я кивал, не спорил. Работал до седьмого пота, лишь бы она гордилась.

На вокзале купил розы — огромный алый букет. В такси сердце колотилось: скоро увижу её. Подъехал к дому, поднялся на четвёртый этаж. Решился не открывать ключ, а позвонить — пусть удивится.

Тишина.

Потянулся за ключами — дверь распахнулась. На пороге — мужик в моём халате. Голый торс, дерзкий взгляд.

— Ты кто такой? Ошибся дверью? — хрипло бросил он.

Мир поплыл перед глазами. В руках всё ещё букет.

— Видимо, ошибся не только дверью…

Дверь захлопнулась. Стоял, будто громом поражён. Эти обои, что клеил ночами, плитка, вытертая до блеска… И теперь тут чужой, в моём доме.

Бросил цветы в урну, сел в такси — к Мишке. По пути зашёл в «Пятёрочку», взял водку, селёдку, солёные огурцы.

— Ого, давно не виделись! — Мишка радостно хлопнул меня по плечу.

После второй рюмки не выдержал, выложил всё. Мишка, наполовину грузин, вспыхнул:

— В твоей квартире?! Да я его!.. — Кулак обрушился на стол.

Я схватил его за руку:

— Успокойся. Но… отомстим?

— Отомстим!

Пьяные, вызвали такси. В голове туман, в сердце — ярость.

Поднялись на этаж. В спальне свет.

— Сейчас им будет весело… — прошипел я.

Мишка долбил в дверь:

— Выходи, тварь! Ты за чужой женой распустился?!

Дверь распахнулась — и тут же кулак. Мишка отлетел, хватаясь за нос.

— Вот это приём… — пробормотал он, вытирая кровь.

Я рванул вперёд — дверь слетела с петель с грохотом. Ворвались внутрь, кричали, переворачивали всё.

— Где он?!

Вероника визжала на кухне, тряслась, набирала чей-то номер. Мишка метнулся в коридор:

— Через балкон сбежал?

Вдруг — стон. Под дверью корчился тот самый ублюдок, придавленный тяжёлой створкой. Вид жалкий — халат съехал, лицо перекошено, губа разбита.

— Ну что, месть удалась! — Мишка фыркнул, толкнул его ногой.

И тут из подъезда раздался визг:

— Помогите! Убивают! — орала свекровь.

Трезвость нахлынула мгновенно. Рванули вниз, не дожидаясь ментов.

Утром подал на развод. Не могу жить там, где меня предали. Где чужой разгуливает в моём халате.

Через неделю снова уезжаю на вахту. Мишка провожал с синяком под глазом и перевязанной рукой.

— Зато красиво вышло! — хрипло засмеялся он. — Если женишься — только не на Веронике. Но меня зови. Прикрою, если что…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять + п'ять =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Він обрав сім’ю. Але не нашу.

— Мам, годі тобі! — Ігор різко відвернувся від вікна, де спостерігав за машинами. — Досить вже чіплятися одного! Я...

З життя5 години ago

Любов, що запізнилася

Галя Іваненко складала коробку зі старими світлинами, коли знайшла випускне фото. Сорок років тому вона стояла поруч з Миколою, а...

З життя6 години ago

Шість років таємної доброти: юна пекарка і бездомний зниклий герой

Шість років пекарка Марійка лишала їжу тихому жебракові — не знаючи навіть його імені! У день її весілля з’явилося дванадцять...

З життя8 години ago

Дочка пробачила, а в мене — гіркота

Олеся пробачила, а я – ні. Віра Петрівна розглядала себе у дзеркалі, поправляючи сірий костюм. Сьогодні Олесці виповнилося тридцять. Перший...

З життя10 години ago

Більше не зноситиму

Валентина Петрівна тримала в руках теплі палянички від Ярини, усміхаючись цьому несподіваному повороту долі. Після розмови вона зрозуміла, що іноді...

З життя13 години ago

Пробачити, але занадто пізно

“Запізніле пробачення” — Не смій мені дзвонити! Чуєш? Ніколи більше не дзвони! — Галина Петровна з силою кинула слухавку на...

З життя16 години ago

Не хочу таку доньку

– Не треба мені такої доньки! – вигукувала Ярина Петрівна, махаючи пом’ятим аркушем паперу. – Сором для родини! Як я...

З життя16 години ago

Я у шлюбу, але самотня в житті

– Сонечко, ну поясни мені, як це тлумачити? – сусідка Валентина Петрівна стояла на порозі з торбинкою в руках і...