Connect with us

З життя

Повернення до батьків: наш перший візит після весілля через півроку.

Published

on

Вирішили ми з дружиною відвідати моїх батьків у селі, де не були з часу нашого весілля. Я розумів, що це буде непросто, але не уявляв, наскільки. Щойно переступили поріг, мати зустріла нас холодними словами, від яких мурахи побігли по шкірі: “Тут працюють, а не байдикують”. Звучала в цьому прихована погроза, наче ми приїхали не до рідних, а на каторгу.

Моя Оксана, з її ніжністю та міською витонченістю, здавалася раптом такою крихкою, немов тендітна квітка серед бур’янів. Я бачив, як вона міцно стискає мою руку, коли мати доручила їй чистити рибу. “Олексій, це ж твоя дружина, а не наймичка!” хотілося крикнути, але я мовчав, бо знав, що кожен мій протест лише погіршить ситуацію.

Ті дні в селі стали кошмаром. Оксана працювала допізна, її пальці тремтіли від холоду, коли вона мила посуд у криничній воді. Я бачив, як вона прикушує губу, стримуючи сльози, коли мати знову і знову докоряла їй у лінощах. “Ти ніколи не будеш гідна мого сина”, — звучало в моїй голові, немов прокляття. А я стояв осторонь, ніби прикований невидимими ланцюгами до тієї землі, де виріс.

Наші вечері складалися з вареної картоплі та риби, яку Оксана готувала, але мати навіть не сідала за стіл із нами. Вона спостерігала з кута, як тінь, що чекала на помилку. А коли ми нарешті лягали спати, я чув, як Оксана тихо плаче в подушку. “Прости… Прости за все це…” — шепотів я, але слова губилися в темряві.

Повернувшись до міста, я наважився сказати матері: “Більше ніколи не ображай мою дружину”. Але вона лише посміялася: “Ти забув, хто тебе виховав? Хто годував, коли плакав від голоду?” Її слова в’їдалися в серце, наче лезо ножа.

Наступного поїздки у село я був готовий до боротьби. Батько зламав ногу, і я мусив випасати корів. Оксану взули в гумові чоботи, що натирали ноги до крові. Дощ залив поле, перетворивши його на багно. Вона йшла за мною, спотикаючись, а я мовчав, бо знав, що будь-який мій прояв турботи спровокує нову хвилю знущань.

І потім — баранина. Оксана не переносила її запаху, але мати це робила спеціально, готуючи її щодня. “Їж, якщо хочеш бути частиною цієї родини!” — гримнула вона, коли Оксана відсунула тарілку. Я взяв виделку, розірвав шматок м’яса і кинув його на підлогу. “Більше ніколи”, — прошепотів я, але це тільки початок війни.

Тепер, коли Оксана вагітна нашою донечкою, я більше не можу ризикувати. “Їдь сама, якщо хочеш, — кажу матері телефоном. — Але вона залишиться тут”. В її мовчанні чується цілий океан образи, але моє серце вперше відчуло спокій. Я обіймаю Оксану, і її теплі руки нагадують: інколи родину треба захищати навіть від тих, хто тебе виховав.

P.S. Коли мати зателефонувала наступного разу, я вимкнув телефон. Нам обом було боляче. Але інколи біль — це єдиний спосіб прокинутися.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 + два =

Також цікаво:

З життя20 хвилин ago

Морська пригода

**Мрія про море** — Софійко, тобі ж тільки вісімнадцять! Ти не розумієш… — Оксана то й діло переходила на крик....

З життя1 годину ago

Тікай, поки не пізно…

**Щоденник Олени Коваленко** Біжи, поки не пізно… Кожна дівчина мріє про велике та чисте кохання. Щоб голова крутилася від щастя,...

З життя2 години ago

Зрада

— Олесю-у-у… — ридала в телефон Христина. — Чого ридаєш? Кажи по-людськи, що трапилося? З Денисом? Христе, чому мовчиш? —...

З життя3 години ago

Таємниця в коробці

**Щоденник** Мирослава з Іваном дружили ще зі школи. Жили в одному будинку у Києві, у сусідніх під’їздах, вчилися в одному...

З життя4 години ago

Ловкий хитруля

**Щирий Тимко** Оля з мамою сварилися вже кілька днів. Втомляться, розійдуться по кутках, помовчать, посердяться одна на одну. Але варто...

З життя5 години ago

Чому ти мені подобався…

У темряві снігу, ніби в сюрреалістичному сні, Маріана вийшла з офісу та підійшла до своєї машини на парковці. Капот і...

З життя5 години ago

Чудова новина!

Чудова новина Ольга поспішала додому. У неї була гарна новина для чоловіка — навіть не гарна, а чудова! Це варто...

З життя6 години ago

Мамо, я заслуговую на це!

Олена зустріла свого майбутнього чоловіка на вулиці. Вона проспала на іспит. Примчала на зупинку, а трамвай щойно відійшов. “От добре!”...