Радість материнства

Щастя бути матірю

Ранок у селі, що розкинулося над річкою, був теплим і тихим. Десь далеко мукали корови, а від рідких дворів чувся сонний гавкіт собак. Над лісом, за водою, громадилися важкі хмари.

Олена любила прокидатися зі сходом сонця. Хоча господарства в неї не було лише кілька курей та ласий пес Бурко. Жила сама у хаті, що залишилася їй від матері. Мати пішла з цього світу десять років тому.

Стримана жінка років тридцяти стояла біля криниці, з напругою піднімаючи повне відро. Взявши тягар у обидві руки, попрямувала до хати стежкою, що вється між яблунями.

Нещастя та тривоги

Олена була заміжньою за Тарасом лише півроку. Високий, міцний чоловік працював лісником у цих краях. Браконьєри з міста, що приїжджали на розкішних джипах, його боялися. Та одного разу Тарас не повернувся з лісу. Знайшли його вбитим. Слідство тяглося довго, але так нікого і не знайшли.

З тих пір Олена жила сама. До неї сваталися навіть із сусіднього села, але вона не хотіла виходити заміж без кохання. Хоча їй подобався Василь місцевий механік, схожий на Тараса. Такий самий могутній, спокійний, з теплим поглядом.

«Шкода, що не встигла народити від Тараса дитину, думала вона. Його частка жила б поруч. Не була б я тепер сама»

Син фермера

У селі жив Петрик зухвалий, непристойний, завжди пяний. Він чатував на Олену біля її хати, коли вона поверталася з роботи. Якось навіть спробував її обійняти, але вона відштовхнула його, схопила лопату біля дверей і пригрозила:

Як підійдеш розібю тобі голову!

Петрик відступив. Жив він із батьком-фермером, який мав гроші, але жорстокий був, як кат. Люди шепотіли, що він і дружину свою до могили загнав. Петрик був у батька вродич такий самий злий, але працювати не хотів.

Одного разу він жорстоко побив місцевого хлопця, який заступився за дівчину. Той ледь вижив. Приїхав міліціонер, «оформив» штраф, і все замовкло. Хто хотів мати справу з багатим фермером?

А потім одного разу село прокинулося від пожежі. Горів великий будинок фермера та стайні, хоть худобу хтось вивів. Слідство нічого не знайшло вирішили, що зайнялося від проводки. Фермер згорів, а Петрика тієї ночі вдома не було.

Пройшов час, і Олені донесли, що Петрик подався в місто.

Дякувати Богові, зітхнула вона.

Несподіваний гість

Вранці, повертаючись із криниці, Олена побачила, що двері в хату відчинені.

Мабуть, не зачинила, подумала вона, але раптом відчула запах тютюну й горілки.

У кутку ліжка лежав чоловік. Вона відступила, але впізнала Петрика.

Виходь звідси! крикнула вона.

Він відкрив очі:

А ти що, цілу ніч десь гуляла?

В ту ж мить Олена почула тоненький голос:

Тітонько, пити хочеться

За завісою на ліжку сидів маленький хлопчик.

Хто це? запитала вона.

Мій син, Андрійко, буркнув Петрик.

Хлопчик був худий, брудний, немов безпритульний.

Годі вам тут жити? спитав Петрик.

Ні! відрізала Олена, але Андрійко потягнув її за руку:

Тітонько, не проганяй нас

Серце Олени розтануло. Вона дозволила їм залишитися лише через хлопчика.

Петрик зник. Андрійко залишився

Пройшло кілька днів. Андрійко був тихим, послужним хлопчиком. Він любив гратися з Бурком, сміявся, коли пес лизав йому обличчя.

Петрик зявлявся рідко, ніби тінь. Одного разу Олена повернулася додому двері були розбиті, речі розкидані, гроші та зимове пальто зникли.

Це батько вкрав? спитав Андрійко, дивлячись на неї серйозно. Він більше не повернеться. Тепер я твій?

Так, синку, тепер ти мій.

Назавжди?

Назавжди.

Її син

Олена оформила опікунство. Андрійко став її сином. Вона купувала йому книжки, одяг, вчила його. Будинок наповнився сміхом.

А потім одного дня до хати зайшов Василь.

Олено, сказав він, годі нам мовчати. Я бачу, що ти мене любиш. Давай жити разом. Виховуймо Андрійка.

Вона посміхнулася: Довго ж ти збирався, Василю.

Андрійко кинувся до нього на шию. Незабаром було весілля.

Через рік у них народився ще один син.

А Петрик зник ніби його ніколи не було.