Connect with us

З життя

Повертаюсь з роботи, а двері замкнені зсередини.

Published

on

На роботі був важкий день, але ось, нарешті, я вдома. Підходжу до дверей — вони замкнені зсередини.

Стукаю. Мені відчиняє жінка, на ній мій фартух, а в руках мій кухольнік. Ошелешено стою на порозі. Але ось що дивно — вона, нітрохи не смутившись, запрошує мене увійти та каже, що чоловік прийде і все пояснить.

У квартирі повний безлад. Чемодани, пакети з одягом, розібрані меблі вздовж стін. У вітальні діти граються іграшками мого сина.

На кухні я питаю жінку: “Хто ти і що ви тут робите?” Вона знову лише говорить про мого чоловіка, який щось мені розповість.

Якимось дивом вдалося стриматися, але я все ще не розуміла, що відбувається. Вона точно не з родини, я всіх їх знаю в обличчя. Це не колишня дружина — у нас з чоловіком перший шлюб. Подруга? Знайома? Сказала б одразу — не кидала б тінь на відносини. Коханка? Звісно! Привів її в наш дім, скоро прийде казати, що треба речі збирати. Логічно? Логічно.

Я взяла незнайомку та почала витягати її з квартири. Вона кричить, діти плачуть. Виволочила її в коридор і сказала, що у них 10 хвилин, щоб зникнути. Вона не підкорилася. Сказала, що це мені боком вилізе і чоловік цього не пробачить. Все стало ясно — коханка без сумніву.

Покинути квартиру вона відмовилася. На мене записано право власності, хоча ми купували квартиру в шлюбі. Викликала поліцію, повідомила про пограбування.

До приїзду поліції жінка все ще тримала мій кухольнік. Як я могла знати, що вона з ним робила? Можливо, саме заради нього сюди прийшла.

Поліція прибула разом з чоловіком. Він пояснився, що віддав ключі своїй родичці, не повідомивши мені. Поліцейські посміялися з ситуації, пригрозивши штрафом за хибний виклик.

Після їх відходу дама почала жалітися чоловікові на мене. Казала, що мій стан нестабільний і що мене потрібно лікувати. Я ледве стримувала емоції.

— Хто це така, і що вона тут робить? — я мало не кричала.
— Це Фаїна. У неї складні обставини, поживе деякий час з нами, — сказав чоловік.
— Отже, хто ця Фаїна, до біса? — почала я вже кричати.
— Заспокойся. Вона — вдова Антона, ми служили разом. Антон загинув, а її вигнали з дому. На роботу вона не може влаштуватися, в декреті, пенсію ще не призначено.

Чоловік говорив, а на обличчі Фаїни з’явилася хитра усмішка. Ні краплі вона не була схожою на вдову, яку вигнали з дітьми на вулицю. Слово в слово не вірила.

— Мишко, будеш рагу? Приготувала, — кокетливо сказала вона.

Це вже перевершило всі межі. Я забрала лопатку, вийшла на кухню і вилила рагу в унітаз. Не всім же у моїй квартирі розпоряджатися. Вигнали її, мабуть, через ейфорію.

— Що ти будеш робити? Чим дітей годувати? — розлютилася Фаїна.
— Замовкни, ти гостя! Забудь про дітей, бо вилетиш звідси, як миленька. Зрозуміла?

Чоловік просив не сваритися. Я відмовилася. Ця жінка була непотрібна в моєму домі.

— Це і моя квартира також, не забувай. Треба буде Фаїні та дітям зареєструватися, ти сама це зробиш, чи мені через суд частку свою виділити?

Не вірила своїм вухам. І Фаїна посміхнулася ширше. Я сказала чоловікові, щоб сам за сином у садочок сходив, а сама пішла до подруги для обговорення ситуації.

— Може, вона справді потребує допомоги? — припустила Оля, моя краща подруга, майже сестра.

— Ні. Так себе нужденні не поводять. Просять допомоги. А ця стоїть, як господарка. Тут щось не те. І вона не схожа на жінку, яка втратила чоловіка. Уяви, що ти овдовіла…
— Я ще навіть не заміжня! — перебила мене подруга.
— А уяви, що в тебе чоловік. Овдовіла, тебе вигнали з дітьми на вулицю, але друг чоловіка дав притулок. І ти стоїш, посміхаєшся, а його дружина для тебе порожнє місце. Такого не буває.

