Connect with us

З життя

Повертаюсь з роботи, а двері замкнені зсередини.

Published

on

На роботі був важкий день, але ось, нарешті, я вдома. Підходжу до дверей — вони замкнені зсередини.

Стукаю. Мені відчиняє жінка, на ній мій фартух, а в руках мій кухольнік. Ошелешено стою на порозі. Але ось що дивно — вона, нітрохи не смутившись, запрошує мене увійти та каже, що чоловік прийде і все пояснить.

У квартирі повний безлад. Чемодани, пакети з одягом, розібрані меблі вздовж стін. У вітальні діти граються іграшками мого сина.

На кухні я питаю жінку: “Хто ти і що ви тут робите?” Вона знову лише говорить про мого чоловіка, який щось мені розповість.

Якимось дивом вдалося стриматися, але я все ще не розуміла, що відбувається. Вона точно не з родини, я всіх їх знаю в обличчя. Це не колишня дружина — у нас з чоловіком перший шлюб. Подруга? Знайома? Сказала б одразу — не кидала б тінь на відносини. Коханка? Звісно! Привів її в наш дім, скоро прийде казати, що треба речі збирати. Логічно? Логічно.

Я взяла незнайомку та почала витягати її з квартири. Вона кричить, діти плачуть. Виволочила її в коридор і сказала, що у них 10 хвилин, щоб зникнути. Вона не підкорилася. Сказала, що це мені боком вилізе і чоловік цього не пробачить. Все стало ясно — коханка без сумніву.

Покинути квартиру вона відмовилася. На мене записано право власності, хоча ми купували квартиру в шлюбі. Викликала поліцію, повідомила про пограбування.

До приїзду поліції жінка все ще тримала мій кухольнік. Як я могла знати, що вона з ним робила? Можливо, саме заради нього сюди прийшла.

Поліція прибула разом з чоловіком. Він пояснився, що віддав ключі своїй родичці, не повідомивши мені. Поліцейські посміялися з ситуації, пригрозивши штрафом за хибний виклик.

Після їх відходу дама почала жалітися чоловікові на мене. Казала, що мій стан нестабільний і що мене потрібно лікувати. Я ледве стримувала емоції.

— Хто це така, і що вона тут робить? — я мало не кричала.
— Це Фаїна. У неї складні обставини, поживе деякий час з нами, — сказав чоловік.
— Отже, хто ця Фаїна, до біса? — почала я вже кричати.
— Заспокойся. Вона — вдова Антона, ми служили разом. Антон загинув, а її вигнали з дому. На роботу вона не може влаштуватися, в декреті, пенсію ще не призначено.

Чоловік говорив, а на обличчі Фаїни з’явилася хитра усмішка. Ні краплі вона не була схожою на вдову, яку вигнали з дітьми на вулицю. Слово в слово не вірила.

— Мишко, будеш рагу? Приготувала, — кокетливо сказала вона.

Це вже перевершило всі межі. Я забрала лопатку, вийшла на кухню і вилила рагу в унітаз. Не всім же у моїй квартирі розпоряджатися. Вигнали її, мабуть, через ейфорію.

— Що ти будеш робити? Чим дітей годувати? — розлютилася Фаїна.
— Замовкни, ти гостя! Забудь про дітей, бо вилетиш звідси, як миленька. Зрозуміла?

Чоловік просив не сваритися. Я відмовилася. Ця жінка була непотрібна в моєму домі.

— Це і моя квартира також, не забувай. Треба буде Фаїні та дітям зареєструватися, ти сама це зробиш, чи мені через суд частку свою виділити?

Не вірила своїм вухам. І Фаїна посміхнулася ширше. Я сказала чоловікові, щоб сам за сином у садочок сходив, а сама пішла до подруги для обговорення ситуації.

— Може, вона справді потребує допомоги? — припустила Оля, моя краща подруга, майже сестра.

— Ні. Так себе нужденні не поводять. Просять допомоги. А ця стоїть, як господарка. Тут щось не те. І вона не схожа на жінку, яка втратила чоловіка. Уяви, що ти овдовіла…
— Я ще навіть не заміжня! — перебила мене подруга.
— А уяви, що в тебе чоловік. Овдовіла, тебе вигнали з дітьми на вулицю, але друг чоловіка дав притулок. І ти стоїш, посміхаєшся, а його дружина для тебе порожнє місце. Такого не буває.

