З життя
Повернення до батьків: наш перший візит після весілля через півроку.
Вирішили ми з дружиною відвідати моїх батьків у селі, де не були з часу нашого весілля. Я розумів, що це буде непросто, але не уявляв, наскільки. Щойно переступили поріг, мати зустріла нас холодними словами, від яких мурахи побігли по шкірі: “Тут працюють, а не байдикують”. Звучала в цьому прихована погроза, наче ми приїхали не до рідних, а на каторгу.
Моя Оксана, з її ніжністю та міською витонченістю, здавалася раптом такою крихкою, немов тендітна квітка серед бур’янів. Я бачив, як вона міцно стискає мою руку, коли мати доручила їй чистити рибу. “Олексій, це ж твоя дружина, а не наймичка!” хотілося крикнути, але я мовчав, бо знав, що кожен мій протест лише погіршить ситуацію.
Ті дні в селі стали кошмаром. Оксана працювала допізна, її пальці тремтіли від холоду, коли вона мила посуд у криничній воді. Я бачив, як вона прикушує губу, стримуючи сльози, коли мати знову і знову докоряла їй у лінощах. “Ти ніколи не будеш гідна мого сина”, — звучало в моїй голові, немов прокляття. А я стояв осторонь, ніби прикований невидимими ланцюгами до тієї землі, де виріс.
Наші вечері складалися з вареної картоплі та риби, яку Оксана готувала, але мати навіть не сідала за стіл із нами. Вона спостерігала з кута, як тінь, що чекала на помилку. А коли ми нарешті лягали спати, я чув, як Оксана тихо плаче в подушку. “Прости… Прости за все це…” — шепотів я, але слова губилися в темряві.
Повернувшись до міста, я наважився сказати матері: “Більше ніколи не ображай мою дружину”. Але вона лише посміялася: “Ти забув, хто тебе виховав? Хто годував, коли плакав від голоду?” Її слова в’їдалися в серце, наче лезо ножа.
Наступного поїздки у село я був готовий до боротьби. Батько зламав ногу, і я мусив випасати корів. Оксану взули в гумові чоботи, що натирали ноги до крові. Дощ залив поле, перетворивши його на багно. Вона йшла за мною, спотикаючись, а я мовчав, бо знав, що будь-який мій прояв турботи спровокує нову хвилю знущань.
І потім — баранина. Оксана не переносила її запаху, але мати це робила спеціально, готуючи її щодня. “Їж, якщо хочеш бути частиною цієї родини!” — гримнула вона, коли Оксана відсунула тарілку. Я взяв виделку, розірвав шматок м’яса і кинув його на підлогу. “Більше ніколи”, — прошепотів я, але це тільки початок війни.
Тепер, коли Оксана вагітна нашою донечкою, я більше не можу ризикувати. “Їдь сама, якщо хочеш, — кажу матері телефоном. — Але вона залишиться тут”. В її мовчанні чується цілий океан образи, але моє серце вперше відчуло спокій. Я обіймаю Оксану, і її теплі руки нагадують: інколи родину треба захищати навіть від тих, хто тебе виховав.
P.S. Коли мати зателефонувала наступного разу, я вимкнув телефон. Нам обом було боляче. Але інколи біль — це єдиний спосіб прокинутися.
“You’re Not a Wife, You’re a Servant. You Don’t Even Have Children!” – When Helena Moved in During Renovations, Her Mother-in-Law’s Cruelty Tested Her and Her Husbands Marriage in Their London Home
Youre not a wife, youre a servant. And you dont even have children! Mum, Emily will be staying here for...
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Need to Work!” My Friend Tom Was Sure His Rich Mother-in-Law Would Provide Forever, But Life Had Other Plans
Mate, let me tell you a story about my friend, James. Hes always been the type to look for an...
I Lost the Will to Help My Mother-in-Law After Discovering What She Did—But I Also Can’t Bring Myself to Leave Her Alone
I lost the urge to help my mother-in-law when I found out what shed done. But I cant just leave...
“We Really Should Have Prepared for the Baby’s Arrival Sooner! – My Unforgettable Hospital Discharge: My Husband Left Everything Till the Last Minute, the House Was a Mess, and Nothing Was Ready for Our Newborn—Should I Blame Him, My Family, or Myself?”
You should have got everything ready for the baby sooner! My leaving the hospital was rather unusual. My husband was...
“I Don’t Want to Be a Mum! I Want to Go Out!” – My Daughter’s Confession That Shook Our Family My daughter became pregnant at 15 and kept it a secret for months. My husband and I only found out when she was five months along—abortion wasn’t an option. We never learned who the baby’s father was; she barely remembered his age. We were devastated, but our daughter insisted she wanted to be a mum. I knew she didn’t understand what that meant. After a difficult birth, she quickly lost interest in her son, leaving me to care for both of them. When I begged her for help, she replied, “You love him, so adopt him! I’ll be his sister—I want to go out, have fun with my friends, go clubbing!” We feared postnatal depression, but it turned out she simply felt no maternal bond. We eventually became our grandson’s guardians as our daughter grew distant, leaving at night and ignoring her child. For years, nothing changed—until, suddenly, everything did. Our grandson thrived, and one day his mother’s heart melted. She became a devoted mum, cherishing every moment and declaring, “I’m so happy I have a son—he’s the most precious thing in my life!” At last, our family found peace and happiness.
“I don’t want to be a mum! I want to move out!” my daughter tells me. My daughter fell pregnant...
This Is Exactly What I Did When I Found Two Cruise Vouchers in My Husband’s Pocket—One of Them Was in Another Woman’s Name
Honestly, you wont believe what happened. So, this is what I did when I found two vouchers for a sea...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose and Won the Perfect Daughter-in-Law for My Beloved Son
I paid for my sons happiness For a long time, I wrestled with the thought, but eventually decided I would...
For About an Hour, I Watched Two Soon-to-Be Parents—Barely Out of Sixth Form—at the Gynaecologist’s Waiting Room Recently, I had an appointment with my gynaecologist. As usual, there was a queue and the doctor was running late. Behind me stood a heavily pregnant girl, about eighteen, accompanied by the soon-to-be dad of the same age. These “parents” paid no mind to the queue and acted as they fancied. The father was loudly giggling up and down the corridor because he was having a son: – Isn’t it brilliant, it’s a boy? Heeeeeeeeeeee… He said this about ten times, then suddenly realised: – Oh, we haven’t named him yet! Let’s name him after one of the doctors! He paced the hallway, reading off doctors’ names and making comments on each. On completing his ’rounds’, he plopped down next to the girl, still giggling. An elderly woman passing by politely asked him: – Young man, would you please calm yourself? The lad looked at her, baffled, and replied: – Granny’s pregnant too! Hoo-ha-ha-ha… His girlfriend giggled softly, both of them with equally vacant expressions. With some effort, I managed not to start an argument with the pregnant girl. Next, the soon-to-be dad launched into a new topic—food. – I’m famished! Ya-ya-ya-ya-ya… – I’m hungry, and it’ll be another half hour in this queue… – Let’s go get sausage rolls! We’ll come back after! – I don’t want sausage rolls. – You’ve become so picky! Hoo-ha-ha-ha… Everyone’s head was pounding from listening to them, but thank goodness, the pair finally left—I don’t know if they went for sausage rolls or pasties, but that was irrelevant. The important part was that they were gone. With horror, I thought about what kind of upbringing their child would get. Chances are, that child will turn out just as poorly raised. Maybe the grandparents will step in, but if they raised these two, I doubt things will be any different with the grandchild.
For nearly an hour, I watched the soon-to-be parents, both barely out of sixth form. Not long ago, I had...