Сірий ангел

В шпальтову сітку паркану просовується тоненька рученятко й тягнеться до стиглої полуниці. Я вдаю, що не бачу, промиваю цибулю.

Добрий день, тітонько Олю, тоненьким голоском кричить Олесь.

Привіт, сонечко, посміхаюсь я. Іди сюди, допоможеш мені полуничку збирати.

Сітка провисла, я легко піднімаю нижній край, і до мене в гості заходить Янгол так я зву Олеся. За ним, сопучи та важко дихаючи, проштовхується великий пес Бурко, майже вдвічі більший за хазяїна. Ставлю посеред полуничної грядки велику миску. Олесь збирає найбільші й найсолодші ягоди. У нього світле волосся, блакитні очі, гострі, виступаючі, немов крила, лопатки. Звідси й його прізвисько Янгол. Йому пять років. Цікавий, добрий.

Олесю, а чому мама зранку сварилась?

Та так, хотіла табуретки пофарбувати, а я фарбу розлив, каже Олесь. Хотів Буркові будиночок пофарбувати та й упустив банку.

Ну, це не біда. Зараз ми з тобою чаю напиймося й купимо нову фарбу.

Мій маленький Янгол без нагадування миє руки й сідає за стіл. Улюблене місце біля вікна. З усього вибирає полуницю з молоком і ще теплу пампушку, посипану цукровою пудрою. Тепер у нього над верхньою губою білі солодкі вусіки. На килимку біля порогу лежить Бурко. Він тут не вперше, знає правила й терпляче чекає на частування. Йому дістається сирник. Бурко сумно дивиться на самотню оладку, потім, не ховаючи розчарування, на нас з Олесем: це все?! Я розраховував на більше Ми сміємося, і я ставлю перед кудлатим другом миску з юшкою. Бурко нас пробачає й, не поспішаючи, береться за їжу.

За годину втрьох повертаємось із магазину з двома банками фарби білою та зеленою. Небо блакитне, сонце високо, спекотно. Заходжу перевдягнутися, збираю в пакет полуниці й пампушки. На ґанку Олесевого дому сидить бабуся. Вона осліпла два роки тому. Маленький Янгол дбайливо поправляє хустинку на її голові, щоб було рівно й гарно, закручує вибивається пасмо волосся. Ставлю бабусі на коліна чашку з полуницею знаю, вона її любить.

На відкритій веранді разом з Олесем фарбуємо білою фарбою табуретки, а потім зеленою Буркову будку. Тепер вона буде зелена. Олесь радіє, Бурко байдужий.

З роботи повертається Оксана, мати Янгола. Хвалить сина за роботу, запрошує всіх до столу. Олесь бере бабусю за руку й веде до хати. Потім годує її гречаною кашею, акуратно й терпляче. Чай бабуся пє сама, з ірискою. По хаті пересувається самостійно, знає, яка половиця скрипить. Оксана працює у придорожньому кафе, за два кілометри від дому. Якщо друга зміна, повертається пізно. Уся надія на сина.

Краєм ока спостерігаю, як Олесь уплітає кашу з шматочком масла. Випивши кухоль солодкого чаю, йде дивитися мультики. Дитина а вже чоловік. Чи може, чоловік а ще дитина?

Підмітає підлогу, може помити посуд, допомагає бабусі вдягтися, годує її, носить у хату дрова (по два поліна), воду (маленьким відром). А ще він любить свого пса й іноді може гірко заплакати, коли мати несправедливо накричить. А може щасливо сміятися, коли купається у річці, і бризки піднімаються високо-високо, блищачи на сонці.

Оксана проводить мене до калітки. Прошу не кричати на Олеся. Він чоловік не принижуй його. Бережи. Знайди привід похвалити.

Оксана починає скаржитися на важке життя, на сліпу матір, на маленьку зарплату.

Я у відповідь: своя хата, мати жива й поруч, є робота, син-помічник, сама здорова. Умій цінувати те, що є, і не дивись на інших.

Оксана посміхається й махає на прощання рукою.

Мої заняття з Олесем не марні у пять років він уже вміє читати бабусі «Снігову королеву». А в тихі безвітряні вечори ми йдемо з вудками на річку. Сонце, наче стиглий соняшник, повільно ховається в лісі, випускаючи останні теплі промені. Хмари, підсвічені знизу, відливають золотом. Навколо затихає, відпочиває від метушні й звуків. Наша з Олесем балачка ніяк не лякає цікавих рибок, і незабаром у банці вже плещеться парочка блискучих юрких хвостатих. Вечеря моєму котові забезпечена

Сьогодні до мене завітав Янгол. Він уже дорослий, йому сорок два. Поважний лікар, хірург. Кілька разів на рік відвідує могили матері й бабусі, а потім, навантажений гостинцями, заходить до мене. Усі звуть його Олексій Миколайович, але я-то знаю це ж Янгол! Великий, широкоплечий і дуже добрий Янгол. У будь-яку пору року він ставить на стіл кошик з полуницею, сідає на улюблене місце біля вікна й щиро усміхається. Пє чай з теплими пампушками, викурює на ґанку цигарку, а, прощаючись, обіймає мене двома великими, теплими крилами