З життя
Повернення з минулого: зрада і прощення
Ось трохи перероблена історія з українським колоритом:
Я складала речі в чемодани, готуючись переїхати до коханого чоловіка, коли різкий стук у двері все перевернув. На порозі стояв мій колишній чоловік Богдан — людина, яка роки тому покинула мене заради іншої, розбивши моє серце. Його поява, ніби привид з минулого, знову відкрила старі рани, які, здавалося, давно загоїлись. Він прийшов із пропозицією, що перетрясла моє життя.
Я стояла серед напівзапакованих коробок у своїй квартирі в затишному містечку на березі Дніпра. Кожна коробка була шматком минулого, яке я залишала позаду. Мої думки були про Романа — чоловіка, який допомагав мені зібрати себе по шматочках після зради Богдана. Роман не був ідеальним, але міцним, як дуб, і я знала — на нього можна покластися. Аж раптом — стук у двері. Настійливий, тривожний. Я нікого не чекала, тим більше його.
Відчинивши двері, я завмерла. «Богдан?» Переді мною він — зморшкуватий, зі смутком в очах, що колись були такими рідними. «Оленко, — почав він, голос тремтів. — Впустиш?» Перший порив — захлопнути двері. Але, незважаючи на все, я відступила.
Він увійшов, озирнувшись по кімнаті. «Ти переїжджаєш?» — спитав, хоча й так було очевидно. «Так, до Романа. Чого тобі, Богдане?» Згадка про іншого чоловіка змусила його зморщитись, але він швидко приховав це під слабкою усмішкою. «Це… добре. Радий, що ти знайшла щастя.» Між нами повисла напружена мовчанка, наче перед бурею.
«Оленко, — нарешті сказав він, — я б не прийшов, якби не крайня потреба. Знаю, не маю права нічого просити… але мені потрібна твоя допомога.» Я схрестила руки на грудях. «Яка допомога?» Він завагався: «Жінка, заради якої я тебе покинув… померла дві тижні тому. У мене залишилася донька, Оленко. ЇЇ звуть Марійка. Вона — все, що в мене є, але я не справляюсь. Мені потрібна ти.»
Чоловік, який зруйнував моє життя, тепер просив допомогти виростити його дитину. «Чому я, Богдане?» — «Бо я тебе знаю, — у його голосі була розпач. — У тебе добре серце. Більше нікого немає.» Підлога ніби похитнулась під ногами. Я роками будувала себе наново, а тепер одним стуком він знову все зруйнував. Але тепер йшлося не лише про мене. Десь там була маленька дівчинка, яка ні в чому не винна. «Не знаю, чи зможу, Богдане. Але подумаю.»
Коли він пішов, я зрозуміла — життя вже не буде колишнім. Через кілька днів ми зустрілись у кав’ярні на околиці міста. Я нервувала, поки чекала біля вікна. Коли Богдан увійшов, ведучи за ручку маленьку дівчинку з великими ясними очима, моє серце стиснулось. «Оленко, — тихо сказав він, — це Марійка.» Я усміхнулась: «Привіт, Марійко. Ти справжня принцеса у цій сукні.» Вона сором’язливо сховала обличчя в іграшку.
Він розповідав, як його важко самому, але мої думки були біля Марійки. Вона була такою крихкою, і щось у ній торкало мене глибоко. А потім він сказав те, що приголомшило: «Це може бути наш другий шанс, Оленко.» Я не встигла відповісти — він передав мені Марійку. Коли вона притулилась, я відчула теплоту, яку не могла пояснити. «Мені потрібен час.»
Тієї ночі я подзвонила Романові. Мій голос трясся, коли я просила терпіння. Але глибоко всередині я боялась, що вже втратила його. Наступні дні були водовертем емоцій. Я грала з Марійкою, гуляла в парку. Вона прив’язувалась до мене, і я — до неї. Але чим глибше я занурювалась у її світ, тим сильніше відчувала — щось не так.
Однієї ночі, коли Богдана не було вдома, я опинилась біля дверей його кабінету. Щось штовхнуло мене заглянути всередину. Відкривши шухляду, я знайшла документи, які все змінили. Богдан шукав не матір для Марійки — йшлося про спадщину, яку він міг отримати, лише маючи партнера. Він використовував мене.
Коли він повернувся, я кинула йому в обличчя правду. «Я не вірю, — прошепотіла я. — Ти збирався брехати мені. Використовувати мене.» — «Оленко, я…» — почав він, але я перебила: «Годі. Світу досить.»
Тієї ночі я пішла від Богдана. Прощатись із Марійкою було боляче — вона не заслуговувала такого. Але я мусила відпустити. Під дощем у таксі я надіслала Романові: «Їду. Пробач. Дай пояснити.»
Коли таксі зупинилось біля його будинку, я побачила Романа. Він стояв під дощем, мокрий до нитки, з букетом білих лілій — моїх улюблених. Незважаючи на все, він чекав.
І тоді я зрозуміла: Роман — мій справжній дім.
Raised by My Grandmother: Grateful for Her Support, But Her Love Always Came With Strings Attached
I was brought up by my grandmother. Of course, Im grateful to her, but her love was never entirely selfless....
I Used to Tell My Husband Off for Living in ‘My’ Flat—One Weekend, He Packed His Bags and Left
Id been needling my other half, going on and on about him living in *my* flat. So, one weekend, he...
