СЕРДЦЕ ЗАЧЕКАЄ НОВЕ ЖИТТЯ

СЕРЦЕ ЗНОВУ Б’ЄТЬСЯ

Оксана народила свою Марійку невідомо від кого. Як то кажуть, “послизнулась” до шлюбу.

Так, за Оксаною активно залицявся один парубок. До шлюбу, правда, не запрошував. Зате був вражаючий гарний і ввічливий.

Оксана брала того парубка під руку і з гордо піднятою головою вела його повз бабусь-“соняшників”, що сиділи біля під’їзду. Ці пенсіонерки завжди (наче соняшники за сонцем) повертали голови вслід усім, хто проходив повз.

Парубок ніде не працював. Вважав за краще літати по життю, як метелик. Оксана його годувала, поїла, спати клала поруч. Готова була стелитися кольоровим килимом на його шляху.

Але одного дня залицяльник заявив, що йому неймовірно нудно з Оксаною, що вона недостатньо цінить його, як жінка. І взагалі, могла б його хоча б раз на море відвезти, якщо дійсно кохає…

Оксана проплакала цілий тиждень. Потім порвала фото того “недолюбленого” і спалила. Місяць дівчина страждала сама. А потім зустріла Богдана.

…Якось вранці Оксана спішила на роботу. Нервувала на зупинці, чекаючи автобуса. Раптом біля неї зупинилось таксі. Водій відчинив двері й запропонував підвезти. Оксана, не роздумуючи, сіла.

По дорозі водій заговорив. Оксана відразу оцінила чоловіка: середніх років, охайний, голений, стрижений, випрасуваний. Ще й вразила його гостинність — у всьому відчувалася турботлива жіноча рука. Оксана подумала, що то, мабуть, мамина рука.

Богдан (так він представився) був протилежністю попереднього. Оксана без вагань залишила йому свій номер. Їй захотілося продовжити знайомство. Це був єдиний раз, коли вона проїхалась таксі безкоштовно.

…Вони почали зустрічатися. Богдан засипав Оксану квітами, дарував подарунки, ніжно любив.

Якось навесні вони гуляли лісом. На душі було легко й радісно. Оксана почала збирати проліски. Богдан, побачивши її захоплення, теж приєднався. “Урожай” зібрали. Оксана сіла в авто зі своїм букетиком, а Богдан поклав свій великий пучок на заднє сидіння.

Оксані миттєво спало на думку: “Дружині”. Перепитати не наважилась. А раптом він одружений? А вона вже звикла до турботливого Богдана за півроку… Тож вирішила мовчати, обманюючи саму себе.

Але незабаром до Оксани прийшла дружина Богдана. Привела двох маленьких діток і сказала:

— Ось, кохана, виховуйте! Вони дуже люблять тата!

Оксана, остовпіла, лише вимовила:

— Вибачте, я не знала, що Богдан одружений. Не збиралася руйнувати вашу родину. Під чужим дахом гнізда не в’ю.

Того ж вечора вона розірвала стосунки з “одруженим”.

…Наступним коханим став Зураб.

Він був грузином. Їхній роман виявився швидкоплинним. Цей чоловік ураганом увірвався в її життя і вихром зник.

Оксана познайомилась із Зурабом на дні народження подруги. Він відразу взяв у оборону лагідну дівчину, а вона не спротивлялась і піддалась його харизмі.

Зураб підкорив її щирістю, щедрістю, оптимізмом. З ним їй ніколи не було нудно. У нього завжди були плани, здавалось, у нього взагалі не було проблем. Оксана готова була бігти за ним на край світу. Але на жаль…

Рік Зураб носив її на руках. А потім поїхав до Грузії — не прижився в Україні. Чи клімат не підійшов, чи хвора мати покликала…

Оксана почувалася кинутою. Вирішила: “Досить страждань. Краще жити одній, зато без сліз”.

Але коли вона змирилась зі своєю долею, з’ясувалось, що під її серцем вже живе нова людина. Оксана, почувши цю новину, остовпіла! Хто батько? Як жити далі? Як не збожеволіти?

…Народилась дівчинка. Оксана назвала її Соломією. Дочка стала сенсом її життя. Дівчинка була схожа на Зураба — такі ж кучері, темні очі й приваблива усмішка. І це радувало Оксану. Можливо, тому, що вона любила його як нікого. Дивлячись на Соломійку, вона згадувала безжурні дні з Зурабом.

Звісно, інколи хотілося вити від самотності, заздрити заміжнім подругам. Але виховання Соломії забирало весь час — на сльози його не лишалось.

…Першого вересня Соломійка пішла до школи.

За партою її посадили з хлопчиком Ярославом. Він їй одразу не сподобався, а він взагалі назвав її “кучерявою дуркою”.

Діти жодним чином не могли терпіти один одного. Вчительці довелось розсадити їх. Але на перервах вони все одно встигали.

Оксана прийшла до школи дізнатися, чому її донька повертається вдома подряпана.

Вчителька, почуваючись винною, одразу дала адресу Ярослава. Мовляв, вирішуйте з його батьками.

Оксана, не довго думаючи, пішла захищати Соломійку.

…Двері відчинив чоловік. Він витирав руки рушником, що висів у нього на шиї.

— До мене? Заходьте, будь ласка. Зараз частуватиму кавоВін усміхнувся, і Оксана зрозуміла, що її серце знову почало битися.