Connect with us

З життя

Привіт! Я щодо оренди кімнати!

Published

on

– Вітаю! Я з приводу оголошення про кімнату!

На порозі квартири, де мешкала Жанна Ігорівна, стояла справжнісінька “сіра мишка”: вдягнена у потерті джинси, застирану футболку, на ногах у “мишки” красувалися добряче поношені кросівки, а в руках вона тримала сумку теж не найкращу. Світле хвилясте волосся було зібрано у простенький хвіст. На обличчі ні грама косметики. Єдине, чим могла привернути увагу ця “бліда неміч”, – це були її очі. Величезні, сині і ясні…

Уважно придивившись до дівчини, Жанна Ігорівна кивнула: “заходь!”
– Отже, люба моя, електрику не марнувати, воду не тратити, заощаджувати, зрозуміло?! І щоб чистота була! Без гостей! Запитання є?
Дівчина посміхнулася і кивнула: “так, добре!”

– Легка на підйом – подумала Жанна, – Велика рідкість у наш час… Видно, що з села.
З подальшої розмови з’ясувалося, що дівчину звати Єлизавета, і вона дійсно приїхала із села, де у її родини є власна ферма, а сама вона приїхала вчитися на ветеринара.
– Зрозуміло! Свиней лікуватимеш! – підсумувала Жанна Ігорівна.
Єлизавета жодної образи не показала, лише посміхнулася: – І свиней, і корів, і коней, а також котиків, собачок – всіх! Адже тварини теж хворіють.
– Ну так, ну так! Тут людей нікому лікувати, зате свиней – будь ласка! – щиро обурилася жінка.

***
Загалом, квартирантка справляла на Жанну приємне враження: скромна, ненахабна, тиха, слухняна, акуратна, порядок у квартирі наводила, собі їсти готувала, та ще й господиню пригощала.
Особливо Єлизаветі вдавалися млинці: апетитні, тонкі, як цигарковий папір, пористі й рум’яні. Жаннина рука сама тягнулася за таким частуванням! Ці млинці були просто дивом кулінарного мистецтва: вони тут же танули в роті, не встигаючи долетіти до шлунка.
Жанна Ігорівна і Єлизавета, можна сказати, навіть подружилися і іноді проводили вечори за чашкою чаю.

І все, мабуть, у них склалося б добре, якби Єлизавета спокійно закінчила свій університет, живучи на орендованій квартирі у Жанни Ігорівни. Але тут після шестимісячної вахти з Півночі повернувся син жінки – Михайло. Кріпкий молодий чоловік, можна навіть сказати – красень («весь у батька» – зітхала його мати).
Сама Жанна Ігорівна любила називати улюбленого сина на французький манер “Мішель”. Сам молодий чоловік від такого звертання морщився, як від зубного болю, але терпів: «мама ж усе-таки».

Треба сказати, що виховувала вона сина одна, і, мабуть, на цій підставі вважала його своєю власністю.
Мабуть, тому факт, що її Мішель мило розмовляє з квартиранткою на кухні і з апетитом поглинає її млинці, поверг Жанну у шоковий стан. І нехай би тільки млинці! Цей «паршивець» паралельно ще й пожирав очима цю «доярку». Жанна Ігорівна від цього відкриття просто сивіла на місці.
– У мого сина зовсім нема смаку! – жахлива думка пронеслася в голові у власниці сина.

***
З цього моменту Жанна квартирантку свою зненавиділа: і підлоги тепер мила не так, і говорила не так, і навіть млинці тепер здавалися не такими смачними. А найбільше Жанну лякав той закоханий погляд, яким її синочок, її кровинка дивився на цю “бліду поганку”, “селяночку зі стайні”…
– На мене, свою мати, єдину рідну, близьку людину, він ніколи так не дивився! – обурено думала вона, ночами давлячись сльозами в подушку.
– Змію, змію ж на грудях пригріла! – ридала вона в слухавку, ділячись бідою зі своєю близькою подругою – такою ж самотньою в літах дамою, Ірмою Вікторівною.
– Я то думала, що на цю бліду поганку Мішель і не гляне! Тому й у дім пустила! А вона оченята підвела, волосся розпустила та млинцями його причарувала!
Ірма вислухала подругу, поохала, поахала і висловила свою авторитетну думку:
– Ой, дивись, Жанко, як би вона твого сина не причарувала! Цими словами Ірма підлила олії у вогонь ненависті і нерозуміння, доводячи тим самим подругу ледь не до серцевого нападу.

