Позбутися зайвого у домі

Винести з дому непотрібне.

— Мамо, ось і ми з Настею приїхали, — весело сказав Олексій та поставив у коридор дві великі валізи з речами. — Добре, що ти погодилася нас прийняти, а то йти довелося б у готель.

— Звісно, живіть, — привітно відповіла Галина Миколаївна. — Хоч і тіснувато буде в однокімнатній квартирі, але нічого, якось розмістимося.

Олексій, син Галини Миколаївни, з дружиною Настею жили в орендованій квартирі. Проте господар несподівано попросив з’їхати, тому вирішили тимчасово оселитися у матері.

Настя швидко оглянула квартиру й звернулася до свекрухи:

— Ми будемо в кімнаті, а вам доведеться ночувати на кухні. Нас же двоє, а вам там місця вистачить.

— Все гаразд, я й так зібралася спати на кухні. У мене якраз є крісло-ліжко на такі випадки. Отож, влаштовуйтеся в кімнаті й не хвилюйтеся, один тиждень я якось потерплю.

— Ще й зручно виходить. Як прокинетеся, одразу зможете нам сніданок приготувати, — засміялася Настя та пішла розкладати свої речі.

Галина Миколаївна, жінка інтелігентна та спокійна, ніколи не втручалася в особисті справи сина. Хоча Настя їй не зовсім подобалася, про це вона Олексію не казала.

«Якщо мій син щасливий, значить, все гаразд. Він дорослий, не дурний хлопець, сам розбереться, яка дружина йому потрібна».

Спочатку Галина Миколаївна не переймалася приїздом сина та невістки. Була певна, що це ненадовго — ну яка радість молодим жити в однокімнатній квартирі з матір’ю?

Та, як з’ясувалося, жити безплатно — це великий плюс. Настя постійно нарікала, що у них проблеми з грошима і вони поки ніяк не можуть знайти підходящий варіант для переїзду. Вона не забувала скаржитися на тісноту і постійно критикувала звички свекрухи:

— Галино Миколаївно, чому у вас постійно телевізор увімкнений? Навіщо взагалі ці серіали дивитися? Краще фільми на комп’ютері подивіться, тільки навушники не забудьте вдягнути, бо звук мене дратує.

— А мені по телевізору зручніше дивитися, екран більший. Але якщо тобі заважає, я краще піду на кухню, щось приготую.

Галина Миколаївна ніколи не сперечалася з невісткою. Вона сподівалася, що з часом Настя стане мудрішою, і їхнє спілкування налагодиться. Поки ж не збиралася конфліктувати чи висловлювати претензії.

Настя рідко мила за собою посуд, не прибирала, всю готовку звалювала на свекруху. Галина думала, що невістка поки не звикла до цього дому і соромиться щось зробити по-своєму.

Проте одного разу не витримала і м’яко попросила:

— Настю, сходи, будь ласка, до магазину і приготуйте Олексію щось на вечерю. Він казав, що сьогодні затримається.

— А ви знаєте, що я на дієті? — обурилася Настя, не відриваючи погляду від телефона. — І сьогодні я збираюся вечеряти тільки овочевим салатом. А Олексій вже не маленький і сам собі щось приготує. Якщо я не працюю, це не означає, що я тут маю бути замість служниці.

Галина задумливо відкрила холодильник і зітхнула. Продуктів майже не було, і в морозильнику теж. Довелося знову йти в магазин і купувати їжу за свої гроші.

Після вечері вона наважилася поговорити з сином:

— Олексію, мені незручно тобі казати, але чи міг би ти купувати продукти? Тільки на себе й Настю, мені нічого не треба. Сам розумієш, у мене невелика зарплата, важко вас годувати.

— Та без питань. Тільки я всю зарплату віддаю Насті — вона вважає, що дружина має керувати бюджетом. Але ти не хвилюйся, я сьогодні з нею поговорю.

Складно щось приховати, коли живеш троє в однокімнатній квартирі. Галина Миколаївна зібралася лягати спати, розклала своє крісло і почула перешіптування невістки та сина:

— Настю, потрібно дати мамі хоча б п’ять тисяч. Ми й так її тіснимо, ще й їмо за її рахунок. Якось незручно виходить.

— У мене немає грошей! Ти знаєш, скільки я залишила в салоні краси? Фарбування волосся, манікюр, ламінування вій… Від твоєї зарплати практично нічого не залишилося. А з твоєю мамою нічого не станеться — нехай допоможе молодій родині.

Галина почала хвилюватися, що через неї Олексій з Настею можуть посваритися. «Ладно, хай вже буде з цими грішми. Сподіваюся, за тиждень вони з’їдуть, а я вже якось потерплю».

* * *

Час минав, а про переїзд ніхто й не заїкався. Хоч Настя була незадоволена співжиттям зі свекрухою, орендувати нове житло не поспішала.

Звісно, Галині вже стало набридати таке життя: спати на кухні, готувати, прибирати за всіма та терпіти зауваження.

