Службовий пес у автобусі гавкав та упирався лапами у панель приладів, намагаючись попередити водія: а потім той побачив це…

У службовому автобусі собака гавкала й упиралася лапами у панель приладів, наче намагалася попередити водія про щось… а потім він сам побачив це…
Поліцейський у формі сидів у маршрутці. Поруч, на передньому сидінні, спокійно сиділа його вірна службова собака розумна вівчарка на ім’я Бурко. Пасажири вже звикли до цього: пес нікому не заважав, мирно дивився у вікно, спостерігаючи за миготливими полями, ніби насолоджувався дорогою.
Та раптом, десь на півшляху, все змінилося.
Вуха Бурка різко напружилися. Погляд став гострим, наче він почув щось ледве відчутне, але небезпечне. Спочатку пес тихо заскиглив, потім раптово зірвався з місця й кинувся до водія.
Він упирався лапами у панель, вдивлявся у лобове скло й гавкав глухо, пронизливо, з ричанням, немов вимагав негайної реакції. То дряпав панель, то пильно дивився на дорогу, то знову повертався до водія, наче хотів щось сказати.
Водій, чоловік років пятдесяти, спочатку ігнорував. Автобус був повний не можна ризикувати життями. Він міцно тримав кермо, намагаючись не відволікатися. Але Бурко гавкав все настирливіше, упираючись грудьми у панель, немов силкувався змусити водія подивитися вперед.
І тоді він побачив.
Боже! вигукнув чоловік і рвонув гальма.
Автобус зупинився з пронизливим скреготом. Пасажирів штовхнуло, хтось скрикнув, але водій навіть не озирнувся. Його погляд був прикутий до того, що відкрилося попереду…
Перед ними розгорнулася жахлива картина: масштабна аварія. Кілька авто зіткнулися, дехто перевернувся, інші були розбиті на шматки. На асфальті лежали поранені, хтось намагався встати, хтось стогнав від болю. У повітрі стояв запах палаючого бензину й густий дим.
Водій усвідомив ще хвилина, і їхній автобус опинився б у цій купі металу. Сотні життів дітей, літніх людей могли б загинути.
А першим небезпеку відчув Бурко. Якби не його гострі вуха, не його інстинкт, не його відчайдушний гавкіт маршрутка врізалася б у розбиті машини.
Пасажири в автобусі розуміли: вони ледь уникли лиха. Всі погляди були звернені на вівчарку, яка все ще пильно дивилася вперед, немоб очікувала нової небезпеки.
Поліцейський, господар собаки, потіпав його по шиї й тихо промовив:
Молодець, друже. Ти врятував нас усіх…