Приїжджай, прошу тебе… – Ти ж знаєш, я не приїду!

– Оксано, прошу тебе, приїжджай…
– Мамо, ти ж знаєш, я не приїду!
– Оксана, благай тебе, йому зовсім погано…
– Не проси, я не приїду.
“Ненавиджу!” – Оксана зі злістю кинула телефон на диван. Підійшла до холодильника, різко відчинила дверцята і витягнула пляшку горілки. Налила в чарку. Постояла задумана, а потім вилила алкоголь в раковину. Сіла на табурет і заплакала.

Минуло десять років з того часу, як вона не була в батьківському домі.

В випускному класі Оксана закохалася. Однокласниці часто ходили на дискотеку і вечірки в університет, що був недалеко від школи. Якось, піддавшись вмовлянням подруг, вона теж прийшла на дискотеку. Там вона познайомилася з Ним. Він грав у ансамблі і гарно співав. Був сином дипломата. Дівчата ходили за ним табунами. Кожна мріяла про побачення з Ним. Оксана не знала, чому Він вибрав саме її. Вперше вона закохалася. Бігла на зустріч з Ним, забувши про навчання, про обов’язки по дому, почала обманювати батьків, аби лише частіше бачити Його.

Короткий роман з Ним завершився її вагітністю. Її коханий почав уникати зустрічей з нею, а потім узагалі зник. Проте з’явилася його мати, яка запропонувала знайти хорошого гінеколога, аби позбутися дитини. При цьому вона наголосила, що не мріяли про таку розбещену невістку, і взагалі Оксана не пара їхньому синкові.

Оксана довго не наважувалась сказати матері про вагітність. Коли вже не могла приховувати живіт, вона зізналася, що чекає на дитину.

– Шльондра, мерзота! Тебе тільки гулянки цікавлять, а не навчання, – кричав батько. – Який сором! Як я людям в очі дивитися буду? Йди геть! Не хочу тебе бачити і знати!

Мати мовчала і плакала. Вона завжди і в усьому слухала батька. Він був владний, грубий і з роками зміг підкорити її волю. З її думкою він ніколи не рахувався, тому вона давно йому не перечила.

Вислухавши тираду з грубості та образ, Оксана кинула в рюкзак кілька майок, джинси і пішла з дому…

Спочатку вона скиталася по друзях, але ніхто особливо не радів її сусідству. Позичивши гроші у подруги, вона вирушила в інше місто до тітки, про існування якої знала лише з розповідей матері. Через батька, який відгороджував матір від спілкування навіть з рідною сестрою, Оксана про інших родичів нічого не знала.

Приїхавши в незнайоме місто, вона дізналася, що тітка там уже кілька років не живе – вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Куди саме – сусіди не знали. Голодна і не знала, що далі робити, Оксана вирушила назад. Біля вокзалу стояли жінки, пропонуючи свої готові продукти подорожнім. Оксана підійшла до жінки, яка на коробці, застеленій поліетиленовим пакетом, продавала пиріжки. Оксана присіла, щоб непомітно вкрасти, бо дуже хотілося їсти, а грошей не було. Та крадіжка вийшла невдалою, і це помітила продавчиня. Жінка хотіла вдарити її, але, побачивши живіт, здивувалася.

Жадібно поїдаючи пиріжки, Оксана розповіла незнайомій жінці все, що з нею трапилося за останні дні. Жінка жила одна і запропонувала Оксані залишитися в неї.

До пологів Оксана продавала пиріжки на вокзальній площі. Вона постійно думала, що заробить грошей і поїде додому. Вона ще сподівалася на прощення батька і на те, що все владнається…

Але в незнайомому їй місті довелося залишитися на довгих десять років.

Вона народила доньку. Бабусею для дитини стала жінка, яка дала їй притулок. Бабуся займалася дитиною, а Оксана заробляла. Спочатку була прибиральницею в магазині. Потім потрібно було замінити захворілу продавчиню. Вона впоралася, і її перевели в продавці. Зауваживши її старання і відповідальність, її призначили старшою продавчинею. Коли магазин знесли і поруч виріс супермаркет, вона працювала там. Поступово від старшої продавчині, адміністратора і приймальниці товарів вона виросла в кар’єрному зростанні до начальника відділу. Нині Оксана займала посаду завідуючої кількома торговими відділами.

Після народження доньки вона дзвонила своїй матері – хотіла повернутися в рідний дім. Але мати благала її цього не робити. Батько викреслив дочку зі свого життя і не бажав нічого про неї чути.

Після смерті своєї рятівниці, яка заповіла їй свій дім, Оксана дзвонила мамі. Їй була потрібна допомога, бо багато працювала, а донька часто залишалася одна. “Матері було б не погано втекти на деякий час від тирана,” – так розмірковувала Оксана. Але мати знову їй відмовила. Тому зв’язок між ними був перерваний на довгий час. І ось цей дзвінок…

Довгих десять років вона чекала слів: “Прости. Приїжджай” або просто “Вернися, донечко!” Але зараз… Ось так… Навіщо тепер?

Що він хоче почути від неї? “Пробач, таточку, я була не права.”

Образа і ненависть до батька втратили гостроту з роками. Душа боліла від нерозуміння, небажання вислухати її, від того, що довелося страждати і часто наступати на горло своїм бажанням і гордості. Було дуже важко. Часом руки опускалися і не хотілося жити…

Але тепер вона пишалася тим, що в місті її поважали, начальство прислуховувалось і враховувало її думку. Вона облаштувала дім у модному, сучасному стилі. Донька навчається в престижній гімназії. В особистому житті все добре. Оксані запропонував руку і серце її коханий.

“У мене все добре, – думала Оксана. Невже я стала б такою успішною і самостійною, якби батько не вигнав мене?.. Пробачити, попрощатися і забути. Забути для себе. Для себе і свого майбутнього”…

Оксана зателефонувала на роботу, пояснила ситуацію, що склалася, і пішла збирати валізу…