Та несподіванки на цьому не закінчилися. Якось Галина підійшла до свого старого серванта і схопилася за серце — зник її чайний сервіз «Мадонна». Вона заімліла, злякалася, заглянула в сусідні шафки, та сервіз нікуди не з’явився.

«Куди він подівся? Старий сервіз, хто б його знадобився? Напевно, Настя його кудись переставила, більше нікому».

Через годину додому повернулися Олексій з Настею, й Галина одразу запитала:

— Слухайте, ви не брали мій сервіз? Дивина, але не можу його ніде знайти.

Настя зухвало глянула на чоловіка й сказала:

— Так, це я його взяла. На продаж. Навіщо вам ця непотріб? Ви ж самі казали, що не користуєтеся таким посудом. Скажіть дякую, що вдалося його продати за добрі гроші.

— Ви що, продали його? — ахнула Галина. — Я ж його так берегла, він мені від мами дістався! Олексію, чому ти нічого не сказав? Хіба можна так — нишком продавати мої речі?

— Мамо, ну справді, навіщо тобі цей сервіз? Тільки стоїть, місце займає. А ми його продали за шість тисяч, якраз можна продуктів купити.

— Ой, Олексію, що ж ви наробили… — зі сльозами на очах прошепотіла Галина Миколаївна. — Це ж не просто сервіз, це пам’ять про маму! Невже у вас нічого не защемило, коли ви таке замислили?

— Та що ви хвилюєтеся через це барахло? — недоуміло фиркнула Настя. — Весь цей сервант давно пора відправити на звалище. Зараз така меблі з вісімдесятих років виглядають ну дуже убого.

Олексій бачив, що мати розладнана, але вирішив підтримати дружину:

— Точно, мамо, давай я краще тобі білу шафку куплю, сучасну. Тільки не зараз, а потім, коли гроші будуть. А то заходити в квартиру вже соромно.

Галинуу просто збентежило поведінка сина. Сказати б, з Настею все зрозуміло. Але Олексій? Невже він теж вважає ці речі хламом? Соромиться, що у них не якийсь розкішний ремонт? Та, Галина давно не оновлювала меблі, але хіба це головне? Вона самотужки виховувала сина, робила все, щоб він виглядав не гірше за інших і навіть змогла знайти гроші на навчання.

— Коли ви збираєтеся від мене виїхати? — тихо запитала Галина. — Вже не знаю, як мені з вами жити далі, може, ви ще щось із дому винесете. Чесно кажучи, я вже втомилася жити з вами. Ми домовлялися на один тиждень, а пройшов уже місяць.

— Ну от, ви нас уже виганяєте! — закричала Настя. — Ненадовго ж вас вистачило! Та ви переживаєте за свій сервіз більше, ніж за сина! Ви б краще раділи, що ми вам квартиру розчищаємо, а то живете серед старого!

— Та вже, дякую, — почала сердитися Галина. — Я намагалася у всьому вам допомогти — зі весіллям допомогла, пустила вас до себе пожити, годувала і прибирала за вами. А вам мої речі заважають? Ні вже, я сама вирішу, як мені жити в своїй квартирі!

Настя схопила свою куртку, сумку і гримнула на чоловіка:

— Йдемо звідси! Краще поїду до своїх батьків, ніж терпітиму таке ставлення! Олексію, ти що, не бачиш, що Галина Миколаївна не дуже рада нашій допомозі?!

Олексій не знав, що робити. Не очікував, що мати так засмутиться через сервіз і навіть вкаже їм на двері. Але сваритися з Настею він не хотів, тому спробував заспокоїти матір:

— Нічого страшного не сталося, навіщо так сердитися? Куди ми поїдемо прямо зараз? Батьки Насті живуть за містом, туди їхати півтори години.

— Це вже не моя справа, — тремтячим голосом сказала Галина. — Нехай Настя тепер вирішує, де вам жити. Я думала, що ви хоча б трохи мені будете вдячні за допомогу, але бачу, що це почуття вам незнайоме.

Олексій і Настя пішли, а Галина розплакалася. Їй здавалося, що вона дуже жорстоко поводилася з сином, і що тепер їхні стосунки назавжди зіпсовані.

Але, на щастя, Олексій зумів усвідомити свої помилки. Через три дні він прийшов до матері, тримаючи в руках коробку із сервізом.

— Дивись, мамо, я викупив сервіз назад. Я подзвонив покупцю, все пояснив, і вона погодилася повернути. Правда, попросила тисячу зверху, але це вже дрібниці. Взагалі, вибач, будь ласка, що так вийшло. А про Настю… якось потім поговоримо.

Галина Миколаївна була щаслива. І від того, що сервіз повернувся до неї, і від того, що Олексій нарешті її зрозумів.

Вона повернула улюблений сервіз на його законне місце і, споглядаючи його, сказала:

— Ех, молодь! Нічого ви не розумієте в красивих речах!