— Може, вона така за своєю природою — всім усміхається.
— Ні. Тут є підступ, я його знайду. Давай ноутбук! — наказала я.

Я переглянула друзів мого чоловіка і знайшла трьох Антонів. Одному — 46 років, він не міг служити з моїм чоловіком. Другий — син наших друзів. А ось третій — саме той, і в графі “сімейний стан” є ім’я Фаїна.

— Ось він. Був онлайн місяць тому, — показала я на екран.
— Дивись за родичами, по прізвищу.
— Не вчи мене, скоро знайду.

Ми знайшли Тетяну, ймовірно, сестру того Антона. Я написала їй, висловивши співчуття і запитавши, чому його вдову вигнали.

Тетяна відповіла години через дві. Вона подумала, що я шахрайка. Сказала, що брат живий, і просила її не турбувати. Я знову написала, пояснила все.

Відповідь була така — багато смайлів і порада: “Гнати аферистку-Фаю до чортів бабусі”.

Фая виявилася марнотраткою. Антон, поїхавши у тривале відрядження, залишив гроші матері. Фая намагалася випросити гроші для себе, але їй відмовили. Тоді вона здала свою квартиру на п’ять місяців до повернення чоловіка. Розповіді Антона про мого чоловіка, якому він був чимось зобов’язаний, спали їй на думку.

Ми попросили у Тетяни номер командира Антона і зібралися додому, щоб виселити псевдовдову.

Яке було обличчя в мого чоловіка, коли він почув голос друга, ще й живого.

Свекруха Фаїни приїхала забрати свідйих та онуків. Дала підзатильник і викрила у брехні. Чоловіки винесли її з речами.

Я образилася на чоловіка. Без обговорення зважилася привести в дім цю хитру особу. Я залишила його з дитиною, а сама поїхала з подругою заради розвантаження.

З Тетяною ми продовжили переписку, домовилися про зустріч. Наприкінці вона написала, що брату не пощастило із жінкою. І я згодна з нею.

Чоловік поклявся більше не повторювати такого. І ніхто не зайде до нашої квартири без мого відома.

На пам’ять від Фаїни залишилися джинси — вона встигла розпакувати речі та забула ці штани у нас. Новенькі, з биркою, мій розмір. Я їх залишила собі, як компенсацію за моральну шкоду.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять + шістнадцять =

Також цікаво:

З життя29 хвилин ago

Ніби порожньо, але має велике значення

Ніби порожньо, але означає багато Віра їхала у автобусі №73, що пробирався крізь засніжений Чернігів. Вмостилася біля вікна, впіймала поглядом...

З життя36 хвилин ago

Понедельник: Начало пути к себе

**Обретение себя в понедельник** В тот понедельник Света проснулась слишком рано. Не из-за будильника, не из-за шума — просто открыла...

З життя39 хвилин ago

Дочка, таємницю про яку мали зберегти в секреті

Сьогодні я згадала історію, яку ніколи не розповідала нікому. Оксана не відчувала провини за те, що просто народилася. Але тягар...

З життя49 хвилин ago

«Ти вже маєш чотири квартири, а ми з матір’ю куди, на вулицю?»

«Оленко, борони Боже, у тебе ж і так чотири квартири, навіщо тобі ще одна? А ми з матір’ю куди, на...

З життя1 годину ago

Незачинені вікна

Невідчинені вікна Ганна вперше за довгі місяці почула власний голос. Він пролунав сипло, нерішуче, наче пробився крізь шар пилу, що...

З життя1 годину ago

«Як можна мене не помітити?»

“Як можна не помітити мене?” — сердилася Оксана, дивлячись у дзеркало та підфарбуючи губи. “Нічого, скоро корпоратив, ось там я...

З життя1 годину ago

Залишитися — означає бути

Щодня вранці Віктор виходив із своєї старої хрущовки у спальному районі Луцька рівно о 07:45. Не тому, що йому кудись...

З життя2 години ago

Ну вот и начало, или всё впереди

Ну вот и всё… или, может, только начало Когда я выходила замуж за Дмитрия, даже в мыслях не было, что...