Everyone Thought the Young Woman Looked After the Neighbour’s Grandmother Just to Inherit Her Estate—But They Were All Wrong
Everyone believed the young woman was looking after the neighbours grandmother simply to gain an inheritance, but they were all...
Twenty Years On, I See My Younger Self in the Boy: A Tale of Lost Love, Broken Trust on the Eve of a Wedding, and the Shocking Reunion Between Arthur, Martha, and the Son He Never Knew
Twenty years on, I look at the boy and recognise my own young self mirrored in him. On the eve...
How My Mother-in-Law Ended Up Homeless – The Story of Family Drama, Sibling Favouritism, and the Battle Over Who Deserves a Home
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I am quite certain that it was never our duty to support...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? My Mother-in-Law’s Relentless Suspicion, Family Drama, and the Test That Changed Everything”
That’s not your daughter, are you completely blind? Id been seeing my future husband for less than a year when...
You’re Robbing My Son Blind—He Can’t Even Afford a Light Bulb! On Sunday morning, I was curled up on the sofa with a blanket while my husband drove over to his mother’s to “change some light bulbs.” But of course, the real reason for summoning her darling boy was something else entirely: “Son, have you forgotten it’s Igor’s birthday today?” My husband’s the generous type—his salary barely lasts a week. Thankfully, he still gives me cash for the bills and groceries, but the rest? He blows it all on new video games and whatever gadgets go with them. I don’t mind; better my man enjoys his hobbies than squanders his time (and money) in pubs or nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for any man. I’m not telling you this for sympathy, just so you understand why my husband always has empty pockets. I have no such problem—even manage to save. I often lend him money in emergencies, but when it’s for his mum, niece, or sister, I always say no. Naturally, I remembered Igor’s birthday. Last week, I bought his present myself. Before my husband set off, I handed it over and settled down to watch a film. I didn’t go—the mutual animosity between me and my in-laws made sure of that. They think I don’t love him, accuse me of being mean because I refuse to fund their expenses or mind my sister-in-law’s kids. Once, I watched them for an hour, but they picked them up half a day late, making me miss work—when I dared complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, any requests to babysit were met with a firm “no.” Didn’t bother me if my husband watched the kids—he enjoys their company. Not long after my husband left, he returned—with the whole family in tow, nieces and all. His mum barged in, coat still on, and declared: “We’ve decided that, for Igor’s birthday, he’ll get the tablet he wanted—two grand it cost. You owe me a thousand pounds for your share. Pay up.” I might have bought the lad a tablet—but nothing that expensive. Obviously, I refused to hand over any cash. That’s when my husband started guilt-tripping me for being stingy. I turned on the laptop and called Igor over. In five minutes, we picked and ordered a gadget he really wanted—job done. Thrilled, Igor dashed off to his mum, who’d been sulking in the hallway. My sister-in-law always had sticky fingers—nothing in our house was safe. My mother-in-law, meanwhile, ignored my thoughtful gesture and exploded with indignation: “No one asked for your help. You were meant to give money! You’re with my son, and he’s always skint, can’t even buy a lightbulb. Hand me a thousand pounds now—you know full well that money belongs to my boy!” She reached for my handbag on the nightstand. I glared at my husband and hissed, “You’ve got three minutes to get them out of here.” In less than three minutes, he’d grabbed his mother and chucked her and the lot of them out the door. So, yes, I’d rather my husband waste his wages on games than have his mother snatch every penny. At least he spends it on things that make him happy, not on those freeloaders. Sometimes, I genuinely think I’d have been better off marrying an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a lightbulb. One Sunday morning, I was curled up under a blanket...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law—Do Whatever You Like!” said the Mother to Her Son Mark was finishing uni and thought it was the perfect time to marry his first love from sixth form, Maddie! Maddie wasn’t just pretty; she was smart and kind, writing her master’s dissertation at the time. The young couple planned to tie the knot as soon as she finished her degree. Mark decided to tell his mum about the wedding, but she wasn’t thrilled. His mother insisted he either marry Amanda from next door—or no one at all. Then she asked what mattered more: his career or love? Mark’s mum dreamed of her son becoming a true success story. Amanda was from a well-off family and had fancied Mark for ages, but he only had eyes for Maddie, whose family background wasn’t ideal. Maddie’s mum had a bad reputation… What would the neighbours say? “I don’t need any other daughter-in-law. Do as you wish!” his mum told him. Mark tried for ages to change his mum’s mind, but she wouldn’t budge. Finally, she said she’d disown him if he married Maddie. Mark lost his nerve. He kept seeing Maddie for six more months, but their relationship slowly fizzled out. Eventually, he married Amanda. She truly loved him, but there was no big wedding—Mark didn’t want Maddie to see any wedding photos. With Amanda’s wealthy background, he moved into her parents’ massive house, and they even helped his career. But true happiness never came. Mark didn’t want kids. When Amanda realised she couldn’t change his mind, she filed for divorce herself. By then, Mark was forty and Amanda thirty-eight. Amanda remarried, had a child and finally found real happiness. Mark always dreamed of marrying Maddie, tried to find her, but she seemed to have vanished. Then he learned Maddie was gone—after their break-up she’d married the first man she met, who turned out to be violent. He beat her to death. After that, Mark ended up living alone in his parents’ old flat, drinking himself to death, staring at Maddie’s photo and never forgiving his mother.
I wont accept anyone else as my daughter-in-law, do as you wish! declared his mother. Matthew was finishing university and...