— Може, вона така за своєю природою — всім усміхається.
— Ні. Тут є підступ, я його знайду. Давай ноутбук! — наказала я.

Я переглянула друзів мого чоловіка і знайшла трьох Антонів. Одному — 46 років, він не міг служити з моїм чоловіком. Другий — син наших друзів. А ось третій — саме той, і в графі “сімейний стан” є ім’я Фаїна.

— Ось він. Був онлайн місяць тому, — показала я на екран.
— Дивись за родичами, по прізвищу.
— Не вчи мене, скоро знайду.

Ми знайшли Тетяну, ймовірно, сестру того Антона. Я написала їй, висловивши співчуття і запитавши, чому його вдову вигнали.

Тетяна відповіла години через дві. Вона подумала, що я шахрайка. Сказала, що брат живий, і просила її не турбувати. Я знову написала, пояснила все.

Відповідь була така — багато смайлів і порада: “Гнати аферистку-Фаю до чортів бабусі”.

Фая виявилася марнотраткою. Антон, поїхавши у тривале відрядження, залишив гроші матері. Фая намагалася випросити гроші для себе, але їй відмовили. Тоді вона здала свою квартиру на п’ять місяців до повернення чоловіка. Розповіді Антона про мого чоловіка, якому він був чимось зобов’язаний, спали їй на думку.

Ми попросили у Тетяни номер командира Антона і зібралися додому, щоб виселити псевдовдову.

Яке було обличчя в мого чоловіка, коли він почув голос друга, ще й живого.

Свекруха Фаїни приїхала забрати свідйих та онуків. Дала підзатильник і викрила у брехні. Чоловіки винесли її з речами.

Я образилася на чоловіка. Без обговорення зважилася привести в дім цю хитру особу. Я залишила його з дитиною, а сама поїхала з подругою заради розвантаження.

З Тетяною ми продовжили переписку, домовилися про зустріч. Наприкінці вона написала, що брату не пощастило із жінкою. І я згодна з нею.

Чоловік поклявся більше не повторювати такого. І ніхто не зайде до нашої квартири без мого відома.

На пам’ять від Фаїни залишилися джинси — вона встигла розпакувати речі та забула ці штани у нас. Новенькі, з биркою, мій розмір. Я їх залишила собі, як компенсацію за моральну шкоду.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 5 =

Також цікаво:

З життя26 хвилин ago

Наречена без нареченого

Сьогодні був найдивніший день у моєму житті – я був на весіллі, де не було нареченого. Моя сестра Зоряна стояла...

З життя4 години ago

Він пішов — і став ближчим

Ярослав вийшов із хати — і раптом опинився ближче. — Не смій мені читати моралі! — голос Оксані був гострим,...

З життя7 години ago

Жінка, яка була мені матір’ю

Олеся стоїть біля кухонного вікна, жуючи чорствий хліб з маслом і дивлячись на подвір’я сусідки. Ранок похмурий, дощовий — немов...

З життя8 години ago

Вона схилилася біля його столу, обіймаючи свою дитину — її слова вразили його до глибини душі

Місто жило вечірнім диханням — сигнали машин, кроки по бруківці, сміх із кав’ярень, де миготіли гірлянди. Біля столика №6, перед...

З життя10 години ago

Непересічна доброта: вагітна Cleaner допомогла бездомному!

Так от, ранкова метушня біля Хрещатика мала свій ритм: тупіт підборів по бруківці, ревні клаксони вгорі над переходом, далекий скрегіт...

З життя12 години ago

Розлучення, яке змінило моє життя

Оксанович сиділа біля кухонного вікна, обіймаючи чашку з уже холодним чаєм, і спостерігала, як дітлахи гомонять у дворі. Учора вона...

З життя15 години ago

Чоловік із новою обраницею

Оля прискіпливо оглядала свій наряд… Біле плаття, куплене за копійки в поспіху на розпродажі, здавалося якимось занадто простим. Мереживо, яке...

З життя18 години ago

Господарський Чоловік

ГОСПОДАРНИЙ ЧОЛОВІК Відвідуємо тестя в селі за сто кілометрів від міста. У його хаті, де він народився і виріс. З...