Не скажеш, щоб Жанна вірила в такі речі, як привороти й відвороти… все це вона називала “мракобіссям і дикістю”, просто сама думка про те, що чужа жінка заволоділа увагою сина, зводила жінку з розуму.
Цілими днями вона тепер ламала голову, думаючи, що ж робити і як відлучити сина від цієї “селяночки”. Але, природно, поводитися як хамка і виставляти дівчину за двері вона не збиралася. У всякому разі тоді. Адже тоді вона впаде в очах сина і він ще чого доброго поїде від неї.
– Ні! Треба діяти хитро, треба навпаки, якимось чином виставити цю дівку в непривабливому світлі, щоб син відвернувся від неї.

***
Жанна Ігорівна кілька днів поспіль міркувала про те, як би відвернути сина від квартирантки.
Та ж ходила собі, як нічого не сталося, пекла свої млинці, варила борщі і робила вигляд, що не помічає свердлючий погляд Жанни. Лише одного разу запитала:
– Жанно Ігорівно, Ви випадково не захворіли? Щось Ви якась сумна і бліда… І нічого не їсте…
– Все гаразд! – буркнула собі під ніс Жанна і зникла у своїй кімнаті для обдумування подальшого плану знищення “мерзотниці”. В голові що тільки не проносилося… Була навіть думка отруїти нахабу. Але Жанна одразу перехрестилася: – Прости, Господи! Гріх-то який в голову прийшов.
Поки Жанна Ігорівна думала, Михайло одного разу прийшов додому з каблучкою і з квітами і зробив Єлизаветі пропозицію! Від такого Жанна Ігорівна зовсім втратила контроль над собою і, що називається, “зійшла з котушок”.

– Навіть матері не посоромився, паршивець! – знову обурено плакала вона усю ніч в подушку – Він мене ні за що не ставить! Він любить тільки цю дівку!
Жанна зло витерла сльози і підійшла до вікна… повернулася, і раптом, погляд її впав на прикроватний столик. Там лежали її сережки зі смарагдами. Сережки старозавітні, ціни немалої. У спадок їй дісталися від матері, а тій від її матері… Вона згадала з яким захопленням Єлизавета завжди дивилася на сережки та захоплювалася їхньою красою.
– Ну я тобі покажу! – злобно прошипіла Жанна, рішуче схопивши сережки, завернула їх у носовий платочок і сунула їх у свою сумочку.
Правду кажучи, вона тоді взагалі погано розуміла, що робить і як буде діяти далі.

***
Зранку Жанна прокинулася в доброму настрої, сьогодні вона мала намір викинути цю селяночку з дому. Назавжди.
Вона вийшла на сніданок, притісно усміхаючись… і намазуючи собі на хліб вершкове масло, звернулася до сина: – Мішель, ти випадково не брав мої сережки зі смарагдами, щось ніяк не знайду…
– Мамо, та навіщо вони мені? Хіба я дівиця-красуня, чи що?– здивовано запитав Михайло.
Тоді Жанна Ігорівна з ухмилкою повернулася до Єлизавети: – А ти не бачила моїх сережок?
Єлизавета густо почервоніла, одна лише думка про те, що її можуть звинуватити у крадіжці, змушувала її втрачатися, ховати очі і плакати.
– Я нічого не брала! – тихо сказала Єлизавета, захлинаючись сльозами.
– Ну, що я казала?! Це вона! Присвоїла мої сережки і відправила їх своїм бідним родичам у село…

– Але мої родичі зовсім не бідні – заперечила дівчина – І ми ніколи не брали чуже! Навіщо ви так?
– Це ти чому так?-негайно поверни мені мої сережки і забирайся звідси.
– У мене нічого вашого немає…Можете навіть поліцію викликати!
– Та що з того їх викликати, вони давно вже у твоїх родичів!
Жанна вже остаточно втратила контроль над собою і скотилася, як у безодню, все нижче і нижче, не в силах зупинити потік образливих слів на адресу дівчини.
– Мамо, ти що таке кажеш? Ліза не могла такого зробити! Ти, мабуть, просто забула і сама кудись поклала.
Усі троє ретельно шукали квартиру, поки Михайло випадково не зачепив мамину сумку і звідти не випали сережки.

Чоловік так і застиг з знахідкою в руках.
– Як ти могла, мамо? – лише це й міг сказати, дивлячись на матір очима, повними розчарування.
– Я просто помилилася, сину, розумієш, я забула! – намагалася хитрувати Жанна Ігорівна.
– Мамо, я все бачив! Ти була огидна! Ми з Лізою йдемо на орендовану квартиру – заявив Михайло.
– Почекай, ти ще горя з цією дівкою нахлебаєшся! – кричала Жанна Ігорівна крізь сльози.
Михайло мовчки вийшов з кімнати, взяв Єлизавету за руку і вивів її з дому Жанни Ігорівни.
Вони орендували квартиру, одружилися і були цілком щасливі вдвох. А одного разу Михайлові зателефонувала Ірма Вікторівна.

