Повторний візит до зоомагазину: несподівана зустріч з доброзичливою продавчинею.

Відвідав зоомагазин у Львові, де ми купляли мишей. Продавчиня – приємна мила блондинка середнього віку.
– Ми у вас тут мишей купляли…
– Я пам’ятаю. Для кішки.
– Точно!
– Що, з’їла?
– Ні, ми не дали. Миші ж цікавіші за кішку. Добрі, веселі. І ручні.
– А кішка що, дика?
– Та ще й яка.
– То що з мишами?
– Ви нам разом з ними наповнювач продали. З чого він зроблений?
– А чому питаєте?
– Розумієте, вони його їдять!
– Так це кукурудзяна крупа. Вона їстівна.
– Ааа! Я думав він синтетичний. Думаю, якщо вони синтетичний наповнювач їдять, може, їм замість води автомобільне масло наливати?
– А ви їх чим годуєте?
– Та всім. Зерном там всяким, крупами. Але вони найбільше люблять ковбасу і варену яловичину.
– Ви що, ковбасою їх годуєте?! (обурено)
– А що, не можна?
– Та ви з глузду з’їхали! Ви ж їм печінку зіпсуєте! Ви самі цю ковбасу пробували?!
– Ні, я ж її мишам купляю! Звичайно пробував.
– Ви хоч знаєте, з чого її роблять?!
– Звісно. З сухожиль і туалетного паперу. Дуже смачно.
– У мене у сестри чоловік знайомого мав на м’ясокомбінаті роботу, таке він страшне розказував, з чого ту ковбасу роблять…
(у кожного є знайомий, у якого є знайомий, якому розказали, що він працював на м’ясокомбінаті, і з чого там ковбасу роблять)
– Значить, ковбасу мишам не можна. А м’ясо?
– Ні в якому разі!
– Ну якийсь ж білок їм потрібен? Рибу?
(тут з’являється й вступає в діалог точна копія продавчині, тільки років на двадцять молодша)
– З глузду з’їхали?! Уся риба заражена глистами!
– Може, яйця?
– Там же суцільний холестерин!
– А сир?
– Ви що, не в курсі, що корів пічкають антибіотиками? Ніякого молочного!
(тут я трохи занервував від переживань)
– Слухайте, ну нічого ж не можна! А самі ви що їсте, якщо нічого не можна?
– Як що? Здорову їжу. Овочі, фрукти. Каші.
– Ви серйозно?
– А що?
– Ви ці овочі-фрукти перевіряли? Там
же нічого натурального не залишилось, одна радіація, пластик і пестициди!
– Та ну вас!
– Ось вам і “ну вас”. Ви раз уже так про здоров’я дбаєте, купіть прилад, він копійки вартує. Побачите, там кожен помідор фонить сильніше Чорнобиля!
– Ой, та досить вам!
(продавчині переглянулися і трохи поблідли)
– А ці ваші каші? Це ж зерно. Ви
в курсі, що Україна на перше місце у світі вийшла за експортом зернових?
– Так! (в голосі звучить гордість за країну)
– І це вас зовсім не насторожує?
– А що такого?
– Самі подумайте! Щоб таких результатів досягти, скільки хімії в ґрунт влили? Та ви таку кашку їсте, що після неї миша в ковбасі – просто цукерочка!
Коли я виходив, вони так і залишились стояти з відкритими ротами, дивлячись одна на одну.
Напевно, тепер з голоду вмруть.
Прийшов додому, налив чаю, зробив бутерброд з ковбасою. Миші обурено заскребли по склу.
– Вам не можна! – чавкаючи повним ротом, повчально сказав я мишам. – Ковбаса шкідлива. Їжте свою кукурудзяну підстилку.
Миші надулися і засопіли. Чорна злобно оскалилась, а рижа скрутилася комком і тихенько заплакала.
– Так і нехай! – сказав я. – Треба б з вас розписку взяти, що не несу відповідальності.
Взяв шматок ковбаси, розламав навпіл, половину кинув мишам, які тут же смачно зачавкали, другу половину кинув кішці, яка сиділа з іншого боку клітки і уважно спостерігала за мишами.
Кішка ковбасу навіть не понюхала.
У присутності мишей у неї псувався апетит.
– Мишей з’їсти не дам! – сказав я строго і категорично.
Кішка презирливо фиркнула, штовхнула лапою ковбасу і, виляючи худим задом, пішла до кімнати.
– Це ти з голоду не загнешся! – крикнув я їй услід, згадавши бабусину приказку, коли ми в дитинстві не хотіли їсти кашу.
Потім відрізав собі особливо небезпечної ковбаси, густо полив її отруйним майонезом і зітхнув, згадавши нещасних продавчинь із зоомагазину.
“Нічого, – подумав я, – не пропадуть. У них там великі запаси екологічно чистого котячого корму. І на крайній випадок – їстівний кукурудзяний наповнювач”.