Серце в ритмі життя

Серцебиття

— Тарасе Васильовичу, вам не обов’язково самому їхати до нашого філіалу. Нехай Оксана везе документи, — невдоволено промовив директор.

— Вибачте, але я хотів би особисто. Це моє рідне місто. Давно не бував там.

— Там у вас родичі? — спитав директор, пом’якшивши голос.

— Ні. Маму я перевіз сюди, але…

— Розумію, — перебив директор, — мала батьківщина — це святе. Гаразд, їдьте. Але завтра у нас відповідальний день, ви встигнете повернутися?

— Не сумнівайтеся, — пообіцяв Тарас. — Дякую.
Директор махнув рукою, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

Тарас зайшов у свій кабінет, прибрав зі столу робочі папери, вимкнув комп’ютер, узяв папку з документами та вийшов, замкнувши двері. Ключ залишив на першому поверсі в охоронця.

Додому заїжджати не став. З машини подзвонив матері, запитав, як вона почувається, і попередив, що сьогодні не завітає — має важливу зустріч. Не сказав, що йде в їхнє рідне місто. Мати занепокоїться, а в неї слабке серце.

— Гаразд, мамо, мені час. Якщо щось — негайно телефонуй. — Тарас поклав телефон і завів мотор.

На виїзді з міста заїхав на заправку, заповнив бак, купив каву та пару пиріжків, щоб більше ніде не зупинятися. Треба встигнути передати документи до кінця робочого дня. Хоча можна було подзвонити й попередити, щоб партнєри зачекали його в офісі.

Планів відвідати когось із давніх знайомих не було. Колишні друзі всі роз’їхалися. Просто захотілося побувати в місті свого дитинства. Тарас увімкнув автомагнітолу, салон наповнився мелодією модного хіта. Він ковтнув гарячої кави.

***

Після смерті батька мати почала частіше хворіти та слабшати. На обстеженні у неї виявили проблеми з серцем. Тарас запропонував їй переїхати до нього в обласний центр. У великому місті медицина краща. Але мати рішуче відмовилася. Син дорослий, йому треба влаштовувати особисте життя, а вона буде заважати. Та їй ставало все гірше.

Тарас умовив матір продати квартиру, додав грошей і купив їй окрему невеличку хатку неподалік від своєї. Після цього він жодного разу не повертався в рідне місто, хоч часто згадував його.

Невже можна забути перше кохання? Можливо, вона давно не живе там, але місто ж лишилося, як і вулиця, і дім, під вікнами якого він стояв і страждав від нерозділеного кохання. Досі при спогадах про Олену його серце починало калатати. Ні з ким іншим він не відчував нічого подібного. Наче в тому місті залишив назавжди своє серце.

На худу однокласницю Олену, яка нічим не виділялася серед інших дівчат, він не звертав уваги аж до одинадцятого класу. Після літніх канікул вона прийшла до школи доросліша, покращала, зовсім інша. І Тарас уперше відчув, що у нього є серце — так сильно воно забилося в грудях.

З того часу він лише й думав про Олену. З нетерпінням чекав Нового року, адже в школі буде свято, Тарас обов’язково запросить її на танець і розповість про свої почуття. Нарешті, в останній навчальний день перед зимовими канікулами у школі прикрасили ялинку до стелі. Вдень був захід для молодших, а ввечері в актовій залі зібралися старшокласники. Після концерту почалися танці. Перший повільний Тарас пропустив — не наважився запросити Олену.

Вечір добігав кінця, а з динаміків лунали лише швидкі іноземні хіти. Шансів запросить Олену на танець залишалося все менше. Тарас стояв біля стіни і нервозно кусав губи. Нарешті зі спікерів полилася повільна мелодія, центр залу миттєво спорожнів.

Тарас глибоко вдихнув. Або зараз, або ніколи. Він зірвався з місця і кинувся до вікна, де сиділа Олена з подругами, щоб випередити суперників.

Серце билося так сильно, що в очах потемніло. Тарас навіть подумав, що ось-ось знепритомніє від хвилювання. Говорити він також не міг. Важко дихаючи, він простягнув руку Олені, дивлячись на неї зі страхом і розпачем.

Вона переглянулася з подругами й несподівано посміхнулася йому. На очах у всіх Тарас незграбно взяв Олену за талію. Вона поклала руки йому на плечі, і вони почали легенько колихатися на місці.

Ноги Тараса не згиналися, тіло стало дерев’яним, його тремтіло від хвилювання. Здавалося, навколо ще хтось танцював, але він нікого не бачив, ледве чув музику. Серце билося в горлі, у скронях цокали молоточки.

Легкий рожевий блиск на її губах пахнув полуницею. З того часу цей запах викликав у ньому спогади про шкільний вечір, про Олену.

Музика раптом стихла. Олена різко відійшла від Тараса і пішла до вікна, до подруг. Вона щось сказала їм, і дівчата голосно засміялися, поглядаючи на нього. Тарас почервонів і вибіг із зали.

У квітні, напередодні Олениних іменин, Тарас сидів у своїй кімНа думку Тарасу прийшов образ його мами, яка завжди казала: «Серце пам’ятає лише те, що варте пам’яті», і він усміхнувся, розуміючи, що нарешті звільнився від тягару минулого.