Connect with us

З життя

Позбудься його негайно!” — сказала вона про мого кота, з яким я прожив десять років

Published

on

“Позбудься його негайно!” — сказала вона про мого кота, з яким я прожив десять років.

Нещодавно ми з моєю дівчиною Соломією вирішили жити разом. До цього зустрічались майже вісім місяців — усе йшло чудово, і я запропонував їй переїхати до мене. У нас мало бути затишне гніздечко на трьох — я, Соломія і мій вірний друг, кіт Цвіркун.

Цвіркун був зі мною десять років. Я взяв його з батьківського дому, коли переїхав до іншого міста. Він став частиною мого життя. Ми пройшли разом і самотність, і успіхи, і навіть невдалі закохання. Цвіркун завжди зустрічав мене біля порога, спав поруч, муркотів у важкі дні. Я не просто любив цього кота — він був моєю родиною.

Спочатку Соломія не виявляла незадоволення. Навпаки, вона навіть іноді гладила Цвіркуна, казала, що він “кумедний”. Я тоді подумав, що нам неймовірно пощастило — ми втрьох заживемо мирно і щасливо. Але радість виявилась недовгою.

Через пару тижнів у Соломії почалися дивні симптоми: постійно тікло з носа, червоніли очі, кашель, головний біль. Я запропонував сходити до лікаря. Вердикт пролунав, як грім серед ясного неба: алергія на котячу шерсть.

— Але як? — здивовано запитав я. — Вона ж і раніше бувала з котами, і з Цвіркуном гралася…

— Пане, алергія — це підступна річ. Її вплив може накопичуватися. Поки ви зустрічалися, у дівчини не було тісного контакту з алергеном. А тепер вона живе з ним. Реакція посилюється і може стати небезпечною, — суворо відповів лікар.

Я був спустошений. Рвався між здоровим глуздом і болем у грудях. Я любив Соломію, але як мені вчинити з Цвіркуном, істотою, яка була поруч, коли більше нікого не було?

По дорозі додому я вже обдумував, щоб тимчасово відвезти кота до батьків. Був готовий пожертвувати частиною себе заради здоров’я Соломії. Але варто нам переступити поріг, як дівчина, навіть не знявши пальта, запитала:

— Ну що, коли ти нарешті позбудешся його?

— Що значить “позбудешся”? — здивовано перепитав я. — Ми тільки приїхали, давай хоча б обговоримо…

— Тут обговорювати нічого, — холодно заявила вона. — Мені стає гірше з кожним днем. Хочеш, щоб я задихнулася?

Я завмер. Від її тону, від різких слів. До цього моменту я був готовий йти на компроміс. Але слово “позбутися” — ніби ножем по серцю. Вона не бачила в моєму друзі живе створіння, до якого я прив’язаний усією душею. Для неї він був сміттям, непотрібною річчю, джерелом дискомфорту.

— Якщо хтось і має збирати речі, то це ти, — тихо сказав я. — Цвіркун залишається. І крапка.

Соломія мовчки постояла кілька секунд, а потім, не промовивши ні слова, розвернулася і почала збирати речі. Вже за пару годин від її присутності не лишилося і сліду.

Спочатку я відчував порожнечу, але потім прийшло дивне полегшення. Я зрозумів, що людина, яка вимагає знищити частину твого життя, не може по-справжньому любити. Так, я міг би вчинити інакше — знайти компроміс, умовити залишитися. Але навіщо? Щоб потім ходити навшпиньки і боятися її чергової “алергії”?

Я не шкодую. Іноді тварини виявляються вірнішими за людей. Цвіркун лежав поруч, коли я в ту ніч налив собі міцної кави і просто дивився у вікно. Він муркотів, ніби промовляв: “Я з тобою. Усе буде добре”.

І справді — буде. Життя не закінчується на одному коханні. Але якщо людина вимагає від тебе викреслити з життя того, хто був із тобою у важку хвилину — це не любов. Це егоїзм.

Зараз я знову живу удвох із Цвіркуном. Можливо, колись з’явиться людина, яка зрозуміє: моя родина — це не тільки я. Це і мій старий, мудрий, пухнастий друг.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × один =

Також цікаво:

З життя37 хвилин ago

The Neighbour Has Decided She Can Ask for Anything! Now All That’s Left Is for Her to Move In with Me.

Dear Diary, Its been a trying few weeks, and I feel the need to get my thoughts down on paper....

З життя1 годину ago

Standing Your Ground: The Right to Queue

03April I rose before the alarm on my old mobile, though I never needed it. Still, habit kept me setting...

З життя3 години ago

Standing Your Ground: The Right to Queue

03April I rose before the alarm on my old mobile, though I never needed it. Still, habit kept me setting...

З життя4 години ago

The Step-Son: A Tale of Unexpected Bonds

14March2025 Today I finally put the whole mess of my childhood onto paper, hoping the act of writing will finally...

З життя5 години ago

A Nephew is Closer to His Uncle Than a Son

Take him away forever! Harriet snapped, her voice sharp. What about the formalities? James retorted in the same tone. Had...

З життя6 години ago

A Nephew is Closer to His Uncle Than a Son

Take him away forever! Harriet snapped, her voice sharp. What about the formalities? James retorted in the same tone. Had...

З життя7 години ago

The Time I Was Pregnant Again and a Girl With a Baby Knocked on My Door

The first time I found myself pregnant, I never imagined a stranger would appear on my doorstep. Yet when I...

З життя7 години ago

He Built a Shed Over a Week and Snacked on Leftovers; I Deducted It from His Pay, and He Started to Get Upset

I needed a garden shed on my plot, but I wasnt keen on hiring a big construction firm. I figured...