Раптове гальмування і незнайомець на шляху: незвичайна подорож серйозного чоловіка

Авто різко загальмувало і зупинилося. Олексій був серйозним молодим чоловіком, тому незвичне бажання підвезти незнайому дівчину, яка стояла на узбіччі, було зовсім не характерним для нього.

Дачне селище, де у Олексія з матір’ю був затишний і теплий будинок, знаходилося в 15 кілометрах від міста. Жити там влітку було суцільне задоволення, і Олексій завжди виїжджав на роботу близько 7 ранку, тому що в цей час дорога була майже порожня, а ліс навколо навіював приємні думки і спогади.

Дівчина підбігла до машини і, усміхаючись, заглянула у відкрите вікно.
— Добрий день, — весело майже наспівала вона, — до міста не підвезете?
— А ви не боїтеся в незнайомого чоловіка в машину сідати посеред лісу, — невільно усміхнувшись, запитав Олексій.
— Так, а що ж вас боятися, — відповіла дівчина, — у вас же машина дорога, і погляд добрий. Навіщо вам з такою машиною, та дурницями займатися.

Олексій розсміявся. Такої наївності та простоти він не зустрічав давно, чесно кажучи, думав, що вона вже і не існує. Виросла дівчина в селі, Леся була відкрита і довірлива. Коли Олексій, через три тижні після їх знайомства, зробив їй пропозицію, вона без вагань погодилася. Занадто солідним і вродливим здавався їй цей молодий чоловік.
«Ну, як тітка Надя тоді й передбачила, так і вийшло», — тихенько думала Леся, міцно тримаючи Олексія за руку і з тривогою дивлячись на його маму, для якої новина про їхнє весілля була наче легкий землетрус.

Після весілля Леся і Олексій переїхали в міську квартиру Олексія. На дачі жити було трохи незручно. Та й мама Олексія особливої любові до невістки не мала.
— Дивуюсь тобі, синку, — часто говорила Вікторія Павлівна Олексію, коли той приїжджав відвідати її, — невже ця сільська красуня була єдиним гідним варіантом з усього твого кола? — сумно зітхала вона і хитала головою з елегантно вкладеним волоссям.

Олексій усміхався, але з матір’ю не сперечався. Йому не хотілося пояснювати, як спокійно і ситно йому було в його маленькій та затишній сім’ї. Мама Олексія була дамою холодною і стриманою. Тому для Ігоря відкрита і ласкава Леся була чимось на кшталт мами та дружини в одному обличчі.

Минуло кілька років. У Лесі та Олексія народилася чарівна дівчинка Маша. Леся в ній душі не чаяла, і бабуся поступово почала відтаювати. Вона бачила, як Леся любить і пестить її сина, як строго і мудро виховує дочку. Вікторія Павлівна, хоч і була жінкою жорсткою і навіть трохи цинічною, але визнавати свої помилки вміла.

Тому, Олексій зовсім не здивувався, коли в один прекрасний день вона змінила гнів на милість і запросила Лесю з онукою пожити на дачі кілька днів.
— Леш, я її боюся, — бурчала Леся, намагаючись знайти будь-яку причину не їхати до свекрухи.
— Ну не з’їсть вона тебе, — сміявся Олексій і ніжно цілував дружину в шию.
— З’їсть, з’їсть, — стогнала Леся, — і Машку заїсть. А ти потім стогнатимеш і плакатимеш, а запізно буде, — запевняла Леся і навіть пустила для порядку сльозу.

Але нічого не допомагало. Олексій забрав у дружини кошик з їжею, посадив жваву, блакитнооку Маню, підсадив на переднє сидіння впираючуся дружину, і все сімейство, сперечаючись і голосно обговорюючи, рушило в дорогу. Вікторія Павлівна гостям була щиро рада. Вона усміхнулася Лесі, і молода жінка зрозуміла, що війна закінчена.

З цього моменту і почалася їхня дивовижна дружба. З кожним днем відносини між свекрухою і невісткою ставали дедалі ближчими і довірливішими. Леся вийшла на роботу, а Маня часто залишалася у Вікторії Павлівни, яка читала їй книжки, навчала грі на фортепіано і займалася з нею англійською мовою. Справа в тому, що Вікторія Павлівна була перекладачкою-синхроністкою, і допитлива дівчинка з радістю слухала її кумедні історії про закордонні поїздки та зустрічі з цікавими людьми.
Минуло ще кілька років. Одного разу Леся з Маню привезли до Вікторії Павлівни без попередження. Леся схудла і була якоюсь напруженою і мовчазною.

— Лесь, що сталося, — співчутливо запитала Вікторія Павлівна, — часом не захворіла ти.
Але Леся зітхнула, сіла на стілець і гірко розплакалася.
— Леша вже півроку, як з нами не живе, — раптом крізь сльози, насилу промовила Леся. — Раніше він просто часом додому не приходив. Казав, що працює багато. А потім зовсім на кілька днів пропадати почав. Приходить, переодягнеться, Машку поцілує, мене відштовхне і знову йде. Спочатку думала, у нього проблеми на роботі.

Грошей вже ми майже рік, як не бачимо. Але це нічого. Я ж медсестра, заробляю непогано. Нам вистачає. А потім якось у двері подзвонили, відчиняю, а там дама стоїть. Красива така, доглянута. В капелюсі. Сумочка у неї дорога. Я такі тільки по телевізору бачила, — Леся трохи заспокоїлася, перевела дух і продовжила, —
Ти, — каже, — жебрачка, і Леші не пара. Він тепер зі мною житиме, а ти з квартири виметайся, та доньку свою дурнувату забери. Нам з Лешою і без твоєї дівчини буде, чим зайнятись.

— Я не дурна і дуже навіть вихована, — раптом повідомила дорослим Маша і образливо відвернулася. Вікторія Павлівна і Леся не почули, як вона тихенько пробралася на кухню і вже кілька хвилин слухала розмови дорослих.
— Звісно, не дурна, підтвердила Вікторія Павлівна і випрямила спину. Ти у мене дівчинка розумна і вихована. Тому жити ми з тобою будемо разом і маму з собою заберемо.

Леся витерла сльозу і здивовано подивилася на Вікторію Павлівну. Але залізна леді вже прийняла рішення. І коли її син повідомив матері, що він розлучається, і сподівається, що мати у найближчий час переоформить заповіт на будинок, вона сприйняла це спокійно і з гідністю. Заповіт вже дійсно був переоформлений. Просто Вікторія Павлівна забула сказати синові, що тепер власниками будинку стали його колишня дружина і блакитноока Маня, яка в цей момент так щиро та безтурботно тріпала, як завжди, красиво укладене, улюблене бабусине волосся.