Скандал у селищі: тінь родинної ворожнечі

**Скандал у Зелені: тінь сімейної ворожнечі**

— Оля, мама телефонувала. Вони з татом їдуть до нас у гостину. Хочуть побачити Софійку, — промовив Богдан, заходячи у кімнату, де дружина колихала річну доньку.

Обличчя Олени на мить застигло. Ця новина вразила її, як постріл. Стосунки з тещею, Надією Петрівною, розпалися після народження Софійки, хоча раніше були теплими. Олену бісило, що теща, користуючись кожною нагодою, підгодовувала її дитину чим завгодно, ігноруючи прохання молодої матері.

Кожен візит Надії Петрівни закінчувався сваркою. Востаннє, три місяці тому, вона нагодувала Софійку медовим тортом. Олена залишила доньку з тещею лише на п’ять хвилин, а та встигла вже скористатися її відсутністю.

— Що ви робите?! — вибухнула Олена, вириваючи дитину з рук тещі. — Їй всього дев’ять місяців! Який торт?!

Розлючена свавіллям Надії Петрівни, вона понесла доньку до ванної, щоб обмити личко й ручки, вимазані кремом. З-за дверей чула, як Богдан, зайшовши на кухню, лаяв матір:
— Навіщо ти лізеш, куди тебе не просять?
— Та що там страшного! Ти в дитинстві їв солодке — і нічого, — спростовувала Надія Петрівна.
— Чому ти ніколи не слухаєш?! — гарчав син. — От матір з тебе була!
— Та не розумію, що такого? — образливо буркнула теща, схрестивши руки.

Коли сварка стихла, Олена повернулася з донькою на кухню. Не стримавшись, випалила:
— Забирайтеся, якщо не вмієте поводитися!

Надія Петрівна здивовано подивилася на невістку, потім на сина, чекаючи підтримки. Але мовчання Богдана показало, що він на боці дружини.
— Ой, та що ви роздули! У нас у селі дітей годували чим попало — і нічого, живі! — кинула вона й рушила до виходу.

Коли теща пішла, Олена з розпачем глянула на чоловіка. Обида на Надію Петрівну палала у грудях.
— Більше не пускатимемо її, — відповів Богдан на її німе питання.

З того дня теща не наважувалася приходити. Дзвонила синові, просила фото Софійки, але у гості не напрошувалася. Рішилася лише через три місяці — до першого дня народження онуки.

— Знову щось викине? — роздратовано запитала Олена.
— Ні, я їй заздалегідь наголосив! — запевнив Богдан. — Вона нічого не зробить.

Олена недовірливо подивилася на чоловіка. Вона не вірила, що вперта Надія Петрівна раптом почне слухатися.

Родичі з’явилися рівно через десять хвилин після дзвінка Богдана. Це значило — вони були впевнені: їх пустять. Надія Петрівна з порогу заспівала:
— Де моя донечка? Де моя крихітка? Ми з подарунками! — Вона сунула Олені пакет.

Тесть, Микола Васильович, ніс торт і пляшку шампанського. Він швидко вручив їх синові.
— Ми й не розраховували на ваше частування — все принесли самі! — гордовито оголосила теща, натякаючи, що торт і вино не тільки для них.

Олена все зрозуміла. Вона передала Софійку чоловікові й почала накривати стіл у вітальні. Богдан допомагав, а теща з тестем і онукою влаштувалися на кухні, щоб «не заважати».

— Відкрий шампанське, спробуємо, двісті гривень віддали, — прошепотіла Надія Петрівна чоловікові.

Микола Васильович швидко зняв пробку і подав пляшку дружині.
— У келих налий! — скомандувала вона. — Бачиш, у мене дитина!

Тесть слухняно виконав наказ і підніс їй келих. Надія Петрівна відпила, цмокнула і схвально кивнула:
— Добре! — Потім глянула на Софійку, що сиділа у неї на руках. — Крихітко, давай спробуємо, поки ніхто не бачить, — прошепотіла вона, підносячи келих до ротика дівчинки.

— Якщо невістка побачить — буде жах! — захихикав Микола Васильович.

Почувши репліку тестя, Олена зазирнула з вітальні. Побачивши, як Надія Петрівна підносить алкоголь до рота її дитини, вона ввірвалася на кухню і завмерла від жаху.
— Що ви робите?! — скрикнула вона, вихоплюючи келих. — Я ж просила нічого не давати! Як ви посміли?! — Вона притиснула до себе Софійку, голос тремтів від люті.

— Та годі вам! Ми Богдану в дитинстві давали — і нічого, — зареготала теща, розуміючи, що незабаром гримне грім. — Це ж навіть корисно…
— Геть звідси! — Богдан увірвався на кухню, почувши крик дружини. — Годі! Я просив не давати моїй дитині нічого! Спочатку торт, тепер шампанське!
— Та чого ти репетуєш?! — вступився за дружину Микола Васильович. — Мати всього краплю дала…
— Ні краплі, ні ковтка більше не дасте моїй доньці! — гаркнув Богдан. — Щоб ноги вашої тут не було! Що ви їй дасте наступного разу?!

— Оце любіть ви роздувати з мухи слона! — з осу— Такі ж ви й драматики, як і ваша Оля,— кинула Надія Петрівна, здаючись.