– Мішо, твоя мама в лікарні! У неї інфаркт. Вона плаче, хоче тебе побачити…
Єлизавета, дізнавшись про те, що свекрусі погано, одразу почала збиратися, приготувала їй парові котлетки, зварила курячий бульйончик з варениками, по дорозі купила фруктів…
Міша до матері не пішов, пославшись на зайнятість.
***
Коли Єлизавета з’явилася на порозі її палати, Жанна Ігорівна заплакала. Вона так сподівалася, що прийде син, а прийшла ця ненависна дівка, яка зруйнувала її життя, забрала найдорожче.
– Ну, чого Ви захворіли, мамо? Ось, поїжте, це от бульйончик, пиріжки… – говорила Єлизавета. – Хочете, я Вас з ложечки погодую, поки гаряче.
– А Мішель хіба не прийшов? – тихо, з розчаруванням запитала Жанна.
– Та Міша дуже зайнятий на роботі…

Жанна Ігорівна розуміюче кивнула головою та заплакала…
– Пробач мене, Лізочко, я так перед тобою винна…Поверніться додому, мені дуже погано без вас…
– Ну про що ви говорите, мамо, ні в чому ви не винні, просто помилилися, забули і засмутилися! Все буде добре.
Коли Ліза пішла, сусідка по палаті сказала Жанні Ігорівні: – Хороша в тебе донька! Гарна, добра, уважна!
Жанна усміхнулася: – Так, хороша!
Коли Жанна Ігорівна одужала, з лікарні її забирали Михайло з Єлизаветою разом. Вони так і жили втрьох у квартирі Жанни Ігорівни, поки Ліза не закінчила навчання. А потім вони всі разом поїхали на ферму, до батьків Лізи. Дім там величезний, місця багато… та й додаткові робочі руки не завадять.
Жанні Ігорівні настільки сподобалося на фермі, що вона тепер про місто і чути нічого не хоче. Тим більше, що у молодих народився хлопчик, Сашко, в якому всі душі не чають. Поки батьки Лізи фермою займаються, Ліза тварин лікує, а Михайло керує фермерським магазином, Жанна Ігорівна всією увагою присвячує маленькому Сашкові.

Тепер не раз від неї можна почути:
– Мені таку квартирантку тоді Бог сам послав!
Отже, як буває!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять + три =

Також цікаво:

З життя15 хвилин ago

A cat’s heart beat dull in its chest, thoughts scattering, its soul aching—what could have driven the lady to hand it to strangers, why did she abandon it?

**Diary 26June2026** When I moved into my modest onebed flat on a quiet backstreet in Manchester, the only thing I...

З життя1 годину ago

Max concealed a regret that he rushed the divorce. Clever men make mistresses a holiday, but he turned hers into a wife.

The buoyant mood that had lifted me as I pulled into the driveway vanished the moment I slipped the car...

З життя2 години ago

— Circumstances don’t just happen; people create them. You set up the situation that let you dump a living creature on the street, and now you want to change it only when it suits you.

Oliver walked home from the works on a bleak winter night, the sky a dull shroud of dullness. As he...

З життя3 години ago

— No one drove them away, — both parties replied, — yet they simply didn’t want to stay! Let them come! We’ll be delighted.

Sit down! Were not home! Peter said calmly. Someones ringing! Milly froze, pulling herself up from the sofa. Let them,...

З життя4 години ago

— I couldn’t throw him away, Mum, — whispered Mike. — You understand? I couldn’t.

Michael is fourteen, and the whole world seems to be against him. More precisely, nobody wants to understand him. Here...

З життя5 години ago

Whoa, Dad, They’re Welcoming You—Why Did You Need That Health Spa When Home Is Already an All‑Inclusive?

When David handed Ethel the keys to his flat, she felt the moment was sealed: the lock was finally hers....

ES6 години ago

Se limitó a contemplar la fotografía de su madre dentro del medallón mientras el olor a pan recién horneado llenaba el pequeño local.

La hija de Lucía se llamaba Alba Romero. No abrazó a Sebastián ni hizo preguntas sobre la finca. Se limitó...

ES6 години ago

Eva conocía la cicatriz bajo la oreja de Adrián, el peso que tuvo al nacer y el nombre que había pensado darle antes de que se lo arrebataran.

Preparar otra taza de té fue fácil. Lo difícil empezó a la mañana siguiente. Eva conocía la cicatriz bajo la...