З життя
Пристрастно люблю доньку, онуків і зятя, який став мені як син, але не можу кардинально змінити своє життя.
Щиро люблю як дочку, онуків, так і зятя, який став мені як син, проте не можу так кардинально змінити своє життя.
Ми працювали за кордоном і в результаті отримали простору квартиру з трьома спальнями. Зараз у нас є три окремі кімнати, дві ванні, три балкони, величезна кухня і простора вітальня. Нашому щастю не було меж, оскільки здійснилася наша спільна мрія.
На момент покупки квартири наша дочка ще не була заміжня. Ледве закінчили ремонт, як члени нашої родини вирішили обрати собі найкращі місця. Наш син Богдан обрав собі світлу і велику, але водночас затишну кімнату. Дочка Дарина, в свою чергу, вибрала прекрасну спальню з балконом, а ми з дружиною… не мали вже вибору і облаштувалися в останній вільній кімнаті на розкладному дивані. Ми не брали участі в “битві” за кімнати, адже розуміємо, що діти дорослішають і потребують більше власного простору.
Згодом наша дочка вийшла заміж. Молодята захотіли розкішне гучне весілля. На щастя наречений був забезпеченим, тому весілля було саме таке, як вони хотіли: і розкішна лімузина, і прийом у дорогому ресторані для численних гостей. Вони запланували романтичну весільну подорож до екзотичної країни, а батьки нареченого в день святкування подарували молодятам значну суму грошей на купівлю квартири.
Одразу після весілля молодята привезли речі до нашої квартири. З роками у нас з’явилося двоє чудових онуків, яких з дружиною просто обожнюємо — так утворилася велика і дружна родина.
Дарина і Олександр не поспішали з переїздом. Ми з дружиною дійсно хотіли допомогти їм фінансово у придбанні квартири, але коли заговорили з ними про це, почули те, чого не очікували. Подружжя не планувало купувати квартиру. Вони навіть не шукали жодної, хоча могли собі це дозволити за рахунок своїх фінансів. Дарина сказала нам, що планує успадкувати нашу квартиру, замість того щоб економити гроші на власне житло, вважаючи за потрібне потенційне виселення Богдана з місця проживання, яке належить йому так само, як їй. Вона вважала, що брат уже занадто дорослий, щоб жити з батьками.
На той час Богдан був студентом, тож де б йому ще жити? Крім того, дочка зовсім не розуміла, чому ми не хочемо віддати їм свою квартиру, на яку так довго і важко працювали.
Щиро люблю як дочку, так і зятя, який став мені як син, проте не можу так кардинально змінити своє життя. Дуже важко віддати комусь свою мрію, яку так складно було досягти, долаючи різні перешкоди, навіть для людей, яких так сильно любиш і цінуєш.
After descending the slope toward the water, Michael assessed the cat’s chances of survival.
After descending the slope toward the waters edge, Michael sized up the cats chances of survival. The steady flow of...
Dad, please… don’t come to the school today, okay?
“Father, please… dont come to the school today, all right?” “Why, Emmeline? Dont you want me to see you receive...
Jane Just Got Home from Maternity Ward – And Found a Second Fridge in the Kitchen. ‘This One’s Mine and Mum’s—Don’t Put Your Food Here,’ Said Her Husband.
Emma stepped back into her own home from the maternity wardand there, in the kitchen, stood a second fridge. “That...
On Her Way to the Store, Anna Suddenly Recognized the Mother of Her First True Love in the Elderly Woman Approaching Her—To Her Surprise, the Woman Recognized Her Too and Couldn’t Hold Back Her Tears.
On her way to the shop, Emily suddenly recognised the mother of her first true love in the elderly woman...
After descending the slope leading to the water, Michael assessed the cat’s chances of survival.
After descending the slope leading to the water, Michael assessed the cats chances of survival. The steady flow of the...
‘Excuse me… where am I?’ the woman asked softly, gazing out the car window as if she didn’t understand what was happening.
“Excuse me… where am I?” the woman murmured, staring blankly out the car window as though lost in a daze....
I’m sorry… where am I?” the woman whispered, staring out the car window as if she didn’t understand what was happening.
“Excuse me… where am I?” the woman asked softly, peering out the car window as if the world outside made...
Has He Still Not Called, Mom?” Andrew Asked, Looking at the Woman Seated at the Table with Bare, Vulnerable Eyes.
“Has he still not called, Mum?” asked Andrew, gazing at the woman hunched over the table with bare, pleading eyes....